Діагностика і терапія мікоплазмової урогенітальної інфекції у чоловіків з урахуванням особливостей біології збудників, патогенезу та клінічного перебігу захворювання - Автореферат

При цьому, акцентується увага на значний рівень діагностування змішаної мікоплазмової інфекції при трихомонадних, гонорейних і хламідійних ураженнях урогенітального тракту, а також при гострих і хронічних запальних процесах сечостатевих органів незясованої етіології (Мавров Г.І, 1995; Франкенберг А.А., 1996; Мавров І.І., 2002). Мікоплазмові урогенітальні інфекції спричиняються трьома видами умовно патогенних мікроорганізмів - Mycoplasma hominis, Mycoplasma genitalium i Ureaplasma urealyticum. Патогенна дія мікоплазм на організм людини обумовлюється їх унікальними біологічними властивостями : малі розміри (125-250 нм), відсутність клітинної оболонки та спроможність прикріплюватись до різних клітин (епітелій, лейкоцити, еритроцити, сперматозоїди) за рахунок схожісті будови їх клітинної мембрани з мембранами клітин організму-господаря (Горина Л.Г., 1989; Bebears C., 1996). Дослідженнями ряду авторів (Федотов В.П. и соавт., 2001) у хворих на урогенітальний мікоплазмоз, було встановлено зниження макрофагальної активності, зниження чисельності натуральних кілерів та їх активності, що опосередковано вказує на зниження інтерферонового статусу організму. Таким чином, отримання новітніх даних відносно етіологічної значимості відомих видів урогенітальних мікоплазм у розвитку запального процесу, а також більш поглиблене дослідження патогенезу і особливостей клінічного перебігу мікоплазмової урогенітальної інфекції на сучасному етапі буде сприяти визначенню раціональних підходів до діагностики та удосконаленню комплексної терапії захворювання.Згідно з результатами комплексних лабораторних досліджень наявність урогенітального мікоплазмозу було діагностовано у 206 (30,5%) з 676 чоловіків, хворих на різні урогенітальні інфекції. У інших 86 (54,1%) чоловіків цієї групи було діагностовано поєднання різних видів урогенітальних мікоплазм, зокрема у 23 (14,5 %) - M.hominis і U. urealyticum, у 25 (15,8%) - M.hominis і M. genitalium, у 29 (18,2) - U. urealyticum і M.genitalium, а у 9 (5,6 %) - трьох видів збудників (M. hominis, M. genitalium , U. urealyticum). Згідно подовженості терміну перебігу та виразності клінічних проявів запального процесу серед 159 обстежених хворих на урогенітальний мікоплазмоз, у 8 (5,1%) був виявлений свіжий гострий або підгострий перебіг запального перебігу, у 46 (28,9%) - торпідний перебіг і у 105 (66,0%) - хронічний перебіг захворювання. Зокрема, у хворих на свіжий мікоплазмоз з гострим та підгострим клінічним перебігом (1 група), рівень спонтанного синтезу лейкоцитарного а-ФНП, за показниками індекса цитотоксичності становив 24,1±3,2% (р< 0,05); у пацієнтів 2-ї групи з торпідним перебігом захворювання - 20,3±2,1 (р< 0,05); у хворих 3-ї групи з хронічним перебігом мікоплазмозу - 32,1±2,3 (р< 0,05). Разом з тим у хворих на урогенітальний мікоплазмоз спостерігалось зниження (р< 0,05) інтенсивності продукції ?-ІФН відносно контролю: у пацієнтів 1-ї групи - 5,6±1,9 ОД/мл; у пацієнтів 2-ї - 5,8±1,2 ОД/мл; у пацієнтів 3-ї групи - 3,2±0,8 ОД/мл.У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі стосовно підвищення ефективності лікування мікоплазмової урогенітальної інфекції у чоловіків за рахунок раціональних підходів до діагностики і контролю ерадикації різних видів урогенітальних мікоплазм, а також удосконалення комплексної терапії яка попереджує розвиток персистуючих форм збудників та рецидивів захворювання. Згідно з результатами комплексних лабораторних досліджень наявність урогенітального мікоплазмозу було діагностовано у 206 (30,5%) з 676 чоловіків, хворих на ці урогенітальні інфекції. При цьому, у 47 обстежених пацієнтів виявлено поєднання одного або двох видів мікоплазм із збудниками інших урогенітальних інфекцій, а у інших хворих (159 чоловіків) діагностовано мономікоплазмове ураження, зумовлене одним, двома або трьома видами мікоплазм. Аналіз етіологічної значимості відомих видів урогенітальних мікоплазм у хворих з запальним процесом мономікоплазмової етіології вказував на наявність одного виду збудників у 73(45,9%) пацієнтів, зокрема, M. hominis - у 27 (17,0%), Ur. urealyticum - у 24 (15,1%) і M. genitalium - у 22 (13,8%) хворих. Встановлено, що клінічна симптоматика і перебіг урогенітального мікоплазмозу у чоловіків не має специфічних особливостей в залежності від етіологічно значимого виду мікоплазм або їх поєднання та є подібна проявами запального процесу, спричиненого збудниками інших урогенітальних інфекцій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі стосовно підвищення ефективності лікування мікоплазмової урогенітальної інфекції у чоловіків за рахунок раціональних підходів до діагностики і контролю ерадикації різних видів урогенітальних мікоплазм, а також удосконалення комплексної терапії яка попереджує розвиток персистуючих форм збудників та рецидивів захворювання.

