Цензурні установи як важливі складові державного апарату. Діяльність цензури в українських губерніях на початку ХХ ст. Склад та функції утвореного Тимчасового Комітету в справах преси. Нагляд за періодичною пресою і за неперіодичними виданнями губерній.
При низкой оригинальности работы "Діяльність Київського тимчасового комітету у справах преси (1906-1917 рр.)", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Перші дослідження діяльності цензури в Україні зявилися на початку ХХ ст. До складу утвореного Тимчасового Комітету в справах преси було призначено: Головою комітету - Київського окремого цензора по іноземній цензурі надвірного радника(підполковника) Сидорова, якого наприкінці 1909 року було переведено до Москви, а його змінив заслужений професор Київського університету дійсний статський радник (генерал) Т. Флоринський. Голова С.-Петербургського цензурного комітету відмічав, що тепер робота цензора «по тій затраті нервових сил, з якою вона повязана, є незрівнянно більш тяжкою», а в кількісному відношенні вона зросла в 4,5 рази,зовсім не залишаючи часу для інших занять: «Віддаючи свої сили і час тяжкій і відповідальній праці, поєднаній з частими і особливо виснажливими нічними чергуваннями по перевірці ранкових газет, член Комітету вже не в змозі вести інше підсобне заняття, яке допомагало б встановленню рівноваги його матеріального бюджету [8, 16]. Ліквідація контрольних термінів прочитання для всіх видань (крім брошур до 5 листів) привело до того що обємні книги і журнали необхідно було прочитувати на протязі одного - трьох днів після їх прибуття в цензуру, а у випадку виявлення порушення - ще й скласти детальну доповідь. Або ось що говорить з цього приводу цензор Волков: «Серед публіки, і особливо в літературному світі, постійно чути скарги на цензуру; але відверто кажучи, навряд чи хто краще самих цензорів відчуває всю справедливість цих скарг.. цензура, невизначена сама по собі, протягом часу, від великої кількості різних розпоряджень, зроблених під впливом обставин і часу, набула характеру рішучої невизначеності, так що одну і ту ж статтю один цензор може заборонити, інший - дозволити» [11, 111].
Список литературы
1. Грушевський М. Ганебній памяті // Україна. - Кн. 4. - К., 1926. - С. 46 - 47; Грінченко Б. Тяжким шляхом (про українську пресу). - К., 1912. - 74 с.; Єфремов С. З нашого життя (мова в українській пресі та вимоги читачів) // Рада. - 1907. - № 84.
2. Петлюра С. З українського життя в минулому році // Слово. - 1908. - №1 - 3; Його ж. Російські культурно-просвітницькі інституції на Україні // Слово. - 1907. - № 27.
3. Овсієнко О.Ф. Антиукраїнська цензурна політика // Українське питання в Російській імперії (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.). - К., 1999. - Ч.1. - 203 с.; Тимошик М. Історія видавничої справи. - К., 2003. - 405 с.
4. Щербак Н. Діяльність цензури в українських губерніях на початку ХХ ст.// Історичний журнал. - № 6. - 2007.- С.58-65.
5. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІАК України). - Ф.295. - Оп.1. - Спр.8.
6. Там само. - Ф.295, - Оп.1. - Спр.5.
7. ПСЗ. Собр. ІІІ. - Т.25, Т.26.
8. Патрушева Н. История цензурных учреждений в России во второй половине ХІХ - начале ХХ в.//Книжное дело в России во второй половине ХІХ - нач. ХХ века. Сб. науч. тр., - СПБ, 2000. Вып. 10. - С.7-48.
9. ЦДІАК України. - Ф.295. - Оп.1. - Спр.438.
10. Єгоров А. Страницы из прожитого. - Одесса, 1913. - Т.2. - 213 с.
11. Лемке М. Эпоха цензурных реформ (1859-1865). - СПБ., 1904. - 512 с.
12. Чикаленко Є. Спогади (1861 - 1907). - К., 2003. - 415 с.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
