Чуттєві та раціональні форми пізнання - Курсовая работа

Теорію пізнання (гносеологію) загалом можна зясувати, як розділ філософії, у якому вивчаються природа пізнання, його можливості та невидимі кордони, ставлення знання до реальності, субєкта - обєкта пізнання, виявляються умови достовірності й істинності знання. Термін «гносеологія» походить від грецьких слів «gnosis» - знання і «logos» - вчення, словом, і означає вчення про знанні, як і раніше, що сама термін «гносеологія» введений у правове філософії порівняно недавно (шотландським філософом Дж. Феррером в 1854 р), вчення про пізнанні стало розроблятися з часів Геракліта, Платона, Аристотеля. Останніми десятиліттями для позначення теорії пізнання часто використовується прийняте англомовних країнах поняття «епістемологія» . Теоретико-пізнавальна функція практики полягає в тому, що вина служить основою пізнання (дає матеріал пізнанню, визначає характер його засобів, рівень і особливості відображення дійсності, обумовлює формування обєкта і субєкта), його метою, а також критерієм істинності знань.Теоретико-пізнавальна функція практики полягає в тому, що вина служить основою пізнання (дає матеріал пізнанню, визначає характер його засобів, рівень і особливості відображення дійсності, обумовлює формування обєкта і субєкта), його метою, а також критерієм істинності знань. Отже, практика з початку і до кінця обумовлює пізнання, надає йому суспільного характеру. Під субєктом потрібно розуміти людину як історичну істоту, індивідуальне втілення людського суспільства, як відбиток суспільної здатності до пізнання. Поняття втілюють в собі не лише знання про обєкти пізнання, але і знання про субєкт, його активність, про рівень розвитку практичної діяльності - в образах дійсності, що виникають на основі чуттєвого і раціонального пізнання, відображаються потреби і інтереси, реалізуються мотиви і цілі, ідеали і настанови людини і людства. Сутність проблеми істини полягає у можливості отримання обєктивної істини, тобто такого змісту нашого знання, який не залежить від людини та людства.Діяльність свідомості виражається, передусім, у пізнанні, тобто надбанні та розвитку знань, тому й логічно тепер перейти до вивчення теорії пізнання. Пізнання - це процес, в якому здійснюється пізнавальне відношення субєкта до обєкта, досліджується суть і можливість пізнання людиною природи та самої себе, виявляються передумови, засоби, закономірності руху пізнання та критерії його істинності. Наприклад, у філософській системі Канта була здійснена спроба побудувати таку теорію пізнання, яка була б незалежною від будь-яких припущень про реальність, а мала бути залежною лише від пізнання. Та головним залишалося питання про відношення думки про світ до самого цього світу, тобто чи може людина пізнати світ. Виходячи з сенсуалістичних положень, Юм визнавав єдиним джерелом наших знань відчуття, стверджував, що людина, будучи обмеженою колом своїх відчуттів, не може вийти за його межі і порівняти відчуття з будь-яким феноменом, який не є відчуттям.Він розглядав герменевтику як метод всіх наук про дух (гуманітарних наук), доводячи, що за допомогою психологічного «вживання» можна проникнути у внутрішній світ авторів давніх текстів, будь-яких історичних діячів і на цій основі реконструювати історичні події, зрозуміти їх більш глибоко, ніж їх усвідомлювали самі учасники цих подій. Однак лише наприкінці XX ст. все більш чітко усвідомлюється неправомірність протиставлення наук про дух і наук про природу, розуміння і пояснення. Дослідник завжди підходить до досліджуваного предмета, тексту з точки зору заздалегідь заданою традицією, «забобонами» культурної традиції. Безперечно, у Гадамера є всі підстави стверджувати: людина, щоб зрозуміти те чи інше явище дійсного світу історії або витлумачити історичний документ («текст» , за термінологією прихильників герменевтики), повинен мати певного роду «історичним розумінням» , «передрозумінням» ; він повинен зрозуміти історичну ситуацію, в якій живе і діє, повинен зясувати наявні в ній самій «забобони» , повинен прагнути зрозуміти історичні обставини, в яких розгорталися події минулого, тобто «вжитися» в «текст» , «відчувати» його і лише на цій основі тлумачити, інтерпретувати, оцінювати історичні факти, події та процеси. Тільки усвідомлення інтерпретатором власну історичну обумовленість, проникнення в історичну ситуацію, яка підлягає розумінню, вказує він, сприяє подоланню як його партикулярне власної, так і партикулярне тексту, призводить тлумача до утворення нового, більш загального, більш широкого, більш глибокого «горизонту» .Відчуття - це відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів, що впливають у якийсь момент на органи чуття, тобто це найпростіша форма чуттєвого пізнання. Головна з них полягає у тому, що уявлення, на відміну од відчуттів, сприйняттів, не потребує (в цей момент) безпосередньої взаємодії субєкта з обєктом. Маркс з цього приводу писав, що око стало людським точно так, як його обєкт став суспільним людським обєктом, створений людиною для людини. Собака володіє значно тоншим ню

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальні уявлення про теорію пізнання, її предмет і метод

1.1 Поняття «знання» і «пізнання» . Багатоманітність форм пізнання

1.2 Гносеологія. Предмет і метод гносеології

1.3 Раціоналізм та емпіризм

1.4 Герменевтика

Розділ 2. Чуттєве і раціональне пізнання. Проблема розуміння в пізнанні

2.1 Основні форми чуттєвого і раціонального пізнання

2.2 Поняття істини. Критерії істини

2.3 Проблема істини в пізнанні

Розділ 3. Охорона праці при науково-дослідній роботі з філософії

Висновки

Список використаної літератури