1. Встановлено, що урогенітальні мікоплазмози за розповсюдженістю посідають одне з провідних місць серед інших відомих урогенітальних інфекцій. Згідно з результатами комплексних лабораторних досліджень наявність урогенітального мікоплазмозу було діагностовано у 206 (30,5%) з 676 чоловіків, хворих на ці урогенітальні інфекції. При цьому, у 47 обстежених пацієнтів виявлено поєднання одного або двох видів мікоплазм із збудниками інших урогенітальних інфекцій, а у інших хворих (159 чоловіків) діагностовано мономікоплазмове ураження, зумовлене одним, двома або трьома видами мікоплазм. Аналіз етіологічної значимості відомих видів урогенітальних мікоплазм у хворих з запальним процесом мономікоплазмової етіології вказував на наявність одного виду збудників у 73(45,9%) пацієнтів, зокрема, M. hominis - у 27 (17,0%), Ur. urealyticum - у 24 (15,1%) і M. genitalium - у 22 (13,8%) хворих. У інших 86 (54,1%) чоловіків цієї групи було діагностовано поєднання різних видів урогенітальних мікоплазм.

2. Доведено, що для діагностики та контролю виліковування урогенітального мікоплазмозу найбільш раціональним є паралельне проведення різних існуючих діагностичних методів, зокрема реакції прямої імунофлуоресценції, культурального методу і полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Порівняльний аналіз ефективності існуючих методів діагностики урогенітальних мікоплазмозів вказує, що метод ПЛР є найбільш чутливим і специфічним тестом детекції збудників. Крім того, метод ПЛР є на теперішній час єдиним діагностичним методом, який дозволяє діагностувати малодосліджений вид урогенітальних мікоплазм M.genitalium. При застосуванні методу ПЛР було встановлено, що питома вага M.genitalium в загальній структурі мікоплазмової інфекції становила 13,8% у якості монозбудника, а також 39,7% у поєднанні з іншими видами урогенітальних мікоплазм (M.hominis і Ur.urealyticum).

3. Встановлено, що клінічна симптоматика і перебіг урогенітального мікоплазмозу у чоловіків не має специфічних особливостей в залежності від етіологічно значимого виду мікоплазм або їх поєднання та є подібна проявами запального процесу, спричиненого збудниками інших урогенітальних інфекцій. Згідно подовженості терміну перебігу та виразності клінічних проявів запального процесу серед 159 обстежених хворих на урогенітальний мікоплазмоз чоловіків, у 8 (5,1%) був виявлений свіжий гострий або підгострий перебіг запального процесу, у 46 (28,9%) - торпідний перебіг і у 105 (66,0%) - хронічний перебіг захворювання. Згідно результатів топічного обстеження у всіх 159 хворих був діагностований уретрит, який у 67 (42,1%) поєднувався з балонітом або баланопоститом, у 63 (39,6%) - з хронічним простатитом, у 6 (3,8%) з епідідімітом, у 3 (1,9%) - з циститом і у 39 (24,5%)- з різноплановими порушеннями статевої функції. Крім того, уретроскопічним дослідженням було встановлено наявність мякого інфільтрату слизової оболонки уретри у 94 (59,1%) і перехідного інфільтрату у 18 (11,3%) хворих. Результати відповідних досліджень свідчать про достатньо широкий спектр клінічної симптоматики та можливість різнобічних уражень органів і тканин урогенітального тракту при мікоплазмовій урогенітальній інфекції.

4. Встановлено, що у хворих на мікоплазмову урогенітальну інфекцію змінюється ряд показників імунного статусу організму. При цьому центральні імунологічні зрушення є незначними та незалежать від виду урогенітальних мікоплазм або їх асоціацій. Основні механізми резистентності реалізуються на рівні місцевого імунітету слизової оболонки з провідним накопиченням сенсибілізованих Т-лімфоцитів ефекторів та збільшенням чисельності клітин мононуклеарно-фагоцитарної системи. Доведено також, що у хворих на урогенітальний мікоплазмоз порушується продукція основних цитокінів запальної реакції інтерферонів (ІФН) та фактора некрозу пухлин ФНП, які є провідними при інфекційних процесах з внутрішньоклітинною локалізацією збудника. Ступінь відповідних порушень визначається подовженістю та характером клінічного перебігу запального процесу.

