Діагностичні критерії та медикаментозна корекція церебрального ішемічного інсульту з урахуванням структурно-функціонального стану судинного ендотелію - Автореферат

Церебральний ішемічний інсульт (ЦІІ) поряд з ішемічною хворобою серця й онкопатологією залишається на лідуючих позиціях серед причин захворюваності, смертності й інвалідизації населення України [И.Н. Дослідження останніх десятиріч свідчать про динамічний характер структурно-функціональних змін мозкової тканини внаслідок гострої та хронічної гіпоперфузії та ішемії, а також визначають механізми їх трансформації в інфаркт мозку [Е.И. Одиничні праці з вивчення різних ланцюгів ендотеліального гомеостазу та його змін при різних типах гострих порушень мозкового кровообігу не дозволяють створити цілісну картину стану ендотеліальної системи в умовах гострої церебральної ішемії [С.М. Подальше дослідження стану ендотеліальної системи в умовах гострої церебральної ішемії дозволить поглибити уявлення про взаємовідношення різних ланцюгів її патогенезу, розробити нові діагностичні критерії та доповнити традиційні схеми лікування гострого періоду ішемічного інсульту патогенетично обгрунтованими засобами медикаментозної корекції. Визначити особливості структурно-функціональних змін судинного ендотелію у хворих в гострому періоді церебрального ішемічного інсульту і на їх підставі розробити діагностичні критерії захворювання та оптимізувати лікування.Основою роботи є матеріали комплексного обстеження 129 хворих із першим церебральним ішемічним інсультом до і після лікування, які перебували на стаціонарному лікуванні в 4-му неврологічному відділенні МКЛ №7 м. Група була порівняною за статтю й віком з групою хворих на ЦІІ. Оцінку тяжкості стану хворих на ЦІІ проводили з урахуванням рівня свідомості, наявності загальномозкової симптоматики й вираженості неврологічного дефіциту за оригінальною шкалою (Гусев Е.И., Скворцова В.И., 1991), шкалою Глазго для визначення ступеня пригнічення свідомості. D (n=16) - хворі з ЦІІ у вкрай тяжкому стані (середній бал за оригінальною шкалою: І група - 24,40±2,48, ІІ група - 23,82±1,82). У залежності від обраної медикаментозної терапії всі хворі на ЦІІ були випадковим чином до початку лікування поділені на 2 групи: І група (n=65 хворих): недиференційована терапія диференційована терапія із призначенням базисного комплексу лікарських засобів; ІІ група (n=64 хворих): недиференційована терапія базисна диференційована терапія комплекс 0,1%-го розчину L-лізину есцинату по 10,0 мл в/в крапельно 5 днів, 2,5%-го розчину тіотріазоліну по 2,0 мл в/в 10 днів.В ІІ групі при тяжкому ступені рівень NO2 наближений до контролю та суттєво не змінюється; при вкрай тяжкому ступені ЦІІ він вірогідно нижче контролю в усі періоди спостереження, що вказує на виснаження продукції та збільшення інактивації окису азоту при вкрай несприятливому перебігу інсульту. Впродовж лікування у хворих І групи спостерігається тенденція (р>0,05) до зниження величини цього показника, тоді як у хворих ІІ групи додавання до лікувальної схеми L-лізину есцинату та тіотріазоліну приводило до вірогідного регресу порівняно з даними І групи та вихідним рівнем показників. Виявилося, що у пацієнтів із ЦІІ віком 40-59 років (чоловіки: І група - 5,33±0,30 мкмоль/л, ІІ група - 5,29±0,27 мкмоль/л; жінки: І група - 5,94±0,32 мкмоль/л, ІІ група - 5,57±0,37 мкмоль/л) концентрація NO2 в плазмі крові характеризувалася вірогідно більш високими значеннями у порівнянні з групою хворих 60-79 років та контролем як у чоловіків (І група - 2,84±0,23 мкмоль/л, ІІ група - 3,24±0,21 мкмоль/л), так і у жінок (І група - 2,55±0,13 мкмоль/л, ІІ група - 3,21±0,28 мкмоль/л). Для ІІ групи була характерною подібна динаміка, однак тут спостерігалися статистично вірогідні розбіжності з даними І групи після лікування у жінок обох вікових груп, а також суттєве зниження вмісту NO2 в осіб 40-59 років до 10-ї доби захворювання із наближенням до контрольного значення показника. NO-гіперреактивность спостерігається у групах В, С і D у пацієнтів ІІ групи, тоді як гіпореактивність NO-системи за рівнем кінцевих метаболітів окису азоту є відмінною ознакою у хворих І групи тих же ступенів тяжкості.Клініко-неврологічна оцінка стану хворих, включених у дослідження, показала розбіжності у клінічній картині у хворих на церебральний ішемічний інсульт у каротидному та вертебробазилярному басейнах, у хворих з різним ступенем тяжкості захворювання, що корелює зі змінами структурно-функціональних властивостей ендотелію (кількісна густина десквамованих ендотеліоцитів склала при каротидних інфарктах: І група - 9,79±0,35, ІІ група - 9,51±0,31; при вертебробазилярних інфарктах: І група - 7,52±0,36, ІІ група - 7,39±0,55). У хворих у 1-шу добу церебрального ішемічного інсульту відбувається зниження в крові рівня стабільного метаболіту окису азоту - нітриту (І група - 3,47±0,20 мкмоль/л, ІІ група - 3,87±0,19 мкмоль/л), що максимально виражено у хворих у вкрай тяжкому стані та в осіб старше 60 років, більшою мірою у жінок. Суттєві зміни у вазорегулюючій системі ендотелію у хворих у 1-шу добу церебрального ішемічного інсульту характеризуються підвищенням концентрації в крові ендотеліну-1 (І група - 0,

