Cутність казначейської системи виконання державного і місцевих бюджетів на прикладі Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області - Отчет по практике

Термін «казначейство» походить від поняття «казна», яке в перекладі з тюркської означає сукупність фінансових ресурсів держави. Процес створення казначейства почався у ті часи управління казною, коли не існувало чіткого розмежування між особистою власністю титулованого володаря та власністю держави. Фінансова система Запорозької Січі сформувалася під впливом бюджетно-фіскальних інститутів польської, київської і литовської доби в Україні. Січова скарбниця функціонувала як касовий центр виконання запорозького бюджету, тобто як державна скарбниця, до якої стягували доходи. Натомість одержав так звані «Решительные пункты», за якими: - гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; - генеральну старшину та полковників затверджував цар; - для контролю за гетьманськими фінансами запроваджувалися посади не одного, а відразу двох підскарбіїв - росіянина та українця; - мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну. Казначейство як структура для нашої держави не нова. Казначейство як спеціальний державний фінансовий орган, що здійснює касове виконання державного бюджету, було засновано 1822 року, коли у складі Міністерства фінансів Росії було створено Департамент державного казначейства. Тогочасна практика касового виконання державного бюджету була розрахована на систему єдиного банку і не відповідала дворівневій банківській системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х років. Дворівнева система передбачала, з одного боку, відповідальність Центрального банку за розмір емісії, а з іншого - економічну самостійність комерційних банків, що здійснювали операції у межах залучених коштів і банківського капіталу. Бюджетні кошти зосереджувались у недержавних банківських установах, для яких виконання бюджету не було пріоритетним напрямком діяльності. Кошти на здійснення запланованих витрат виділялись незалежно від їх фактичної мобілізації у бюджеті. Банківська система касового виконання бюджету включала дві схеми фінансування видатків: виконання місцевих бюджетів здійснювалось у межах доходів, які реально надійшли; виконання Державного бюджету України базувалося на принципі авансування видатків на кредитній основі. Доходи, які надходили в державний бюджет, акумулювались на окремих рахунках в установах комерційних банків. Згідно з Указом Президента України від 18 червня 1993 року №219/93 «Про порядок виконання Державного бюджету України» фінансування витрат здійснювалося в межах доходів, що реально надійшли до державного бюджету, а також за рахунок кредитів, наданих Національним банком України Міністерству фінансів України. Усі кошти державного бюджету, які надходили до установ комерційних банків, почали акумулюватися на централізованому рахунку Міністерства фінансів України, відкритому в Національному банку України на балансовому рахунку №100 «Кошти Державного бюджету України». По мірі надходжень суми доходів, акумульовані на рахунку №100 перераховувались на рахунок №124 «Видатки Державного бюджету України», відкритий на ім’я Міністерства фінансів України. З цього рахунку здійснювалось фінансування витрат з державного бюджету в межах асигнувань, передбачених у бюджеті відповідним міністерствам, відомствам (головним розпорядникам коштів) і залишку коштів на рахунку №124. Як дієвий інструмент державної та регіональної фінансової політики казначейська система касового виконання бюджетів сприяє реалізації повною мірою норм Бюджетного кодексу України та закону «Про державний бюджет України» на відповідний рік щодо застосування єдиних підходів і вимог до виконання бюджетів і складання звітності. З утворенням Державного казначейства відбувся перерозподіл функціональних повноважень щодо касового виконання бюджету між головними учасниками бюджетного процесу: органами казначейства, банківськими установами і фінансовими органами з подальшим їх зосередженням у казначейській системі. І лише з входженням Державного казначейства в систему електронних платежів Національного банку України починає повнофункціонально працювати казначейська система касового виконання бюджету. Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460 підписано Положення «Про Державну казначейську службу України», тобто Державне казначейство України було реорганізовано у Державну казначейську службу України (далі - ДКСУ) [4]. Найголовніша характеристика казначейської системи обслуговування бюджетних коштів та її відмінність від банківської системи полягає в тому, що Казначейство України концентрує в єдиній системі два потоки грошових коштів, які виникають у процесі виконання бюджету, - дохідний і витратний - на єдиному казначейському рахунку. Єдиний казначейський рахунок (далі - ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державній казначейській службі України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України. Казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань: 1) здійснює через систему електронних платежів Національного банку Украї