Діагностика і лікування хронічного гнійного риносинуситу у хворих з обтяженим гепатологічним анамнезом - Автореферат

Виходячи з вищевикладеного, ймовірно, перебіг хронічного гнійного риносинуситу у хворих з обтяженим гепатологічним анамнезом матиме свої особливості і буде вимагати специфічної медикаментозної корекції. Покращити ефективність лікування хворих на хронічний гнійний риносинусит на фоні обтяженого гепатологічного анамнезу, шляхом розробки методики комплексного лікування патології з урахуванням функціонального стану печінки, імунологічного статусу організму, ультраструктурних змін слизової оболонки приносових пазух Встановити зміни гострофазних і біологічно активних сироваткових білків, органоспецифічних ферментів печінки, характер гуморального і місцевого імунітету у хворих на хронічний гнійний риносинусит на фоні обтяженого гепатологічного анамнезу. Вперше встановлено зміни протеїнів сироватки крові у хворих на хронічний гнійний риносинусит з обтяженим гепатологічним анамнезом, оцінено активність органоспецифічних ферментів гепатоцита, проведено порівняльний аналіз отриманих змін з показниками хворих, у яких не було обтяженого гепатологічного анамнезу та висвітлено характерні відмінності. Вперше виявлені специфічні ультраструктурні зміни слизової оболонки приносових пазух у хворих на хронічний гнійний риносинусит на фоні обтяженого гепатологічного анамнезу, що характеризуються зміною нахилу війок апікальної поверхні миготливого ендотеліоцита, збідненням сероцитів на секреторні гранули, потовщенням і фрагментацією базальної мембрани гемокапілярів та відсутністю щільних міжклітинних контактів між ендотеліоцитами, що було свідченням зміни якісного складу золевої фракції назального слизу та порушенням гемато-гістологічного барєру слизової оболонки приносових пазух.У решта 101 хворого (64,33 %), які склали другу групу гепатологічний анамнез оцінювали як обтяжений: за аналізом медичної документації і за результатами ультрасонографічного та біохімічного обстеження у них було виявлено зміни функціонального стану печінки на стадії гепатозу чи хронічного гепатиту. Серед 42 ендоскопічних синусотомій у хворих першої клінічної групи, у 16 пацієнтів (30,77 %) було проведено симультанні реконструктивні операції на перегородці носа, а у 9 (17,31 %) - операції на носових раковинах. Серед 42 хворих II-A клінічної групи, у яких було проведено ендоскопічну синусотомію, симультанні операції провели у 25 хворих: у 19 (38,78 %) - реконструкцію перегородки носа та у 6 (12,24 %) - операції на носових раковинах. Було встановлено, що рівень ?1-інгібітора протеїназ у всіх хворих був достовірно (р<0,05) збільшеним відносно показників контрольної групи на час поступлення у стаціонар, однак серед другої групи хворих його рівень був вищим, ніж у хворих першої групи. З 3-4 доби лікування цей показник поступово знижувався і на 7-8 доби у хворих першої групи (ХГРС без ОГА) він досягав показників контрольної групи, а у пацієнтів з ОГА його рівень продовжувався залишатися підвищеним. ?1-ліпопротеїн (біологічною функцією цього протеїну є перенесення гліцеридів, холестерину, розчинних жирних кислот, каротину і гормонів) у хворих другої групи на час поступлення у стаціонар та 3-4 добу лікування не визначався.У дисертаційній роботі наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукового завдання діагностики і лікування хронічного гнійного риносинуситу у хворих на фоні обтяженого гепатологічного анамнезу, яке включає обґрунтування змін показників функціонального стану гепатоцита, імунної реактивності організму, патоморфологічних, ультраструктурних характеристик слизової оболонки приносових пазух та оцінки якості життя хворих у безпосередні та віддалені терміни лікування, результати яких дозволять удосконалити комплексне лікування цієї категорії пацієнтів. У хворих на хронічний гнійний риносинусит на фоні обтяженого гепатологічного анамнезу частіше зустрічаються полісинусити (62,37 % випадків) і пансинусити (7,92 % випадків) і у 1,7 разів нижча питома вага моносинуситів (етмоїдитів і гайморитів). У хворих на хронічний гнійний риносинусит та обтяжений гепатологічний анамнез наявні ознаки диспротеїнемії і дисферментемії, які проявляються достовірним (р<0,05) підвищенням рівня ?1-інгібітора протеїназ, відсутністю ?1-ліпопротеїну та ?1-глікопротеїну, зниженням церулоплазміну і трансферину (р<0,05) та підвищенням а2-макроглобулінів у 1,3 раза на фоні зниження активності холінестерази у 1,3 раза та підвищення ?-глутатіон S-трансферази у 2,5 раза. Запропонована методика комплексного лікування із включенням гепатопротекторної терапії у хворих на хронічний гнійний риносинусит на фоні обтяженого гепатологічного анамнезу дозволяє достовірно швидше ліквідувати клінічні прояви загострення хронічного гнійного риносинуситу та нормалізувати фізіологічні функції порожнини носа практично в ті ж терміни, що і у хворих без обтяженого гепатологічного анамнезу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертаційній роботі наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукового завдання діагностики і лікування хронічного гнійного риносинуситу у хворих на фоні обтяженого гепатологічного анамнезу, яке включає обґрунтування змін показників функціонального стану гепатоцита, імунної реактивності організму, патоморфологічних, ультраструктурних характеристик слизової оболонки приносових пазух та оцінки якості життя хворих у безпосередні та віддалені терміни лікування, результати яких дозволять удосконалити комплексне лікування цієї категорії пацієнтів.