Основний зміст роботи

Отримані дані свідчать про більшу уразливість каротидного судинного басейну: правий - 39 (30,2%) хворих, лівий - 38 (29,5%) хворих. У 1,5 разу рідше ішемічний інсульт в обстежених зафіксований у вертебробазилярному басейні - 52 (40,3%) пацієнти. Основними скаргами хворих із ЦІІ в дебюті захворювання були слабкість та оніміння у кінцівках, головний біль, запаморочення. Рівень свідомості за балом шкали Глазго відрізнявся у хворих на ЦІІ: у 1-шу добу захворювання ясна свідомість відмічена у 93 (72,1%) хворих, із них у 1,3 разу частіше при каротидних інфарктах. 19 (24,7%) осіб із півкульними вогнищами перебували в оглушенні, тоді як подібних пацієнтів з інсультом стовбурової локалізації було значно менше - 5 (9,6%) чол. Кількість хворих у сопорі склала 6 (4,7%), в коматозному стані - 6 (4,7%) чол.

Обєктивно в неврологічному статусі у обстежених хворих на ЦІІ в каротидній системі відмічені центральний парез 7-ї та 12-ї пари черепних нервів, рухові порушення у вигляді контралатеральних півкульному вогнищу центральних парезів та паралічів; ознаки ураження пірамідних трактів у вигляді пожвавлення сухожильних й періостальних рефлексів, патологічних стопних знаків; порушення чутливості у вигляді гемігіпестезії, вегетативна дисфункція, різноманітна за своїми проявами: вазомоторна мінливість, гіпергідроз, зміни дермографізму; спостерігались типові порушення вищих кіркових функцій у залежності від боку інфарктного вогнища. При локалізації інфаркту у вертебробазилярній системі частіше зафіксований вестибулоатактичний синдром та мозочково-атактичний синдром. Аналіз клініко-неврологічної картини обстежених хворих дозволив виділити ті субєктивні та обєктивні характеристики, величини яких прямо корелюють із тяжкістю інсульту: головний біль, центральний парез лицьового нерва; центральний парез підязикового нерва; центральні парези й паралічі контралатеральних вогнищу кінцівок; патологічні стопні знаки; порушення чутливості за гемітипом; порушення вищих кіркових функцій при півкульних вогнищах у залежності від боку ураження - афатичні, агностичні дефекти; ознаки вегетативної дисфункції.

