Становлення та розвиток професійного театру в Полтаві з початку його існування з ХIХ століття і діяльність перших акторів, драматургів міста. Порівняння того театру з сучасним, тих драматургів з драматургами нашого часу, тих режисерів з сучасниками.
1.Основні риси становлення професійного театру в Полтаві 1.1 Умови для розвитку театрального мистецтва на Потавщині; Діяльність театральних закладів Полтави ХІХ-початку ХХ століття Участь акторів полтавського театру в суспілно-політичному житті міста;Подалі, при розгляді розвитку театру в Полтаві, я вкажу на зміни у ставленні полтавців до мистецтва після цих заборон українського слова. "Нема сумніву, - зазначає Франко,-що й на Україну заходила течія тих самих думок і що під їх впливом зародилася думка про нове письменство в народній мові і про конечність розвою південно-руської народності при помочі освіти".* Декабрист Новіков (про нього буде докладніша розповідь у ІІІ розділі) , що працював у Полтаві, відіграв певну роль у формуванні світогляду Котляревського, батька сучасної української драматургії. Проблема, яку намагатимусь розвязати, полягає в тому, що спробую у хронологічній послідовності висвітлити події життя театру того часу, а також простежити еволюцію відносин між гладачами і театром. Аналіз використаних джерел хочу почати зі слів: "Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне і громадське значення, як школа, що безпосередньо давала масам все те, що придбали життя, наука і знання".*Так можна схарактеризувати саме полтавський театр на початку ХІХ століття, перший профессійний театр на Україні. На це вказують однаково і дореволюційні автори, до яких належать І.Ф.Павловський з монографією - дослідженням 1905 року видання, В.Є.Бучневич із "Записками о Полтаве и ее памятниках" 1902 року, придбані і опрацьовані мною в Державному Архіві Полтавської області; і вже сучасні, радянські і українськи писменники, як Микола Лазорський,що написав більш художню, ніж документальну книгу про розвиток мистецтва на Україні, зокрема в Полтаві, видану в Мельборні в 1973 році, і ряд авторів статей обласних та міських газет ("Зоря Полтавщини", "Комсомолець Полтавщини"тощо) .Вертепні містерії часто-густо показували наповпові на базарах, ярмарках та навіть і в тихих селах на Різдвяних святах.* Бо взагалі театральне, пісенне мистецтво XVIII - першої половини ХІХ століть в значній мірі було представлено талановитими селянами кріпаками, з яких найбагатіші поміщики утворювали свої домашні театральні трупи і оркестри.** Один такий вертеп зберігся й до наших днів у панства Галаганів на Прилуччині.* З часу репертуар того театру дотеппні штукарі відсвіжували вже й світськими жартами, де завжди веселив своїми хитрощами циган та простий собі селянин. Аматорство на Полтавщині починало народжуватись у ХІХ столітті.Пани любили розважатись, а театр був створений як самісінько для цього. На початку того періоду кращим театром на Україні був театр у селі Кибинці Миргородського повіту, організований катеринським вельможею Д.П.Трощинським, великим землевласником. Гоголя, батька відомого письменника М.В. Гоголя.* В селі Яреськах, де був маєток Трощинського, було також збудоване приміщення для його "театру", фото якого збереглося. Багато учасників театру мали неабиякі акторські здібності, спектаклі йшли без суфлера, а комедії іноді створювалися експромтом.*** Все це дало підставу сучасникам називати Кибинці "Українськими Афінами "(!) .Спеціально для Кибинського театру В.П.Гоголь - Яновський написав дві комедії: "Собака та вівця "(зберігся лише короткий виклад ії змісту) і "Роман та Параска" чи "Простак, або Хитрощі Жінки, перехитрені москалем".**** Є вказівки на те що образ Романа автор писав з одного з акторів - кріпаків, який і виконував цю роль у виставах.** У Кибинцях ставились також пєси А. І.Вони при мені були у відїзді в Кременчуці, на ярмарку, отже, я жодної вистави у Полтаві не бачив".* Через кілька днів, 30 червня Долгорукий, прибувши до Кременчука, занотує своє вкрай негативне враження від побачених вистав: "Полтавська трупа була ще тут і кожного дня забавляла публіку у великому сараї (...) . Духота була жахлива, повітря найміцніше: можна було б я гадаю, в пітьмі запалити свічку: така була пара від любителів театру. У відповідь на лист Бахтіна від 4 січня 1813 року полтавській цивільний губернатор Тутолмін 7 лютого 1813 року повідомив, що "власник трупи Йосип Калиновський з дружиною і товаришами його прибув до Полтави з Одеси в минулому ще 1808 році з паспортом херсонського пана військового губернатора Еммануїла Осиповича дюка де Рішельє і з того часу перебував у Полтаві, розїзджаючи до суміжних губерній з одержаним в тутешньому губернському правлінні за дозволом пана малоросійського генерал-губернатора письмовим видом, замість якого видано йому від виконуючого обовязки губернатора полтавського пана віце-губернатора новий квіток на підставі попередніх паспортів, що підтверджують його безсумнівну поведінку". Але ця відповідь не задовольнила Бахтіна, і 8 березня 1813 року він звертаеться до херсонського, таврійського і катеринославського генерал-губернатора Е.
Список литературы
VI. Словник
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
