Формування Організації Українських Націоналістів, як єдиної структури. Характеристика терористичної діяльності ОУН та її наслідків. Особливості Варшавського та Львівського процесів. Період розбудови та оформлення руху. Розкол в націоналістичному таборі.
Формально та виразність була вже внесена постановою конгресу Українських Націоналістів в січні-лютому 1929 року, що всі існуючі до того часу українські націоналістичні організації в Краю й закордоном, а в тому числі й Українська Військова Організація - УВО, зливаються в покликану тим Конгресом до життя єдину Організацію Українських Націоналістів - ОУН. Серед членства була вже утвердилась загальна свідомість, що далі зводити революційну дію лише до бойових форм недоцільно, як недоцільно залишати політичну ділянку боротьби існуючим легальним партіям опортуністичного напрямку, натомість доцільно розгортати широку революційно-політичну акцію і творити підпільну ,ідеологічно-політичну організацію з націоналістичною ідеологією та революційно-визвольною політичною концепцією. Тоді ОУН видавала поза межами Польщі свої пресові органи «Розбудова Нації» та «Сурма» а згодом «Націоналіст», які були заборонені й переслідувані польською владою, а Крайова Екзекутива ОУН на західноукраїнських землях видавала підпільно «Бюлетин КЕ ОУН», «Юнацтво» та «Юнак». Крім цього друкувалися як на українських землях, так і на чужині різні брошури й летючки, присвячені пропагуванню націоналістичної ідеї серед українського населення та революційній роботі проти окупантів. Виготовлення націоналістичної літератури була одним із найважливіших завдань ОУН, бо ці видання були смолоскипами, що розносили полумя націоналістичної революції по всій Україні.До складу Крайової Екзекутиви вводиться ще один референта, при чому головний бойовий референт, що ним був Роман Шухевич-«Дзвін», став законспірованим навіть перед рештою членів КЕ, наскільки це було можливим, беручи до уваги вимоги співпраці референтур. Про причину вбивства щодо особи Пєрацького писала одна з найбільших та найпопулярніших англійських газет «Манчестер Гардіян» від 22 листопада 1935 р. з приводу заповідженого процесу проти обвинувачених за вбивство Пєрацького: «Генерал Пєрацький був міністром внутрішніх справі він був теж відповідальний за ганебну «пацифікацію» України в 1930 році. Коли польське пресове бюро в Лондоні дало до цієї газети своє «спростування», в якому говорилося, що генерал Пєрацький не був міністром внутрішніх справ у 1930 р. в періоді «пацифікації» та що «політика генерала Пєрацького зовсім не була ворожа до української меншості», редакція «Манчестер Гардіян», поміщуючи не «спростування» в числі від 3 грудня 1935 р., додала від себе: «Ми не писали, що генерал Пєрацький був міністром внутрішніх справ під час «пацифікації». Вони пояснювали своєму громадянству, що генерал Пєрацький був чільним репрезентантом та реалізатором безоглядного терору супроти поневолених Польщею українців, послідовного викорінювання всяких самостійницьких змагань та насильного «перевиховування» українців у покірних «співгромадян польської держави». Та на львівському процесі Степан Бандера добровільно взяв моральну відповідальність за обидва акти на себе, заявляючи, що Революційний Трибунал ОУН розглядав обидві справи на його доручення і коли був виданий вирок смерті, він як крайовий провідник ОУН дав наказ виконати обидва присуди.Записки «архіву Сеника», цитовані на Варшавському судовому процесі, подають, що з ініціативи тодішнього крайового провідника ОУН «Баби», тобто Степана Бандери, зорганізовано в Данцігу в днях 10-15 серпня 1933 р. спеціальний однотижневий курс для інструкторів військового вишколу членства ОУН, на якому взяло участь 13 заавансованих військовиків, членів ОУН із ЗУЗ. На випадок посиленого польського терору супроти українців, повинні були, згідно з планом, всі розконспіровані члени ОУН перейти в підпілля і створити збройні партизанські загони, щоб таким способом повести організовану партизанську боротьбу проти польського окупанта, концентруючи всю увагу польських властей на партизанських загонах ОУН. Українська партійна преса, ворожа до ОУН, виступаючи проти організації, протиставляла їй завжди «органічну» працю, тобто працю в легальних українських організаціях і установах та дорікала, що ОУН відтягає українську молодь від позитивної праці в «органічному» секторі. А тим часом обєктивний аналіз тодішніх відносин та тенденцій в діяльності ОУН, сперта на фактах і цифрах, виявляє понад усякий сумнів, що це якраз члени ОУН були рушійною силою в праці в усіх легальних українських організаціях і виховних установах, які не заперечували принципу боротьби за Самостійну Соборну Українську Державу, хоч репрезентативні становища в тих організаціях ОУН залишала справи не членам ОУН, щоб арештування й суди членів ОУН не могли пошкодити легальним українським організаціям, в яких вони були членами. Згідно з тим звітом, в рамках «Студентських Громад», «Просвіти», «Рідної Школи», «Відродження», «Соколів» і «Лугів» на старих статутах) ті студенти виголосили - 921 доповідь, влаштували 223 спільних сходин з доповідями й іншою програмою, підготовили 206 театральних вистав, відбули 484 організаційних поїздок у терен, підготовили 145 святкових концертів і академій, зорганізували 57 фестивалів, 51
План
ПЛАН
1. Формування ОУН, як єдиної структури
2. Терористична діяльність та її наслідки
2.1 Варшавський та Львівський процеси
2.2 Розбудова та оформлення руху
3. Розкол в націоналістичному таборі
3.1 ОУН перед початком Другої Світової Війни
Висновки
Список використаних джерел
Список скорочень
1. ФОРМУВАННЯ ОУН, ЯК ЄДИНОЇ СТРУКТУРИ
Вывод
Тож, що таке націоналізм? Погане чи добре, потрібне чи не потрібне, важливе чи не важливе, трагедія чи героїзм... Цих „чи” може бути безліч, до того ж проблема українського націоналізму існуватиме доти, доки саме суспільство в Україні буде біполярним. Коли на Заході ОУН вважають своїми героями, а на Сході „запроданцями” та „месниками”.