При порівнянні ефективності обраних комплексів лікування в обох групах виявлено, що додаткове призначення комплексу препаратів L-лізину есцинату та тіотріазоліну вірогідно покращує динаміку регресу чутливих порушень, центрального ураження підязикового нерва; регресу вестибулярних й мозочкових порушень. Аналогічна тенденція спостерігалась і у відношенні вегетативної дисфункції. Зіставлення клінічної динаміки в групах хворих на ЦІІ різного ступеня тяжкості, які отримували різні лікувальні комплекси, показало вірогідне прискорення регресу неврологічного дефіциту за середнім балом оригінальної шкали (Гусев Е.И., Скворцова В.И., 1991). Так, виявлена статистично вірогідна різниця середнього балу до 10-ї доби захворювання між І і ІІ групами спостереження. До 21-ї доби захворювання в І групі також відбувалося зростання середнього клінічного балу із наближенням до значення ІІ групи. При аналізі динаміки середнього балу до 10-ї доби за ступенем тяжкості ЦІІ виявлене вірогідне зростання величини цього показника у підгрупах А, В, D в І групі та в підгрупах А, В, С, D у ІІ групі. Поряд із цим виявлена тенденція, статистично вірогідна (р0,05) у всі терміни спостереження.

Одним із показників ендотеліальної дисфункції є стан системи синтезу важливого ендотеліального фактора - окису азоту. Рівень NO2 у хворих І групи на ЦІІ у 1-шу добу захворювання вірогідно нижче контрольних значень, він практично не змінюється до 10-ї доби спостереження. Поряд з цим значення вмісту NO2 у ІІ групі спостереження зберігається на рівні, наближеному до контролю (табл. 1).

Для хворих із тяжким та вкрай тяжким ступенями захворювання були характерними низький вміст NO2 (р<0,05 до контролю) в І групі, в динаміці відмічено зростання величини цього показника. В ІІ групі при тяжкому ступені рівень NO2 наближений до контролю та суттєво не змінюється; при вкрай тяжкому ступені ЦІІ він вірогідно нижче контролю в усі періоди спостереження, що вказує на виснаження продукції та збільшення інактивації окису азоту при вкрай несприятливому перебігу інсульту.

Динаміка вмісту нітриту та ендотеліну-1 в крові у хворих на ЦІІ і в контролі

Група хворих за ступенем тяжкості ЦІІ Група хворих за схемою лікування Нітрит, M±m, мкмоль/л Ендотелін-1, M±m, пмоль/л до лікування після лікування до лікування після лікування

