Д.Г. Віленський – вчений, педагог та організатор вітчизняного ґрунтознавства 20–50-х років ХХ століття - Автореферат

Процес національно-культурного і державного відродження України вимагає повернення суспільству його духовних скарбів, у свій час і з різних причин відчужених у нього. На сучасному етапі розвитку України дослідники історії науки і техніки вивчають минуле свого народу на новій методологічній основі, аналізують діяльність вітчизняних вчених і маловідомих науковців, життя та творчість яких за різних обставин залишались недослідженими. Вивчаючи його спадщину як вченого ґрунтознавця і геоботаніка, водночас маємо змогу не лише обєктивно відтворити розвиток ґрунтознавчої наукової думки ХХ століття, а й глибше дослідити окремі проблеми загальної еволюції природознавства, зокрема: функціонування галузевої науки й освіти з 1911 по 1960 роки, становлення і розвиток сільськогосподарської дослідної справи в Україні в цілому. Сльозкін та інших, що творили на українських землях науку про ґрунти. Персоналізація української історії науки, у свою чергу, дає змогу визначити етапи розвитку ґрунтознавства в Україні, зокрема розвитку окремих його наукових напрямів і надає історії вітчизняної науки й освіти портретної конкретики.Зокрема, у довіднику «Научные работники СССР без Москвы и Ленинграда» подається інформація про вченого, як викладача Харківського сільськогосподарського інституту, а також про основні напрями його наукової діяльності - геоботаніку та ґрунтознавство. Віленського, дає оцінку творчого доробку вченого в контексті еволюції наукової думки у ґрунтознавстві. Віленський працював викладачем на кафедрі рільництва агрономічного факультету Саратовського державного університету, де розпочав свою наукову роботу як геоботанік з дослідження рослинності ґрунтів і флори Новоузенського повіту Самарської губернії, зокрема вивчав лікарські рослини, рослинність пісків і засолених лугів та солонців як кормових угідь. Маховим репрезентував колекцію 32 монолітів найголовніших типів ґрунтів, виготовлену за власною оригінальною методикою, карту ґрунтів України (25-верстного масштабу), виготовлену ще секцією ґрунтознавства СГНКУ; карту ґрунтоутворюючих порід України (25-верстного масштабу); карту ґрунтоутворюючих порід Донбасу (10-верстного масштабу); геоботанічний та ґрунтовий профіль тераси Дніпра; ґрунтовий профіль Донецького району від річки Лугань до річки Міус. Віленський виступив з доповіддю „Чергові завдання у справі дослідження ґрунтів України”, в якій запропонував з метою наукового обєднання всіх робіт із ґрунтознавства в Україні й проведення їх найбільш доцільним координуючим способом - створити Український Інститут Ґрунтознавства, який би обєднав усі роботи з ґрунтознавства.Дослідження діяльності вченого у всіх його аспектах показало відсутність всебічного наукового аналізу та обмаль в Україні відомостей про його науково-педагогічну діяльність, незнання окремих сторін біографії та світогляду вченого, не використання у науковому обігу нових архівних, документальних і літературних матеріалів. Їх комплексне використання дало можливість досягти мети дисертаційного дослідження, показати значення концептуальних засад наукової спадщини вченого в розвитку ґрунтознавства та визначити періоди життя й діяльності професора Д. Г. Становлення особистості вченого, його високих загальнолюдських моральних якостей проходило під впливом родини священика, а також викладачів Київського політехнічного інституту, одним з яких був професор П. Р. Сльозкін. Нами визначено основні напрями діяльності вченого: розроблена теорія походження солонців у звязку з історією четвертинного періоду, вивчена географія цих ґрунтів, проведені перші польові досліди із штучного створення солонців і організовані перші стаціонарні дослідження з меліорації солонців на півдні України; розроблена оригінальна класифікація ґрунтів на основі аналогічних генетичних рядів розвитку ґрунтоутворюючого процесу; ряд робіт Д.Г. Віленського присвячено вивченню ґрунтової структури і природи фізичної зрілості ґрунтів, в яких встановлено, що для кожного ґрунту існують певні межі вологості, при яких обробіток сприяє утворенню грудкуватої структури з максимально можливою щільністю грудок, розроблені нові методи вивчення ґрунтової структури та її щільності.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У результаті проведеного дослідження автором зроблено такі висновки: 1. Постать визначного українського вченого, доктора геолого-мінералогічних наук, професора Д. Г. Віленського (1982-1960) вперше стала обєктом дисертаційної роботи. Дослідження діяльності вченого у всіх його аспектах показало відсутність всебічного наукового аналізу та обмаль в Україні відомостей про його науково-педагогічну діяльність, незнання окремих сторін біографії та світогляду вченого, не використання у науковому обігу нових архівних, документальних і літературних матеріалів. У сукупності це не дозволяло глибоко і всебічно репрезентувати особистість Д. Г. Віленського та його науково-педагогічну діяльність у галузі ґрунтознавства.

