Становлення Павла Скоропадського як особистості та майбутнього діяча Української держави у дитячі та юнацькі роки. Характеристика життя, діяльності та внеску гетьмана П. Скоропадського у розвиток української державності, науки та культури України.
Сучасність доводить, що роль особистості в історії надзвичайно велика. Особа може впливати на перебіг історичних подій, зумовити їх прискорення чи уповільнення. Скоропадського, у тому, що під час свого правління він зробив надзвичайно важливий внесок до скарбниці української духовності. Обєктом дослідження є діяльність та життя відомого політика, діяча української культури, гетьмана Павла Скоропадського. Мета роботи: розглянути визначну постать Павла Скоропадського, оцінити його діяльність за тими результатами, до яких вона призвела, прослідкувати життєвий шлях гетьмана й зрозуміти, як життя підготувало цю особу до яскравих та значущих вчинків.Скоропадський був черговим офіцером у Зимовому палаці, побачив серед експонатів зброї гетьманську булаву й взяв її до рук. Павло Скоропадський взяв участь у Російсько-японській війни 1904-1905 років, воював у чині осавула 3-го Верхньоудинського козацького полку 2-ї Забайкальської козацької дивізії Сибірського корпусу, командиром 5-ї сотні 2-го Читинського козацького полку, адютантом командуючого російським Східним військовим загоном графа Артура Келлера, адютантом головнокомандуючого російськими військами на Далекому Сході генерала М. У червні 1910 року полковник Скоропадський одержав свій перший полк - 20-й Фінляндський драгунський полк - і переїхав із родиною з Царського Села до Фінляндії. У бою під Краупішкеном (Краушеном) генерал Скоропадський тимчасово командував 1-ю бригадою кінної гвардії, що брала участь у наступі на Кенігсберг разом з бригадою кавалергардів. За відчайдушну атаку біля Краушена полковник кінної гвардії князь Ерістов, генерал Скоропадський, а також ротмістр Вранґель були нагороджені орденами Святого Георгія 4-го ступеня, а Врангель дістав іще чин полковника.Але насправді, як згадує Скоропадський, відносини між німцями і українським урядом Центральної Ради були цілком ненормальні: німці просто не рахувалися з урядом, а уряд, який сам покликав німців і про це розголосив, не знав тепер, як викрутитись перед народом, якого він сам же привчив нікого не слухатись і нічим для держави не жертвувати. „Спочатку уряд запевняв усіх і себе, що німці прийшли тільки помогти вигнати більшовиків і зараз же підуть геть з України, як тільки Український уряд того вимагатиме. Коли ж німці стали вимагати виконання умови і населення зрозуміло, що треба давати хліба для одсилки до Німеччини, то почало ширитись незадоволення супроти уряду і він став хитрувати з німцями, старатися щось урвати з договору і всякими способами відтягти його виконання. Почались тертя між німцями і урядом, який зі страху на словах у всьому уступав німцям, а на ділі наказував своїм підлеглим свої ж накази гальмувати [3, С. Скоропадський бідкався: „Я бачив, що Україна швидко попаде просто в становище колонії, якщо не обєднаються ті державницькі культурні круги, яких немало було на Україні, але вони були розпорошені.Гетьманщина проіснувала менше восьми місяців, протягом яких реальна влада перебувала в руках німців, а її власний вплив був обмеженим. Проте вона не спромоглася належним чином підійти до розвязання двох основних питань, що їх поставила революція на Україні,-питань соціально-економічної реформи та національної незалежності. В національному питанні його уряд займав двоїсту позицію: маючи на своєму рахунку великі досягнення, як, зокрема, українізація освіти й культури, він, однак, змушував українських націоналістів дивитися на нього як на уряд «український за формою, але московський за змістом».
План
Зміст
Вступ
Розділ І. Російський дворянин, офіцер імперської Армії, командуючий І Українським корпусом.
Розділ ІІ. П. Скоропадський - голова Української держави
Висновки
Список використаної літератури
Вывод
Гетьманщина проіснувала менше восьми місяців, протягом яких реальна влада перебувала в руках німців, а її власний вплив був обмеженим. Спочатку вона могла здобути собі певну підтримку завдяки обіцянкам відновити правопорядок, якого прагнула велика частина населення. Проте вона не спромоглася належним чином підійти до розвязання двох основних питань, що їх поставила революція на Україні,- питань соціально-економічної реформи та національної незалежності. Спроба відновити стабільність шляхом повернення дореволюційного соціально-економічного устрою, насамперед на селі, була найсерйознішою помилкою Скоропадського. В національному питанні його уряд займав двоїсту позицію: маючи на своєму рахунку великі досягнення, як, зокрема, українізація освіти й культури, він, однак, змушував українських націоналістів дивитися на нього як на уряд «український за формою, але московський за змістом».
Проте, гетьманщина мала ширше значення. Воно полягало в ознайомленні й навіть залученні на підтримку ідеї української державності деяких представників значно русифікованої соціально-економічної верхівки України. А це в свою чергу сприяло розширенню соціальної бази цієї ідеї поза вузький прошарок української інтелігенції на чисельніший, надійніший і продуктивніший клас «хліборобів», тобто заможних селян і володарів маєтків. Якби Скоропадський утримався, то міг би привернути на бік української державності найпродуктивніше населення країни, не залишаючи її в залежності від «ідеологічної секти», як він називав національно свідому українську інтелігенцію.
Список литературы
1. Велика історія України: Передм. д-ра П.Крипякевича зладив М.Голубець; У 2-х томах. - К.: Глобус, 1993. - Том ІІ. - 400 с.
2. Савченко В.А. Павло Скоропадський: останній гетьман України. - Х.: Фоліо, 2008. - 380 с.