В цілому по групі І 3,47±0,20* 3,46±0,13* 0,70±0,02 0,66±0,01*

ІІ 3,87±0,19 3,72±0,11 0,68±0,01 0,56±0,01*^

А І 3,93±0,32 3,66±0,71 0,68±0,07 0,63±0,06

ІІ 3,85±0,60 3,61±0,18 0,68±0,03 0,55±0,04^

В І 3,62±0,29 3,48±0,20* 0,66±0,02 0,66±0,02*

ІІ 4,06±0,25 3,62±0,20 0,65±0,02 0,54±0,01*^

С І 3,25±0,32* 3,37±0,19* 0,74±0,02 0,67±0,02*^

ІІ 4,04±0,37 3,93±0,20 0,69±0,02 0,60±0,02*^

D І 3,33±0,30* 3,68±0,57 0,77±0,06* 0,69±0,11*

ІІ 3,17±0,29* 3,43±0,22* 0,76±0,04* 0,55±0,03*^

Контроль 3,90±0,07 0,47±0,01

Примітки: * - р<0,05 між І і ІІ групами хворих

^ - р<0,05 до і після лікування

Одним із найбільш важливих показників ендотеліальної функції є рівень продукції ендотеліну. У всіх випадках у порівнянні з контролем виявляється вірогідне збільшення вмісту вазоконстрикторного агента ендотеліну-1 в плазмі крові хворих на гострий ЦІІ. Виявилося значуще порівняно з контролем зростання вмісту ендотеліну-1 у всіх групах хворих на ЦІІ за ступенями тяжкості. Впродовж лікування у хворих І групи спостерігається тенденція (р>0,05) до зниження величини цього показника, тоді як у хворих ІІ групи додавання до лікувальної схеми L-лізину есцинату та тіотріазоліну приводило до вірогідного регресу порівняно з даними І групи та вихідним рівнем показників. При цьому максимальні значення вмісту ендотеліну-1 відмічені у групі хворих у вкрай тяжкому стані в І і в ІІ групах, що вказує на вираженість у них судинних порушень на біохімічному рівні.

Під час дослідження ми вивчили стан NO-системи у хворих на ЦІІ залежно від статевих та вікових особливостей. Виявилося, що у пацієнтів із ЦІІ віком 40-59 років (чоловіки: І група - 5,33±0,30 мкмоль/л, ІІ група - 5,29±0,27 мкмоль/л; жінки: І група - 5,94±0,32 мкмоль/л, ІІ група - 5,57±0,37 мкмоль/л) концентрація NO2 в плазмі крові характеризувалася вірогідно більш високими значеннями у порівнянні з групою хворих 60-79 років та контролем як у чоловіків (І група - 2,84±0,23 мкмоль/л, ІІ група - 3,24±0,21 мкмоль/л), так і у жінок (І група - 2,55±0,13 мкмоль/л, ІІ група - 3,21±0,28 мкмоль/л). Виявлені вірогідно низькі концентрації нітриту у всіх хворих на ЦІІ у віковій групі від 60 до 79 років у порівнянні з контролем вказують на декомпенсацію синтетичних можливостей ендотелію та прискорену інактивацію NO. В І групі хворих на ЦІІ відмічена тенденція до зниження рівня даного показника після лікування в осіб віком 40-59 років та його збільшення у пацієнтів віком 60-79 років (р>0,05). Для ІІ групи була характерною подібна динаміка, однак тут спостерігалися статистично вірогідні розбіжності з даними І групи після лікування у жінок обох вікових груп, а також суттєве зниження вмісту NO2 в осіб 40-59 років до 10-ї доби захворювання із наближенням до контрольного значення показника.

Суттєві статеві та вікові розбіжності у продукції ендотеліну-1 в 1-шу добу ЦІІ не виявлені. Також не виявлені статистично вірогідні розбіжності у вмісті метаболітів окису азоту й концентрації ендотеліну-1 у хворих із каротидними та вертебробазилярними інфарктами. При цьому вірогідна динаміка цих показників у процесі лікування досягнута в ІІ групі хворих із ураженням обох судинних басейнів.

Динаміка величини співвідношення вмісту нітриту та ендотеліну-1 в крові у хворих на ЦІІ (M±m)

Група хворих Термін дослідження В цілому по групі Група хворих за ступенем тяжкості ЦІІ