1. У хворих на хронічний гнійний риносинусит на фоні обтяженого гепатологічного анамнезу частіше зустрічаються полісинусити (62,37 % випадків) і пансинусити (7,92 % випадків) і у 1,7 разів нижча питома вага моносинуситів (етмоїдитів і гайморитів).

2. У хворих на хронічний гнійний риносинусит та обтяжений гепатологічний анамнез наявні ознаки диспротеїнемії і дисферментемії, які проявляються достовірним (р<0,05) підвищенням рівня ?1-інгібітора протеїназ, відсутністю ?1-ліпопротеїну та ?1-глікопротеїну, зниженням церулоплазміну і трансферину (р<0,05) та підвищенням а2-макроглобулінів у 1,3 раза на фоні зниження активності холінестерази у 1,3 раза та підвищення ?-глутатіон S-трансферази у 2,5 раза.

3. У даної категорії пацієнтів спостерігаються якісні зміни сироваткових Ig G та Ig A, які характеризуються збільшенням вмісту у периферійній крові комплексів «антиген-антитіло Ig G» до 0,62±0,10 г/л та появою комплексів «антиген-антитіло Ig A», з паралельним зниженням концентрації SIG A у назальному секреті, причому поява Ig A у крупнопористому гелі є характерною для хронічного гнійного риносинуситу, а поява його у фракції 26 і 25 визначалася тільки у хворих на фоні обтяженого гепатологічного анамнезу.

4. Морфологічно у хворих на хронічний гнійний риносинусит спостерігаються дегенеративно-дистрофічні зміни залозистого епітелію приносових пазух, а ультраструктурні зміни характеризуються ознаками втрати слизовою оболонкою барєрної функції з характерними відмінностями, повязаними з недосконалістю та дефіцитом білкового метаболізму: внутрішньоклітинним набряком серозних гландулоцитів та жировою дистрофією і вакуольною дегенерацією клітин альвеолярної залози, підвищеною кількістю явищ пікнозу і каріолізису, різким збідненням цитоплазми на полісоми та гранулярної ендоплазматичної сітки на фіксовані рибосоми, великою кількістю вакуолей, набряклих і дистрофічно змінених мітохондрій.

5. Запропонована методика комплексного лікування із включенням гепатопротекторної терапії у хворих на хронічний гнійний риносинусит на фоні обтяженого гепатологічного анамнезу дозволяє достовірно швидше ліквідувати клінічні прояви загострення хронічного гнійного риносинуситу та нормалізувати фізіологічні функції порожнини носа практично в ті ж терміни, що і у хворих без обтяженого гепатологічного анамнезу.

6. Аналіз якості життя за специфічними, неспецифічними шкалами та інтегральним показником якості життя ринологічних хворих вказує, що у терміни один і шість місяців якість життя у пролікованих хворих з застосуванням гепатопротекторної терапії є у 1,2 раза вищою, ніж у пацієнтів, які отримували базову терапію і практично не відрізняється від хворих без обтяженого гепатологічного анамнезу.

1. Рекомендовано у хворих на хронічний гнійний риносинусит для уточнення діагнозу проводити якісне визначення вмісту Ig А у фракціях сироваткового білка диск-електрофореграми у поліакриламідному гелі з подальшим встановленням наявності Ig A у крупнопористому гелі, що є характерною імунологічною ознакою для хронічного гнійного риносинуситу.

2. Рекомендовано у хворих на хронічний гнійний риносинусит на фоні обтяженого гепатологічного анамнезу доповнювати комплексне лікування системним введенням 40 % розчину глутаргіну у кількості 10 мл внутрішньовенно крапельно на 200 мл 0,9 % розчину натрію хлориду упродовж 3-4 діб, з подальшим пероральним застосуванням препарату у дозі 0,75 г тричі в добу упродовж трьох тижнів.

1. Василюк Н.В. Імунна відповідь у хворих на хронічний гнійний синусит і обтяжений гепатологічний анамнез / Н.В.Василюк // Український медичний альманах. - 2009. - № 5. - С. 42-44.

2. Василюк Н.В. Передопераційна консервативна терапія хворих на хронічний гнійний синусит з обтяженим гепатологічним анамнезом / Н.В.Василюк // Проблеми сучасної медичної науки та освіти. - 2009. - № 3. - С. 79-82.

3. Василюк Н.В. Ультраструктурна характеристика слизової оболонки приносових пазух у хворих на хронічний гнійний синусит із обтяженим гепатологічним анамнезом // Архів клінічної та експериментальної медицини. - 2009. - том 18, № 1. - С. 69-71.

4. Попович В.І., Василюк Н.В. Деякі біохімічні показники сироватки крові у хворих на хронічний гнійний синусит з обтяженим гепатологічним анамнезом // Вісник наукових досліджень. - 2008. - № 2. - С. 32-34.

5. Пат. № 34672 Україна, МПК (2006) А61В 17/00. Спосіб імуно ло гіч ної діагностики хронічного гнійного синуситу / Попович В.І., Василюк Н.В.; заявл. 30.08.07; опубл. 26.08.08, Бюл. № 16.

6. Василюк Н.В., Попович В.І., Кіт Л.С. Функціональний стан печінки у хворих на гнійні синусити // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. - 2007. - № 3с. - С. 56-57.

7. Попович В.І., Василюк Н.В. Клінічна оцінка гострофазових білків си ро ватки крові в хворих на гострі верхньощелепові синусити // Матеріали Х зїз ду оториноларингологів України, Судак, 22-25 травня 2005 р. - С. 136-137.

8. Василюк Н.В. Стан білковосинтезуючої функції печінки у хворих з гнійним гайморитом // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. - 2002. - № 3с. - С. 95-96.

Размещено на .ru