2. Нами зібрано і введено до наукового обігу низку документів, які розкривають Д. Г. Віленського як особистість, вченого ґрунтознавства, популяризатора науки. Використано матеріали російських архівів і документів, що знаходяться у сімейному архіві доньки Наталії Дмитрівни Віленської.

3. Аналіз джерельної бази дав змогу встановити, що у своїй сукупності зазначені в дисертації групи джерел становлять багатий і різноманітний корпус документального забезпечення досліджуваної проблеми. Їх комплексне використання дало можливість досягти мети дисертаційного дослідження, показати значення концептуальних засад наукової спадщини вченого в розвитку ґрунтознавства та визначити періоди життя й діяльності професора Д. Г. Віленського: І період (1911-1917) - навчання на сільськогосподарському відділенні Київського політехнічного інституту, формування світогляду і сфери наукових поглядів для потреб рослинництва; ІІ період (1917-1921) - початок викладацької діяльності в Саратовському університеті. Наукова робота з геоботанічних проблем при Краєвій сільськогосподарській дослідній станції; ІІІ період (1921-1924) - педагогічна робота при Тіфліському (Тбіліському) політехнічному університеті. Початок дослідницької діяльності у галузі ґрунтознавства; IV період (1924-1930) - педагогічна та науково-дослідна робота з питань агрогрунтознавства при Харківському сільськогосподарському інституті ім. Раковського; V період (1930-1933) - педагогічна діяльність у Київському гідромеліоративному інституті та наукова робота у Всеукраїнському науково-дослідному інституті агрогрунтознавства та хемізації сільського господарства.(м. Київ); VI період (1933-1960) - дослідна і наукова робота з питань ґрунтознавства, географії ґрунтів та історії грунтознавства у Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова.

4. Становлення особистості вченого, його високих загальнолюдських моральних якостей проходило під впливом родини священика, а також викладачів Київського політехнічного інституту, одним з яких був професор П. Р. Сльозкін. Формування світогляду майбутнього вченого припало на початок ХХ століття, на часи прогресивного розвитку галузевої науки, відкриттів і сподівань української нації, її відродження. В діяльності Д. Г. Віленського яскраво проявилися риси талановитого науковця й організатора науки. Його успіху сприяли неординарні здібності грунтознавця-дослідника та експериментатора, надзвичайна працелюбність, самоорганізованість, цілеспрямованість і високий професіоналізм.

5. Виявлено, що наукові інтереси Д. Г. Віленського були повязані із завданнями, які ставилися перед ґрунтознавчою наукою, потребами сільськогосподарського виробництва і розвивалися в руслі вітчизняної та світової ґрунтознавчої науки. Нами визначено основні напрями діяльності вченого: розроблена теорія походження солонців у звязку з історією четвертинного періоду, вивчена географія цих ґрунтів, проведені перші польові досліди із штучного створення солонців і організовані перші стаціонарні дослідження з меліорації солонців на півдні України; розроблена оригінальна класифікація ґрунтів на основі аналогічних генетичних рядів розвитку ґрунтоутворюючого процесу; ряд робіт Д.Г. Віленського присвячено вивченню ґрунтової структури і природи фізичної зрілості ґрунтів, в яких встановлено, що для кожного ґрунту існують певні межі вологості, при яких обробіток сприяє утворенню грудкуватої структури з максимально можливою щільністю грудок, розроблені нові методи вивчення ґрунтової структури та її щільності. За цією методикою згодом сконструйовано ряд нових приладів.

Доведено, що під керівництвом Д. Г. Віленського на кафедрі географії ґрунтів Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова розгорнулася науково-дослідна робота, що охопила розробку методики великомасштабного картографування, вивчення генезису і географії ґрунтів. У Московському університеті професор Віленський працював з 1933 року і до кінця свого життя. В 1939 році заснував кафедру географії ґрунтів на геолого-грунтовому факультеті, був протягом десяти років деканом цього факультету, як професор читав багато лекційних курсів. У 1958 р. Д. Г. Віленський опублікував перший навчальний посібник з історії ґрунтознавства в Росії, а в 1961 р. (вже посмертно) - вийшов навчальний посібник „География почв”. Протягом багатьох років Д. Г. Віленський був постійним консультантом, експертом і керівником наукових досліджень при будівництві й освоюванні великих зрошувальних систем у районах Дніпробуду, Каховки, Волго-Дону, Куйбишевської ГЕС. Зясовано, що в останні роки життя Д. Г. Віленський очолював і координував у Московському університеті велику комплексну міжвузівську наукову роботу з проблем природного та економіко-географічного районування СРСР для потреб сільського господарства.

