Діяльність органів державної влади в галузі жіночої середньої освіти в наддніпрянській Україні другої половини ХІХ століття - Автореферат

Вивчення ж досвіду дорадянської жіночої школи, в утриманні якої державні засоби поєднувалися із громадською і приватною доброчинністю, допоможе в розробці нової правової і нормативної бази освіти, переході до таких принципів її фінансування, які б відповідали ринковій економіці. Поглиблений аналіз розвитку середньої жіночої освіти в Наддніпрянській Україні другої половини ХІХ ст. дає можливість розкрити одну із сторінок жіночої історії, зясувати роль і місце жінок у подіях минулого та інші проблеми, що знаходяться у центрі тендерних досліджень. В межах цього періоду маємо можливість простежити еволюцію внутрішньополітичного курсу уряду від виникнення ідеї реформування жіночої освіти в епоху “великих реформ” 60-70-х років до політичної реакції 80-90-х років, коли намагалися обмежити попередні перетворення. Для досягнення вказаної мети визначено наступні завдання: - визначити і порівняти головні напрямки діяльності урядових інституцій у галузі освіти жінок; Авторка звертає увагу на підготовлені й ухвалені урядом статути й постанови стосовно жіночої освіти, на дії громадськості щодо практичної організації шкіл для жінок.У результаті комплексного аналізу джерел і всебічного опрацювання наявної літератури автор роботи визначив причини, зміст та основні напрямки діяльності державних органів влади в царині середньої освіти жіноцтва Наддніпрянської України другої половини ХІХ ст. Реформування жіночої освіти було складовою часткою кардинальних модернізаційних перетворень середини ХІХ ст., повязаних із становленням індустріального суспільства, яке поставило нові вимоги до організації й змісту навчання представниць різних станів. Завдяки діям уряду, суспільно-педагогічному рухові і турботам громадськості у другій половині ХІХ ст. була створена нова, відокремлена від інших загальноосвітніх установ, розгалужена мережа навчальних закладів для жіноцтва. Діяльність державних інституцій у царині жіночої освіти здійснювалася у таких аспектах - створення нормативної бази, фінансове забезпечення, контроль за напрямком навчання і виховання. Відповідно до участі держави у фінансуванні та управлінні усі жіночі школи автор поділив на три групи: - заклади із кошторисною системою фінансування (інститути шляхетних дівчат) і штатною (Маріїнськім гімназії, жіночі училища духовного відомства, міністерські гімназії і прогімназії, засновані за Положенням 1869 р.

У результаті комплексного аналізу джерел і всебічного опрацювання наявної літератури автор роботи визначив причини, зміст та основні напрямки діяльності державних органів влади в царині середньої освіти жіноцтва Наддніпрянської України другої половини ХІХ ст.

Реформування жіночої освіти було складовою часткою кардинальних модернізаційних перетворень середини ХІХ ст., повязаних із становленням індустріального суспільства, яке поставило нові вимоги до організації й змісту навчання представниць різних станів.

Завдяки діям уряду, суспільно-педагогічному рухові і турботам громадськості у другій половині ХІХ ст. була створена нова, відокремлена від інших загальноосвітніх установ, розгалужена мережа навчальних закладів для жіноцтва. Вона не склала цілісної системи, а обєднувала декілька типів жіночих шкіл, які надаючи своїм ученицям фактично однакові за обсягом знання, підпорядковувалися МНО, ВУІМ, Св. Синоду і мали різні засади влаштування, управління, фінансування, комплектації учнівського складу.

Діяльність державних інституцій у царині жіночої освіти здійснювалася у таких аспектах - створення нормативної бази, фінансове забезпечення, контроль за напрямком навчання і виховання. Відповідно до участі держави у фінансуванні та управлінні усі жіночі школи автор поділив на три групи: - заклади із кошторисною системою фінансування (інститути шляхетних дівчат) і штатною (Маріїнськім гімназії, жіночі училища духовного відомства, міністерські гімназії і прогімназії, засновані за Положенням 1869 р.), де через максимальну централізацію управління контролювалися усі аспекти життя цих шкіл;

- гімназії і прогімназії МНО, що ґрунтувалися на засадах Положення 1870 р. Вони отримували кошти від держави у формі щорічної субсидії. В цих закладах контролювалася навчальна частина і визначався порядок управління, головною особливістю якого була наявність опікунських рад;

- приватні училища, що утримувалися на кошти своїх засновників і плату за навчання, тому реальному контролю в них підлягала лише навчально-виховна частина.