А В С D

І До лікування 9,80± 2,68 6,30± 2,82 11,90± 4,38 8,60± 4,17 4,60± 0,86*

Після лікування 8,90± 2,59 6,10± 1,56* 8,80± 3,29 10,10± 5,34 5,70± 1,65

ІІ До лікування 7,30± 1,57 5,90± 1,14* 10,40± 4,27 6,10± 0,63* 4,00± 0,55*

Після лікування 13,40± 3,29 5,90± 0,73* 19,20± 6,96 11,20± 4,50 6,40± 0,43*

Контроль 8,20±0,17

Примітки: * - р<0,05 у порівнянні з контролем

Проведений більш детальний аналіз взаємовідношень у системі ендотеліальних вазорегулюючих факторів у обстежених осіб, з цією метою розрахована величина співвідношення вмісту нітриту та ендотеліну-1 (табл. 2). Виявлена залежність значення даного показника від тяжкості і терміну спостереження за хворими. В динаміці лікування статистично значущих зсувів величини нітрит/ендотелін-1 не відзначено. Поряд із цим, більше вірогідних розбіжностей відмічено між ІІ групою та контролем. Мінімальні значення цього показника констатовані у хворих у вкрай тяжкому стані.

Згідно з отриманими даними, ЦІІ супроводжується змінами вазореактивності, зумовленої експресією ендотеліального вазодилататора - NO (табл. 3). Це виражено в NO-гіпореактивності у хворих І групи, що підкреслює підвищену чутливість ендотеліальної активності до лікувальних заходів у ІІ групі хворих на ЦІІ. NO-гіперреактивность спостерігається у групах В, С і D у пацієнтів ІІ групи, тоді як гіпореактивність NO-системи за рівнем кінцевих метаболітів окису азоту є відмінною ознакою у хворих І групи тих же ступенів тяжкості.

Виявилося, що NO-гіпореактивністю відрізняються особи старше 60 років при порівнянні в І і ІІ групах, причому максимально виражена ця різниця у жінок І і ІІ груп, що свідчить про більше ураження NO-синтезу з віком у жінок. Крім цього, виявлено переважання NO-реактивності в І групі у жінок у порівнянні з чоловіками до 60 років, тоді як старше 60 років ця різниця нівелюється.

NO-ІРЕ у хворих на ЦІІ (M±m, %)

Група хворих В цілому по групі Група хворих за ступенем тяжкості ЦІІ

А В С D

І 14,17±1,55 27,37±5,75^ 15,52±2,10* 13,09±2,61*^ 3,02±2,46*^

ІІ 23,54±2,64 23,89±8,48 26,0±3,23* 25,57±4,91* 14,10±4,64*

Примітки: * - р<0,05 між І і ІІ групами хворих

^ - р<0,05 в І і ІІ групах хворих

Згідно з отриманими даними (табл. 4), у перші години розвитку ЦІІ у хворих спостерігається різке збільшення вмісту як ШО, так і КБ в І і ІІ групах у порівнянні з контрольними значеннями, що відбиває високу інтенсивність перебігу вільнорадикальних реакцій. Інтенсивність ПОЛ відзначена у підвищеному вмісті ШО у всіх групах хворих з ЦІІ за ступенем тяжкості до початку лікувальних заходів. При цьому рівень ШО чітко підвищується із зростанням тяжкості стану хворих. Це знаходить відображення як у І, так і у ІІ групі хворих. В динаміці лікування спостерігається загальна тенденція (р>0,05) до зниження ШО у всіх підгрупах хворих І групи, яка досягає рівня вірогідності лише в підгрупі С - з 4,19±1,25 до 3,16±0,26 ОД/мл. Поряд із цим лікувальні заходи у ІІ групі привели до вірогідного зниження рівня кінцевих продуктів ПОЛ у всіх підгрупах за тяжкістю стану хворих. Вірогідні відмінності у вмісті ШО після лікування між І і ІІ групами відзначені у хворих тяжкого і вкрай тяжкого ступеня.