6. Доведено і показано важливість науково-організаційної діяльності вченого як популяризатора науки. Працюючи у Всеукраїнському науково-дослідному інституті агрогрунтознавства та хемізації сільського господарства та інших навчальних закладах, Д. Г. Віленський керував науково-дослідною роботою з питань ґрунтознавства та географії ґрунтів, надавав науково-методичну допомогу з їх картографування, щорічно брав участь у міжнародних, всесоюзних і українських наукових конференціях, нарадах. Свідченням великого наукового авторитету у цивілізованому світі професора Д. Г. Віленського є його обрання у 1930 році секретарем, а у 1935 році - Президентом Міжнародної комісії з класифікації, картографії і географії ґрунтів і віце-президентом Міжнародної солонцевої комісії, в 1933 р. - членом Американського географічного товариства, в 1947р. - членом-кореспондентом Академії сільськогосподарських наук Чехословаччини. Д. Г. Віленському належить внесок у розвиток галузевої періодики як головного редактора і члена редколегії журналу „Почвоведение”.

7. Показано, що наукова спадщина професора Д. Г. Віленського налічує понад 195 опублікованих праць, у тому числі 23 вийшли іноземною мовою. Зясовано, що найбільшою популярністю користувалися і користуються роботи в галузі класифікації і географії ґрунтів, генезису і меліорації засолених ґрунтів, історії ґрунтознавства. За великі заслуги в розвитку науки, підготовці кадрів спеціалістів і науково-суспільній діяльності Д. Г. Віленський був нагороджений орденом „Знак Почета”, медаллю „ За доблестный труд в Великой Отечественной войне”.

Рекомендації

1. Враховуючи значний внесок професора Д. Г. Віленського в подальший розвиток вітчизняної науки та відродження національної ідеї, в усіх енциклопедіях і довідниках, що видаються на державному рівні, варто було б включити відомості про цього видатного вітчизняного вченого.

2. Підготувати до видання і опублікувати спеціальний біобібліографічний покажчик наукових праць Д. Г. Віленського.

1. Ковальська К. В. Науково-освітня та організаційна діяльність професора Д. Г. Віленського у Харківському сільськогосподарському інституті / К. В. Ковальська // Історія української науки на межі тисячоліть. - К., 2006. - Вип. 22. - С. 120-125.

2. Ковальська К. В. Складні роки в житті Дмитра Гермогеновича Віленського / К. В. Ковальська // Історія української науки на межі тисячоліть. - К., 2006. - Вип. 23. - С. 88-91.

3. Ковальська К. В. Науково-освітня діяльність професора Д. Г. Віленського в Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова / К. В. Ковальська // Історія української науки на межі тисячоліть. - К., 2007.- Вип. 28.- С. 143-149.

4. Ковальська К. В. Діяльність Д. Г. Віленського в Київському інженерно-меліоративному інституті / К. В. Ковальська // Історія української науки на межі тисячоліть. - К., 2007. - Вип. 31. - С. 107-112.

5. Ковальська К. В. Життєвий і творчий шлях Д. Г. Віленського / К. В. Ковальська // Історичні записки : зб. наук. праць / Луганський держ. аграр. ун-т. - Луганськ, 2007. - Вип. 13. - С. 74-89.

6. Ковальська К. В. Теорія походження солонців у науковій спадщині Д. Г. Віленського / К. В. Ковальська // Історія освіти, науки і техніки в Україні : матеріали третьої конф. молод. учених та спеціалістів (26-27 трав. 2006 р.). - К., 2006. - С. 36.

7. Ковальська К. В. Геоботанічні дослідження Д. Г. Віленського в Харківському сільськогосподарському інституті / К. В. Ковальська // Актуальні питання історії техніки : тези доп. Всеукр. наук. конф. (19-20 жовт. 2006 р.). - К.: ПП “Екмо”, 2006. - С. 80-82.

8. Ковальська К. В. Віленський як історик науки ґрунтознавства / К. В. Ковальська // Історія освіти, науки і техніки в Україні : матеріали четвертої конф. молод. учених та спеціалістів : до 100-річчя з дня засн. Ін-ту рослинництва ім. В. Я. Юрєва УААН (м. Київ, 29 січ. 2008 р.). - К., 2008. - С. 156.

9. Ковальська К. В. Д. Г. Віленський - редактор журналу „Почвоведение” / К. В. Ковальська // Екологізація сталого розвитку агросфери і ноосферна перспектива інформаційного суспільства : тези доп. Міжнар. конф. студ., аспірантів і молод. учених (3-5 жовт. 2007 р.). - Х., 2007. - С. 135.