Залежність освіти від соціально-політичної організації суспільства на прикладі жіночої освіти простежується у декількох аспектах. По-перше, навчальні заклади для жіноцтва чутливо реагували на всі зміни внутрішньополітичного курсу - від демократичних перетворень 60-70-х років до наступу реакції у 80-90-х років. По-друге, подібно до інших реформ 60-70-х років ХІХ ст. перетворення в царині жіночої освіти виявилися половинчатими. По-третє, школа розглядалася царизмом як засіб проведення великодержавної політики на національних окраїнах.

Аналіз розвитку жіночих середньоосвітніх закладів, заснованих різними відомствами, доводить, що результативнішою була діяльність МНО, яке найпослідовніше впроваджувало нові принципи організації жіночої освіти і створило найбільшу мережу шкіл.

Порівнюючи заходи держави із громадською і приватною ініціативою в галузі освіти жіноцтва, слід відзначити провідну роль останньої. Саме громадськість найчастіше ініціювала заснування навчальних закладів і в особі органів місцевого самоврядування (земств і міських дум) сприяла їх утриманню.

Незважаючи на певні відмінності всі середні жіночі школи мали спільні проблеми - недостатня фінансово-матеріальна забезпеченість; складнощі із формуванням педколективів; постійна переповненість закладів.

На основі вивчення досвіду організації державними органами жіночих середньоосвітніх закладів пропонуються такі рекомендації щодо сучасного реформування освіти, стратегічні напрямки якого накреслені Державною національною програмою “Освіта.” Україна ХХІ століття”.

1. У звязку з розвитком ринкової економіки поряд із державними інвестиціями необхідно активно використовувати кошти приватних підприємств, різних громадських організацій і товариств, окремих благодійників.

2. На основі нових засад фінансово-матеріального забезпечення потрібно перейти до державно-громадського порядку управління освітніми установами, втіленням якого мають стати опікунські ради із представників громадськості і приватних осіб, які своїми діями сприятимуть розвиткові шкіл.

3. Відмова від державної монополії в освітній сфері дозволить створити розгалужену мережу різноманітних навчально-вихованих закладів різних форм власності. Обовязковим для них повинен бути стандарт освіти, визначений Законом України про загальну середню освіту. Решта предметів повинна відповідати інтересам дітей чи уподобанням їх батьків.

4. Допустити відкриття для бажаючих навчальних закладів спеціального жіночого профілю, які, не утискуючи жіночих прав на повноцінну наукову освіту, будуть враховувати специфіку соціальної, біологічної і духовної ролі жінки в суспільств. У школах загального типу звертати увагу на формування у дівчат якостей, необхідних для виконання соціальної функції матері, дружини.

У подальшому доцільним вважається вивчення таких питань теми - діяльність комісії М.С. Волконського, роль громадськості у становленні загальноосвітніх закладів для дівчат, розвиток середньої жіночої освіти на регіональних рівнях та в інші історичні періоди. урядовий царизм середньоосвітній

1. Тронько Т.В. З історії середньоосвітніх жіночих закладів Полтави ХІХ ст. // Історична память: Наук. збірник. - Полтава: Друкарська майстерня. - 1998. - №1. - С.152-160.

2. Тронько Т.В. Заходи Св. Синоду щодо влаштування училищ для жінок у Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ ст.) // Історична память: Наук. збірник. - Полтава: АСМІ. - 1999. - №1-2. - С.135-145.

3. Тронько Т.В. Розвиток середньої жіночої освіти в Наддніпрянській Україні (остання чверть ХІХ ст. - початок ХХ ст.) // Україна ХХ століття: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. - Вип. 4. - К.: Інститут історії України НАН України, 2001. - С.173-194.

4. Тронько Т.В. Зміни в організації жіночої середньої освіти в Наддніпрянській Україні другої половини ХІХ ст. // Український селянин: Праці Науково-дослідного інституту селянства / Інститут історії України НАН України. - Вип. 2. - Черкаси, 2001. - С.100-106.

5. Тронько Т.В. Діяльність Міністерства народної освіти в галузі середньої освіти жіноцтва Правобережної України в другій половині ХІХ ст. // Актуальні проблеми історії і літератури Волині та Київщини: Зб. наук. праць. - Ч.2. - Житомир: Волинь, 1999. - С.426-433.

6. Тронько Т.В. Законодавча діяльність Міністерства народної освіти по організації жіночих гімназій і прогімназій на Україні (1856-1870 рр.) // Формування педагогічної культури в Україні: Зб. наук. праць. - Полтава: Наукова зміна, 1996. - С.21-51.

Размещено на .ru