Головна мета цієї роботи - це визначення націоналізму, що ж це був за рух, який переливався у крові, обєднував націю, вів агресивну, а іноді не виправдану, боротьбу.
Чогош ці молоді хлопці та дівчата почали цю боротьбу за українську мрію. Але навіщо і з якою метою? Навіщо ризикувати своїм грішним життям за якусь „безглузду” мрію. А справа в тому, що без цієї „мрії” немає українця, немає України - а є Малопольща, Малоросія, Верхння Волощина, Мадярська Русь...
В цій роботі я намагався знайти проблему в історії і дати відповідь на запитання: „А що таке націоналізм”? І я зрозумів, що проблеми в історії немає, томущо вона є лише результатом, і зброєю у багатополярному суспільстві. Вона неможе бути різною, вона або правдива або викривлена, частіше друге і нажаль з обох сторін. Отже, проблема існує і проблема в суспільстві, і лише в українському суспільстві. Немає такого антикультурного елемента власнї самобутності, як українець.. Ось де проблема - в нас і в нашій душі, частіше безсердечності і неймовірної овечої тупості.
Чи не є проблема коли на Заході українець вважає себе націоналістом, а на Сході той самий українець, в якого кров того самого коліру, вважає націоналіста вовком, котрий прийде і зїсть жевцем його дітей. Немає єдності в суспільстві, немає золотої середини, покищо немає - головне, щоб пізно не було.
Таким чином націоналізм, як явище суспільної української боротьби, немає духовного визначення, воно літає. „Розірвана і пошматована” - писав Шевченко, але він не знав, що ті хто буде боротися за незалежну Україну будуть їй непотрібні.
Проблема в суспільстві, проблема в освіті, проблема в відсутності одного вектора української історичної науки, проблема власного негілізму - проблема за проблемою, а вирішення немає. Але, як той самий наш український Кобзарь писав: „Все йде, все минає і краю немає”.
Нажаль я дав більше запитань, а ніж зміг знайти відповіді на них. Але це проблема теперішнього, а не історії, яка є лише майбутнім минулим.
І як писав невідомий український письменник: «Доброю надією - жити довго будем, доброю країною - панувати будем, добрими людьми - станемо докола. Шкода, що це мрії - мрії УКРАЇНИ»!..
Список литературы
1. Андрусяк Т. Політична та правова думка українського національно-визвольного руху 30-50х рр. // Республіканець .- 1995.- №1-2.- С.72-77.
2. Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух. Історія та ідеї. - К, 2003.
3. Бандера С. Перспективи Української Революції .- Мюнхен, 1951.
4. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953рр.: суспільно- політичний та історико-правовий аналіз .- К., 1994.
5. Бедрій А. ОУН і УПА \\ К.: Генеза, 2004.
6. Богун А. Между Гитлером и Сталиным \\ СПБ.: Издательский Дом «Нева», 2004.
7. Борець Ю. (Чумак). Рейд без зброї. - К.: Наукова Думка, 1994.
8. Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф .- Львів, 2001.
9. Грушевський М.С. Вільна Україна. // Великий Українець: матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського .- К., 1993.
10. Гузенкова Т.С. Национальный язык и национальная культура: Возможности согласия и компромисса. // Материалы III-ей Международной научно-практической конференции “Диалог украинской и руской культур”. - Available. - 1999.
11. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії .- К.: Либідь, 1993.
12. Дашкевич Я. Фальсифікація новітньої історії українського народу в сучасній Польщі. // Український Час. - 1991. - С.15-19.