При аналізі стану оксидантної системи на рівні білкового обміну можна відмітити збільшення вмісту продуктів окисної трансформації білків - КБ у хворих усіх ступенів тяжкості, статистично невірогідне при відносно задовільному стані у порівнянні з контролем. При цьому чітко простежена пряма залежність рівня цього показника від ступеня тяжкості ЦІІ. В І групі в динаміці відбувалося прогресування окисної модифікації білкових молекул, що виражалось у зростанні рівней КБ у підгрупах В, С і D. Статистично вірогідний регрес концентрації КБ у ІІ групі відбувався у хворих у тяжкому та вкрай тяжкому стані, що досягало контрольних значень у підгрупі D та свідчило про потенційно більш високий рівень антиоксидантної активності застосованої терапії у хворих ІІ групи.

У всіх хворих на ЦІІ відбувається різка активація вільнорадикальних процесів як за рівнем спонтанної ХЛ, так і за рівнем Н2О2-індукованої ХЛ. Статистично вірогідний регрес в динаміці лікування рівня цих показників у хворих обох груп за винятком індукованої ХЛ у ІІ групі свідчить про стабілізацію процесів окиснення, можливо, внаслідок їх виснаження або активації ендогенних антиоксидантних систем.

Динаміка вмісту ШО і КБ в крові у хворих на ЦІІ і в контролі (M±m, ОД/мл)

Група хворих за ступенем тяжкості ЦІІ Група хворих за видом лікування ШО КБ до лікування після лікування до лікування після лікування

В цілому по групі І 3,29±0,37* 2,56±0,14* 1,43±0,04* 1,47±0,05*

ІІ 3,33±0,17* 2,05±0,13* 1,52±0,05* 1,14±0,03

А І 1,73±0,12 1,27±0,38 1,22±0,04 1,18±0,07

ІІ 2,19±0,33 1,30±0,33* 1,15±0,05 1,01±0,05

В І 2,41±0,12 2,21±0,12 1,30±0,03 1,39±0,05

ІІ 2,76±0,19 1,97±0,14* 1,38±0,07 1,09±0,04

С І 4,19±1,25 3,16±0,26* 1,53±0,11 1,56±0,07

ІІ 3,48±0,24 2,21±0,22* 1,73±0,10 1,26±0,05*

D І 4,80±0,40 4,50±0,10 1,90±0,45 2,23±0,80

ІІ 4,62±0,69 2,86±0,45* 1,94±0,20 1,05±0,20*

Контроль 0,82±0,06 0,93±0,02

Примітки: * - р<0,05 у порівнянні з рівнем до лікування

Про стан антиоксидантної активності побічно можна судити за показником амплітуди «швидкого» спалаху, тобто інтенсивності світіння у момент уведення речовини-індуктора - розчину перекису водню. При високій інтенсивності світіння, що спостерігалось у І групі до і після лікування, слабкість антиоксидантних сил дозволяє введеному індуктору брати участь в окисних процесах з більшою інтенсивністю. У ІІ групі був простежений регрес (р<0,05) даного показника, що частково коригувалося при додатковому екзогенному введенні антиоксиданта тіотріазоліну.

Судинний ендотелій у дебюті ішемічного інсульту відчуває зміни на клітинному рівні, що виражається у значному збільшенні його десквамованої фракції (р<0,05 у порівнянні з контролем) (табл. 5). В динаміці лікування в цілому по І і ІІ групам відбувається статистично вірогідне зниження рівня цього показника. Кількісна густина ендотеліальних клітин в крові у 1-шу добу захворювання була значно вищою, ніж після лікування, у всіх групах хворих. Величина цього показника прямо залежала від ступеня тяжкості стану хворих на ЦІІ, що вказує на прогресування судинних порушень у клінічно більш тяжких пацієнтів.