5. Розроблений і патогенетично обгрунтований метод комплексного лікування мікоплазмової урогенітальної інфекції, який передбачає проведення етіотропної та комбінованої імунокоригуючої терапії шляхом застосування препаратів вилочкової залози (Т-активін, тімалін) і препатата групи індукторів ендогенного інтерферону - аміксіна, а також індивідуалізованого місцевого лікування з урахуванням характеру та ступеня топічних уражень органів і тканин урогенітального тракту у хворих чоловіків. Проведення запропонованої комбінованої імунокоригуючої терапії при урогенітальному мікопламзозі усуває патогенетичні механізми аутоагресії і упереджує утворення персистуючих форм відомих видів урогенітальних мікоплазм. Підвищення ефективності лікування хворих на мікоплазмову урогенітальну інфекцію чоловіків при застосуванні розробленого комплексного методу терапії має також важливе медико-соціальне значення, зокрема, стосовно відновлення їх репродуктивного здоровя.

1. Шевченко О.П. Мікоплазмова урогенітальна інфекція. Сучасні погляди на особливості патогенезу, клінічного перебігу та шляхи подальшого удосконалення діагностики//Актуальные проблемы медицины и биологии. - Киев, 2003. - №1. - С. 165 - 176.

2. Шевченко О.П. Клініко-епідеміологічні особливості урогенітального уреаплазмозу на сучасному етапі// Дерматологія та венерологія. - 2003. - №2(21). - С. 39 - 41.

3. Шевченко О.П., Степаненко В.І. Мікоплазмова урогенітальна інфекція у чоловіків - етіологічні чинники, клініка, діагностика. Порушення стану системи імунітету організму хворих на урогенітальний мікоплазмоз та раціональна імунокорегуюча терапія // Український журнал дерматології, венерології, косметології. -2004. - №4 (15). - С. 64 - 75.

4. Шевченко О.П., Степаненко В.І. Сечостатевий мікоплазмоз - особливості біології збудників, епідеміологія, патогенез, клініка та раціональні підходи до діагностики захворювання// Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2003. - №3(10). - С. 62 - 70.

5. Шевченко Е.П. Уреаплазмы: Биологические особенности и роль в развитии инфекционной патологии у человека// Дерматологія та венерологія. - 2003. - №4(22). - С. 39 - 42.

6. Степаненко В.І., Шевченко О.П. Раціональна етіотропна і патогенетична терапія мікоплазмової урогенітальної інфекції з урахуванням сучасних даних з етіології та патогенезу захворювання// Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2005. - №1(16). - С.86 - 93.

7. Шевченко О.П. Етіологічне значення Mycoplasma genitalium у розвитку запального процесу в сечовому каналі// Український журнал дерматології, венерології, косметології. - Тези до Всеукр. наук. - практ. конф. ,, Клініка та лікування шкірних та статевих захворювань з урахуванням патології шлунково-кишкового тракту”. - Київ, 16 - 17 квітня 2004р. - Київ, 2004. - №1(12).-С.93-94.

8. Шевченко Е.П., Степаненко В.И. Значение Mycoplasma genitalium в урогенитальной патологии//Сб. Труд. науч. - практ. конф. дерматол. Республики Узбекистан,,Актуальные проблемы дерматологии и венерологии”. - Самарканд, 2004. - С. 296 - 298.

9. Шевченко О.П., Степаненко В.І. Сучасні підходи до діагностики урогенітального мікоплазмозу та оцінка етіологічної значимості Mycoplasma hominis, Ureaplasma urealyticum і Mycoplasma genitalium в розвитку запального процесу//Зб. наук. праць “Сучасні проблеми дерматовенерології, косметології та управління охороною здоровя”. - Харків, 2004. - №3. - С. 258 - 261.

10. Shevchenko E.P., Stepanenko V.I. Urogenital mycoplasmosis - aetiologic significansce of different urogenital mycoplasmas for development of urogenital pathology//Abstracts of the Second EADV International Spring Symposium, 29 April - 1 May, 2004. - Budapest, Hungari. - 2004. - Vol.18, Suppl.1. - P.98.

11. Shevchenko E., Stepanenko V. A role for mycoplasma genitalium in urogenital pathology Abstracts of the 13th Congress of the European Academy of Dermatology and Venerology, 17 - 21 November, 2004. - Florence, Italy. - 2004. - Vol.18, Suppl.2. - P.489.

12. Мавров І.І., Мавров Г.І., Калюжна Л.Д., Коляденко В.Г., Шевченко Е. П. та ін. // Методики лікування і профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом. - Харків.: Факт, 2001. - 55 с.