Компаративістський аналіз видів діалогу у філософських і логічних концепціях епох Античності, Середньовіччя, Відродження та Модерну. Можливості когнітивного підходу до моделювання діалогу за схемою запитання/відповідь. Розвиток інтеррогативної логіки.
За таких умов особливий інтерес викликає дослідження поняття діалогу, різноманітних трансформацій його в історії та сучасності. По-третє, когнітивне моделювання дискурсу в межах сучасної логіки відповідає запитам комплексних досліджень проблеми штучного інтелекту, а також дає змогу зясувати умови різноманітних когнітивних подій, що мають велике значення в діалозі. Серед інших західних досліджень суттєве значення мають: розроблена Р.Дж.Коллінгвудом логіка запитань та відповідей у межах методології гуманітарних наук, діалог у контексті відношення до Іншого в діалогічній антропології М.Бубера, тема інтерсубєктивності у представників феноменологічного напряму (Е.Гуссерль, М.Гайдеггер), поняття “мовної гри” у Л.Вітгенштайна, поняття “розмова” і “розуміння” в герменевтиці Г.Г.Гадамера, теорія мовленнєвих актів у контексті аналітичної філософії (Дж.Л.Остін, П.Ф.Стросон, Дж.Р.Серл та ін.), аналіз дискурсу в “археології знання” М.Фуко, поняття “постмодерністської іронії” у Р.Рорті. Становлення когнітивної парадигми в сучасних дослідженнях обумовлює аналіз окремих аспектів спілкування в межах загальної моделі комунікації в працях Т.А. ван Дейка, А.Т.Ішмуратова, Р.Конрада, У.Ленерт, В.В.Петрова, В.М.Сергєєва та ін. Тому в горизонті авторської уваги перебував розгляд соціальної та культурної обумовленості явища спілкування в різні періоди розвитку людства, що здійснений у працях С.С.Аверінцева, Л.М.Баткіна, М.Л.Гаспарова, О.Н.Гілярова, А.Я.Гуревича, В.В.Гусаченка, О.А.Івіна, Ф.Х.Кессіді, О.Ф.Лосєва, а також загальні історико-філософські та історико-логічні дослідження Л.М.Брагіної, В.В.Бичкова, Р.Г.Габітової, П.П.Гайденко, Ю.В.Кушакова, Г.Г.Майорова, М.К.Мамардашвілі, З.Н.Мікеладзе, С.С.Неретиної, В.С.Нерсесянца, П.С.Попова, М.В.Поповича, Н.В.Ревуненкової, Е.Ю.Соловйова, М.І.Стяжкіна та ін.Родами діалогу є справжній і позірний, видом справжнього в Античності виступає діалектичний діалог, а видами позірного - внутрішній, риторичний та софістичний діалоги. Однак у той період були й інші тенденції у філософії, які сповідували, наприклад, німецькі романтики, що особливо наголошували на діалозі, і Фейєрбах, у творчості якого отримали категоріальний статус поняття Я і Ти. На підставі такого аналізу проведена класифікація видів діалогу; на основі рівноправності його учасників серед родів діалогу виділено справжній і позірний. Розглянуті положення діалогічної антропології мають важливе значення для створення філософської моделі діалогу, оскільки в них зафіксовані на теоретичному рівні структура й основні характеристики такого типу спілкування, як діалог. Аналіз положень цих концепцій щодо діалогу дає змогу зафіксувати основні особливості інтерсубєктивного діалогу в епоху Постмодерну: рівноправність учасників бесіди, активність обох субєктів, створення спільного простору, який можна назвати когнітивним простором, адже головним є справа, що обговорюється, тобто предмет розмови.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