13. Дейчаківський М. На визвольних стежках Європи \\друга частина: Спогади звязкового ОУН .- Торонто, 1961.
14. Донцов Д. Націоналізм. - Лондон-Торонто, 1966.
15. Дужий П. За яку Україну боровся Степан Бандера? - Київ - Львів, 1994.
16. Зайцев Ю.Д. Дисиденти - опозиційний рух 60-80х рр. // Сторінки історії України ХХ століття. - К., 1992. - С.195-235.
17. Зеленчук М. Хто був Петро Полтава? // Шлях перемоги .- 1992.
18. Каптелов Б. ОУН на службе фашизма. // ВИЖ. - 1991. - №5. - С.45-57.
19. Кітура Я. Відновлення військових традицій українського народу - наш національний обовязок. // Шлях перемоги .- 1994.- С.5
20. Книш З. Далекий приціл. УВО в 1927-29 роках. - К., 2002.
21. Книш З. Смерть Станіслава Собінського на тлі шкільного народовбивства в Західній Україні .- К, 2002.
22. Книш З. В сутінках зради. Убивство Тадеуша Голуфка на тлі зради Романа Барановського .- К, 2002.
23. Книш З. Перед походом на Схід \\ Частина ІІ, спогади й матеріяли до діяння ОУН в 1939-41 рр. - К., 2002.
24. Коваль В.С. Міжнародний Імперіалізм і Україна .- К., 1966.
35. Мороко В., Мороко О. Вивчення діяльності ОУН-УПА на уроках історії України в 10 класі (з досвіду роботи). // Історія в Школі. - 1997. - №10-11. - С.25-27.
36. Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. // Літопис УПА.- Львів, 1992.- т.9.- С.15-75.
37. Полтава П. Хто такі бандерівці та за що вони борються. - Дрогобич, 1991 (реп. вид. 1950).
38. Потульницький В.А. Історія української політології .- К.: Либідь, 1992.
39. Прус Е. Антинародна діяльність українських і польських буржуазних націоналістів…// УІЖ. - 1972. - №8. - с.77-85.
40. Ребет Л. Світла і тіні ОУН .- Мюнхен, 1967.
41. Розумний М. Справа честі: алгоритм національного самоопанування (політологічні ессе).- К.: Смолоскип, 1995.
42. Скакун О. Политическая и правовая мысль на Украине (1861-1917).- Харьков: Вища школа, 1987.
43. Соненко А.М. Українська національна ідея .- Дніпропетровськ: Вид. ДДУ, 1994.
44. Стебельский І. Шляхами молодості і боротьби \\ спогади з 1939 року про Леґіон полк. Сушка .- Львів, 1993.
45. Субтельний О. Історія України .- К.: Либідь, 1991.
46. Суворов В. Ледокол: Кто начал Вторую мировую войну? - М.: Новое время, 1993.
47. Терен В. ОУН міцна всенародною підтримкою: до 70-річчя ОУН. // Українське слово. - 1998. - №27. - С.4.
48. Тимчишин Я. Дзвін нашої тривоги мусить бути гучним! //За Вільну Україну .- 1995.- С.2.
49. Цівюк Д. За волю розбійник не стане .- Луцьк, 2004.
50. Хмурович О. Степан Стебельський - “Хрін”. // Альманах “Гомону України” .- С.74-84.
51. Черныш А.М. История политических учений в Украине .- Запорожье: Изд. ЗГУ, 1997.
52. Червак Б. Український націоналізм: дослідження, інтерпретації, портрети .- К, 2001.
53. Чепинога В. Трибуна. // Смолоскип України. -№9. - 1996. - С.1.
54. Швидько Г. Деякі питання вивчення в школі міжнаціональних стосунків в Україні в ХХ ст. // Історія в школах України. - 1997. - №4.- С.15-18.
55. Шевченко А.К. Погружение в трясину: Украинско-российские отношения в зеркале опасного мифа// Материалы III-ей Международной научно-практической конференции “Диалог украинской и руской культур” - Available. - 1999.
56. Шумук Д. Пережите і передумане: спогади і роздуми. - К.: 1998.
57. Ямпольский В.П. Как трезубец вплелся в свастику: о несостоявшемся походе украинских националистов на Москву. // ВИЖ. - 1996.- №2. - С.77-83.
58. Життя і смерть полковника Коновальця .- Львів: Червона калина, 1993.
59. Ідея і чин: повна збірка документів .- Нью-Йорк - Торонто - Мюнхен, 1968.
60. Історія Українського Війська: частина ІІ. / Крипякевич І.- Львів: Вид. Івана Тиктора, 1936.
61. Початки УВО в Галичині. Збірник ч. 2 .- Ужгород .- 2002.
62. Тези у 300-річчя воззєднання України з Росією (1654-1954) схвалені ЦК КПРС. - К., 1954.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