Динаміка кількісної густини ендотеліоцитів у хворих на ЦІІ у залежності від ступеня тяжкості захворювання (M±m)

Група хворих Термін дослідження В цілому по групі Ступінь тяжкості ЦІІ

А В С D

І До лікування 8,74± 0,25 5,67± 0,33 7,57± 0,22 9,94± 0,37 11,00± 1,0

Після лікування 5,51± 0,22* 4,67± 0,33* 6,50± 0,25* 6,67± 0,40* 6,00± 1,0*

ІІ До лікування 8,81± 0,27 5,63± 0,32 7,76± 0,21 9,91± 0,30 12,00± 1,05

Після лікування 4,58± 0,25* 2,88± 0,23*^ 3,76± 0,21*^ 5,22± 0,34* 7,80± 0,80*

Контроль 1,92±0,11

Примітки: * р<0,05 по відношенню до вихідного рівня

^ р<0,05 при порівнянні І і ІІ груп після лікування усі показники р<0,05 по відношенню до контролю

Вірогідна динаміка кількості десквамованих ендотеліальних клітин між І і ІІ групами хворих після лікування простежена у ІІ групі пацієнтів, яких було госпіталізовано до стаціонару у відносно задовільному стані і стані середнього ступеня тяжкості. У підгрупах С і D в цілому відбувалося вірогідне зниження рівня десквамованих клітин після лікування, однак застосування комплексу препаратів L-лізину есцинату та тіотріазоліну не приводило до суттєвих зсувів рівня даного показника. Це свідчить про тяжкість ушкодження клітинного шару ендотелію та, можливо, вимагає більше тривалої медикаментозної корекції у даних пацієнтів. При імуноцитохімічному дослідженні встановлені розбіжності величин показника кількісної густини десквамованих ендотеліоцитів у залежності від локалізації інфарктного вогнища - виявлено переважання величини цього показника при каротидних інфарктах: І група - 9,79±0,35, ІІ група - 9,51±0,31, ніж при вертебробазилярних інфарктах: І група - 7,52±0,36, ІІ група - 7,39±0,55. В динаміці терапевтичних заходів простежено регрес вираженості даного показника зі збереженням вірогідної різниці по судинним басейнам ураження як у І, так і в ІІ групі хворих, більш значущий у ІІ групі.

Морфологічна картина десквамованих ендотеліоцитів була досить поліморфною. Так, виявлені цілі клітини з чітко вираженими ядерними структурами, безядерні ендотеліоцити, у стадії фрагментації, та окремо розташовані фрагменти - апоптотичні тіла ендотеліальних клітин, а також групові скупчення ендотеліоцитів у вигляді клітинних конгломератів.

Кореляційний аналіз показників оксидантної системи, вазотонічних ендотеліальних факторів, імуноцитохімічних показників, віку, ступеня тяжкості стану у хворих на ЦІІ виявив ряд особливостей (рис. 1). При аналізі кореляційних взаємовідношень між рівнем нітриту та вмістом нітритів нітратів при ЦІІ виявлені позитивні звязки між цими показниками як у І групі (r=0,88; р<0,05), так і в ІІ групі (r=0,91; р<0,05); в динаміці лікування характер звязків не змінювався. Виявлена негативна вірогідна кореляція сумарного рівня стабільних метаболітів NO в плазмі крові й віку хворих на ЦІІ в дебюті захворювання (r=-0,73; р<0,01). Констатовані зворотні вірогідні кореляційні звязки рівней ендотеліну-1 в плазмі крові та кінцевого метаболіту окису азоту - нітриту крові (r=-0,34; р<0,05) у хворих на ЦІІ в дебюті захворювання. Подібна залежність може свідчити про інгібуючий вплив зростаючих концентрацій ендотеліну-1 з перших годин мозкового інфаркту на ендотеліальну систему окису азоту, що в процесі лікування змінюється із вирівнюванням співвідношення двох головних вазорегулюючих агентів.

Виявлені прямі вірогідні кореляційні звязки рівнів ендотеліну-1 в плазмі крові та карбонільованих білків (r= 0,25; р<0,05) у хворих на ЦІІ в дебюті захворювання, що вказує на односпрямовані механізми розвитку ендотеліальної дисфункції із підвищенням вмісту вазоконстриктора й активації вільнорадикального окиснення. Подібна залежніть простежується і в самій оксидантній системі - констатований прямий кореляційний звязок між вмістом КБ та ШО у хворих на ЦІІ (r= 0,38; р<0,05). Виявлений також негативний кореляційний звязок значень вмісту нітриту та кінцевого продукту ПОЛ - ШО (r=-0,28; р<0,05), що свідчить про інгібуючий вплив високих значень окиснених продуктів на систему окису азоту.

