Діалогічна основа релігійно-філософських концепцій колективності, їх догматична та інтелектуальна складові, атрибутивні характеристики. Місце соборної моделі як бажаного ідеалу спілкування і спільного життя людей, підпорядкування православним цінностям.
Протягом останнього століття людство перебуває у вирі постійних наукових і технологічних змін, які спростили й пришвидшили міжособистісні комунікації та докорінно змінили їхній характер. При цьому тлумачення соборності як зібрання не суперечить його тлумаченню як храму, адже грецьке слово „церква” (екклесіа) означає зібрання тих, хто запрошений. Увага до соціального виміру цього терміну актуалізується й завдяки тлумаченню соборності як певної містичної парадигми колективного життя - людей, коли під соборністю розуміють „згоду, одностайну участь віруючих у житті світу й церкви, колективну життєтворчість та колективне спасіння” [18, c. Соловйов вважав, що колективне життя християнської спільноти неможливе без „множини окремих людей” як необхідної компоненти церкви; „єдиної створюючої форми”, яка обєднує людей в єдине ціле та „всеєдиної дії Духа Божого, яким живе та рухається це ціле при взаємодії всіх окремих дарів та служінь” [11, с. Загалом, якщо в Західній церкві свобода розумілася індивідуалістично як право особистості охороняти себе від посягань іншої особистості, то в церкві Сходу антагонізм колективу та особистості був неможливий, адже „релігійна особистість перебувала всередині релігійного колективу та релігійний колектив перебував усередині релігійної особистості” [2, c.132].Підсумовуючи, наголосимо, що основною парадигмою колективності в православній догматичній традиції є соборність. Незважаючи на окремі відмінності між названими парадигмами, відмітимо спільне для них: поєднання персоналізму з ідеєю вільного підкорення особистостей абсолютним цінностям, заснованих на любові до Бога; ідея інтерсубєктивності, коли релігійна особистість перебувала всередині релігійного колективу, а релігійний колектив перебував усередині релігійної особистості; проголошення необхідності колективної життєтворчості не тільки для цілісності церкви та соціуму, але й для колективного спасіння й обожнення світу; суттєва екклезіологічна складова, коли церква проголошується «єдиною створюючою формою», яка обєднує людей в єдине ціле при взаємодії всіх окремих дарів та служінь.
Вывод
Підсумовуючи, наголосимо, що основною парадигмою колективності в православній догматичній традиції є соборність. Вона уособлює єдність містичного тіла церкви та її членів, спрямовану на досягнення повноти взаємодії-спілкування з Богом та один з одним. У православній релігійній філософії найбільш обґрунтованими є парадигми комюнотарності М. Бердяєва, всеєдності В. Соловйова, а також ідея єдності «субстанційних діячів» В. Лоського. Незважаючи на окремі відмінності між названими парадигмами, відмітимо спільне для них: поєднання персоналізму з ідеєю вільного підкорення особистостей абсолютним цінностям, заснованих на любові до Бога; ідея інтерсубєктивності, коли релігійна особистість перебувала всередині релігійного колективу, а релігійний колектив перебував усередині релігійної особистості; проголошення необхідності колективної життєтворчості не тільки для цілісності церкви та соціуму, але й для колективного спасіння й обожнення світу; суттєва екклезіологічна складова, коли церква проголошується «єдиною створюючою формою», яка обєднує людей в єдине ціле при взаємодії всіх окремих дарів та служінь.
Список литературы
1. Бердяев Н.А. Дух и реальность / Н.А. Бердяев. - М.: АСТ; Харьков: Фолио, 2003. - 679 с.
2. Бердяев Н.А. Истина Православия / Н.А. Бердяев. // Человек . - 2003. - №4. - С. 128-135.
3. Бердяев Н. Опыт парадоксальной этики / Н. Бердяев - М.: АСТ; Харьков: Фолио, 2003. - 701 с.
4. Головащенко С.І. Історія християнства: Курс лекцій / С.І. Головащенко. Навч. посіб. - К.: Либідь, 1999. - 352 с.
5. Іларіон, митр. Ідеологія Української церкви / митр. Іларіон. - Холм: Свята Данилова Гора, 1944. - 5б с.
6. Лосский М.О. История русской философии / М.О. Лосский. - М.: Высшая школа. - 1991. - 559 с.
7. Лосский Вл. Очерк мистического богословия Восточной церкви / Вл. Лосский. - К.: 1991. - 180 с.
8. Павленко Ю. В. Євразійство та цивілізаційна структура / Ю.В. Павленко. // Наука та наукознавство. - 2001. - № 2. - С. 43-53.
9. Пащук А.І. Іван Вишенський - мислитель і борець / А.І. Пащук. - Львів: Світ, 1990. - 176 с.
10. Річинський А.В. Проблеми Української релігійної свідомості / Упорядники А. Колодний, О. Саган. - Терн.: Укрмед- книга, 2002. - 448 с.
11. Соловьев В. С. Духовные основы жизни (Spiritual Fundaments of Life) / В. С. Соловьев Фототипическое издание: Жизнь с Богом, 1982. - 143 с.
12. Соловьев В.С. Сочинения: В 2 т./ В.С. Соловьев. - М.: Мысль, 1988. - Т.1. - 892 с.
13. Соловьев В.С. Сочинения: В 2 т. / В.С. Соловьев. - М.: Мысль, 1988. - Т. 2. - 822 с.
14. Трубецкой Е.Н. Смысл жизни / Е.Н. Трубецькой. // Избранные произведения. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - С. 17-336.
15. Федів Ю.О., Мозгова Н.Г. Історія української філософії / Ю.О. Федів, Н.Г. Мозкова. Навч. посібник. - К.: Україна, 2001. - 512 с.
16. Флоровский Г., прот. Догмат и история / прот. Г. Флоровский. - М.: Издательство Свято-Владимирского Братства. - 1998. - 487 с.
17. Франк С.Л. Духовые основы общества. Введение в социальную философию / С.Л. Франк. - М.: Республика, 1992. - С. 13-146.
18. Щукин В.Г. Христианский Восток и топика русской культуры / ВГ. Щукин // Вопросы философии. - 1995. - № 4. - С. 55-68.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
