Чоловік і жінка в коханні-суперництві: варіації моделей відносин у творчості В. Домонтовича і К. Гамсуна - Дипломная работа

Кінець 19 - початок 20 століття репрезентує літературу, яка постає системно-естетично досить розвиненим і оригінальним явищем, а психологічна наука, до якої апелює автор-творець, активно сприяє цілісному, системному осмисленню людини та її свідомості [63, с. Пізнання ідіостилю передбачає виявлення не лише форм, відмінностей однієї манери письма від іншої, а й проникнення у стиль художніх творів, зясування змістової сутності мовної форми в системі ідіостилю. Дослідження ідіостилю письменників здійснюється зазвичай у двох аспектах: історія української літературної мови (внесок письменника в літературну мову) і мова художньої літератури (інтерпретація естетичної функції мови). В наш час не можна користуватись простим підходом щодо визначення образної системи та проблематики твору, адже його написання було б неможливим без урахування історичної епохи, суспільно-політичних подій, “моральної позиції” тогочасного суспільства, на теренах якого жив і творив автор. Тому, зважаючи на вищезазначені аргументи, слід приділити увагу творчій манері та осмисленню жіночих образів у творах В.Близькими у цьому контексті є українська й норвезька, що обумовлено цілим рядом факторів, зокрема схожістю соціально-політичних та історичних умов розвитку України й Норвегії. Якщо Україна репрезентує південь Східної Європи, то Королівство Норвегія належить до групи скандинавських країн Західної Європи. Отже, аграрні в той час Україна й Норвегія опорою мали трудівника-селянина (який у Норвегії, однак, не знав кріпацтва). Отже, паралелі в історії нашої країни й Норвегії очевидні, як очевидна і схожість розвитку їх літературних процесів (на спорідненості вітчизняної та норвезької літератур наголошує, скажімо, А. Характеризуючись надзвичайно активними ідейно-естетичними шуканнями, утвердженням засад модернізму, цей час вважається початком якісно нового періоду інтенсивного розвитку української літератури та посилення її ролі в суспільному житті, що зумовлено піднесенням визвольного руху й зростанням національної свідомості в українському соціумі.Зміна психокультурної парадигми взаємовідносин між чоловіком і жінкою на початку ХХ століття детермінує зміну всієї системи рольових функцій у сфері сексуальності. На авансцені любовних колізій поряд (часто - на зміну) із традиційним образом доброчесної жінки-матері, жінки-берегині роду, зявляється образ “модерної” жінки, здатної до активної діяльності, сповненої непереможної енергії як у сфері публічній, так і в приватній, зокрема, сексуальній. Агеєвої, образ “…не патріархальної жінки так чи інакше вписувався в когорту нових героїв, що мали репрезентувати цілковитий розрив з неприйнятною традицією, утвердження нової моралі, нового мистецтва, нового побуту, загалом, неймовірної ситуації, коли світ, як здавалося, мав початися з нової сторінки” [4, с. “З початком кохання людина починає існувати для іншої людини в новому, повнішому сенсі, немов якась завершена, довершена в собі істота” [58, с. А, отже, акцентована на пошук сходження “людини з людиною”, точніше рецепцію сфери комунікації “названого буття” та / або осмислення життя як “участі у діалозі” самобутніх індивідуальних “я”, коли “…обєкт у процесі діалогічного спілкування з ним перетворюється на субєкт, а чуже слово перетворюється на своє-чуже (або в чуже-своє)” [63, с.Гамсуна, слід звернутися до аналізу конвергентного типу авторської свідомості, репрезентованого в українському романі 20-х років, що дозволяє стверджувати, що означений феномен, вочевидь, породжений, з одного боку, впливом філософського дискурсу помежівя XIX-XX століття (інтуїтивізму, феноменології, психоаналітичної теорії), з іншого - генерований кризою історичного соціокультурного розвитку, порушенням системи онтологічних та аксіологічних цінностей, радикальною зміною естетичних пріоритетів. Домонтович, подібно до західноєвропейських філософів-екзистенціалістів, зосереджує свою письменницьку увагу на тому, що людина в цьому світі “покинута” і певною мірою нагадує самотнього в безмежному “морі життя” плавця, якому немає на що й на кого сподіватися: “Я люблю запливати далеко, далеко, як зараз, - зізнається Зина Іполіту Миколайовичу, - щоб ледве видко було берег і щоб почувати навколо себе тільки небо й море і знати, що ти сама в собі несеш свою долю і, коли потопатимеш, то вже ніхто не врятує”. Однак стосунки Варецького з дівчатами складаються так, що швидше він сам стає їх покірним учнем, навіть слухняною іграшкою, якою маніпулює одна з сестер - Зина: “Серце моє, - говорить Іполіт Миколайович, - ( - сірий патлатий ведмедик у руках маленької дівчинки -) затремтіло, замоталося ( - синьоока дівчинка в довгих панчішках, схопивши ведмедика за ногу, розмахує ним з боку в бік) ”. Гамсун, який прагне показати зовсім іншу людину, протилежну тогочасному суспільному устрою - вільну, яка дихає лише життям і природою [32, с. Останнім часом літературознавці дедалі частіше відмовляються від пошуку єдино правильного значення, якого текстові надав автор, і намагаються знайти “сліди” значень, сліди

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНИХ МАНЕР В. ДОМОНТОВИЧА І К. ГАМСУНА НА ТЛІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ ТА НОРВЕГІЇ

1.1 Місце В. Домонтовича і К. Гамсуна в розвитку їх національних літератур

1.2 Спосіб відображення відносин чоловіка і жінки в історії української та норвезької літератур

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ МОДЕЛЕЙ ВІДНОСИН ЧОЛОВІКА І ЖІНКИ У ПРОЗІ В. ДОМОНТОВИЧА І К. ГАМСУНА

2.1 Загальні закономірності побудови інтриги в прозі В. Домонтовича і К. Гамсуна

2.2 Кохання-боротьба в творах .В. Домонтовича “Дівчинка з ведмедиком” і К. Гамсуна “Пан”

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