Про залежність рівнів ШО та КБ від тяжкості захворювання свідчать виявлені кореляційні звязки. Так, відзначені негативні звязки між рівнями ШО й КБ та сумарним клінічним балом за оригінальною шкалою: (r=-0,66; р<0,05) і (r=-0,30; р<0,05) відповідно. Виявлений міцний зворотний кореляційний звязок між величиною показника сумарного клінічного балу за оригінальною шкалою та кількісного показника циркулюючих ендотеліоцитів (r=-0,73; р<0,05), що також відбиває зростаючий ступінь ушкодження ендотелію при прогресуванні неврологічного дефіциту.

Крім цього, відзначені міцні кореляції між величинами маркерів ендотеліальної дисфункції - вмістом продуктів ВРО (ШО і КБ) та вмістом ендотеліоцитів у крові (r= 0,47; р<0,05) і (r= 0,38; р<0,05) відповідно, що вказує на тісний характер стрес-оксидантних й судинних порушень при ішемічному інсульті.

При вивченні кореляційних звязків рівнів ендотеліну-1 в плазмі крові й кількості десквамованих ендотеліоцитів у хворих на ЦІІ в дебюті захворювання виявлений позитивний напрямок звязку, що не досягав вірогідних значень (r= 0,10; р>0,05). Наведені кореляційні звязки у хворих на ЦІІ після лікування зберігали напрямок і ступінь вірогідності.

Виявлені зміни в системі ендотеліальної вазорегуляції (за даними рівня стабільних метаболітів окису азоту й рівнем ендотеліну-1), вільнорадикальні механізми ушкодження ендотелію (за даними кінцевих продуктів вільнорадикального окиснення - карбонільовані білки й Шіфові основи), структурні зміни ендотелію дозволили зробити висновок про ендотелійзалежні механізми патогенезу ішемічного інсульту. При цьому, певно, відбувається гостра реакція ендотеліальної системи на швидкий перебіг процесів гіпоперфузії, енергетичного дефіциту, вільно-радикальної та медіаторної агресії в дебюті гострої церебральної ішемії.

Виявлені в дослідженні кореляційні співвідношення між рівнями головних вазорегулюючих агентів (нітриту та ендотеліну-1) та величинами головних показників вільнорадикального окиснення вказують на їх патогенетичну значущість при ЦІІ. Із урахуванням даних літератури та результатів власних досліджень нами запропонована схема структурно-функціональних змін судинного ендотелію у хворих на ЦІІ (рис. 2).

Отримані результати стимулювали нас до пошуку методів корекції виявлених порушень з метою покращення виходу захворювання. Додаткове включення до лікувальної програми хворих на церебральний ішемічний інсульт комбінації вітчизняних препаратів L-лізину есцинату та тіотріазоліну приводило до більш значущої позитивної динаміки неврологічного статусу обстежених хворих, виявлений ендотеліопротекторний ефект, який виражався у вірогідному збільшенні вмісту кінцевих метаболітів окису азоту й регресу рівня ендотеліну-1 та кількості десквамованих ендотеліоцитів у крові, що свідчить про корекцію ендотеліальної функції. Поряд із цим виявлена вірогідна динаміка рівня кінцевих продуктів ВРО - зниження рівня карбонільованих білків та Шіфових основ, а також показників ХЛ при призначенні комплексу препаратів L-лізину есцинату та тіотріазоліну. Отримані результати дозволяють розширити діагностичний і терапевтичний потенціал при веденні хворих на церебральний ішемічний інсульт.