Діяльність Директорії УНР (листопад 1918 р. – квітень 1919 р.) - Автореферат

Одним з пріоритетних напрямів вітчизняної історичної науки в сучасних умовах є розробка та узагальнення широкого спектру проблем, що становлять підвалини нинішнього національного відродження України, сприяють її трансформації у справді незалежну, демократичну правову державу. Тому аналіз і творче використання досвіду Директорії, державного утворення, в якому був закладений величезний, але, на жаль, не реалізований потенціал, може стати нині в нагоді при розбудові суверенної України, її структурних, правових, політичних та економічних засад. Особливий інтерес викликає політика і практика цього уряду на першому етапі його функціонування - з середини листопада 1918 р. до початку травня 1919 р., коли він мав найсильніший вплив на громадян республіки, найзначніші можливості для побудови незалежної держави та найбільшу армію за весь час свого існування. Разом з тим, не дивлячись на порівняно обширну історіографію революції і громадянської війни в Україні, цілісної картини про діяльність Директорії УНР, її сильні та слабкі сторони, здобутки та прорахунки вона не відтворює. По-перше, то був чи не найнапруженіший рік української революції, насичений багато в чому визначальними подіями - заключний етап діяльності уряду Української Держави (УД) на чолі з гетьманом П.Скоропадським; народне повстання проти Гетьманату та прихід до влади Директорії УНР; наступ радянських військ і захоплення ними Києва; початок селянського антикомуністичного руху; кризові потрясіння в уряді УНР і внутрішні заколоти; наступ на Україну Добровольчої армії А.Денікіна і відступ підконтрольних російському Раднаркому частин.У 1949 р. в Москві вийшла монографія А.Лихолата «Розгром буржуазно-націоналістичної Директорії на Україні», яка в основному увійшла до його ж узагальнюючої праці. Історики значну увагу приділяють Директорії, особливо її зовнішньополітичним контактам на тлі міжнародної ситуації довкола України; дещо менше місце відведено аналізу соціально-економічної політики та внутрішніх протиріч всередині уряду УНР. У середині 90-х років побачила світ праця вчених Інституту історії України НАН України «Історія України: нове бачення». Внутрішній курс гетьмана Павла Скоропадського, що прийшов до влади внаслідок державного перевороту в Україні 29 квітня 1918 р., головним своїм завданням вбачав стабілізацію розбурханих революцією соціально-економічних відносин в Україні. Отримавши владу, Директорія зосередила свої зусилля на розвязанні таких основних проблем: втілення у життя ідеї трудових рад як державного ладу УНР, підготовка і проведення Трудового конгресу - вищого законодавчого органу України, якому Директорія мала скласти свої повноваження; вирішення земельного питання шляхом ліквідації приватної власності на землю (закон УНР від 8 січня 1919 р.); релігійна ситуація - становище церкви в УНР (закон з 1 січня 1919 р. про створення Української автокефальної православної церкви); грошова реформа і введення гривні (закон від 6 січня); обєднання ЗУНР і УНР (акт Соборності України 22 січня).Васковський Р. Васковський Р. Втрачені можливості (деякі аспекти внутрішньої політики Директорії УНР наприкінці 1918 - початку 1919 р.) // Придніпровський науковий вісник. Осип Назарук (1883-1940): життя та ментальність українського державника // Грані. До питання про причини поразки української революції 1917-1921 рр. («Горіла хата...») // Грані.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇОСНОВНИЙ ЗМІСТ І КЛЮЧОВІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА