Часова логіка: семантика тривалості - Автореферат

СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана в Інституті філософії імені Г. С. Науковий керівникдоктор філософських наук, професор Ішмуратов Анатолій Теміргалійович Інститут філософії ім. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Шрамко Ярослав Владиславович, Криворізький державний педагогічний університет МОН України, завідувач кафедри філософії кандидат філософських наук, Гончаров Андрій Юрійович, Інститут політичної еліти, директор Захист відбудеться “_28_” січня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 Інституту філософії імені Г. С.Емпіричні науки, філософські дисципліни, мистецтво - скрізь ми бачимо, як матеріал, що потребує сприйняття, засвоєння чи розгляду, з необхідністю структурується в описи часових послідовностей; можна навіть стверджувати, що уявлення про час і часову тривалість простежуються і в тих областях і дисциплінах, де їх не звикли помічати. Скажімо, види мистецтва звикли поділяти на часові та не повязані з часовою тривалістю; насправді ж, коли брати такі “статичні” види мистецтва - звернемося для цього до образотворчих мистецтв, - те, що виражено в мистецьких творах, стосується не позачасової реальності, але зображає деяку мить в часовому потоці, такий собі квант тривалості. Принаймні, більшість математичних та коломатематичних дисциплін, в тому числі й сучасна логіка, обходяться у своїх побудовах без жодних аналогів ідеї часу, описуючи, так би мовити, позачасові реалії. Діодор означував модальні поняття через часові, що й привело Прайора до побудови логіки відповідного типу; в ній вводилися поняття “буде” і “було”, з яких виводилися “завжди буде” та “завжди було”, необхідні й достатні для означення модальностей. Набула розвитку й Гемблінова ідея про невизначеність істинневого значення, перерісши в дослідження тризначних логік, третє істинневе значення яких відповідає невизначеності або відсутності значення.У вступі обґрунтовується актуальність теми, характеризується стан її дослідженості, визначаються мета й завдання дослідження, новизна роботи.У підрозділі 1.1 “Проблематичність логічного статусу темпоральних досліджень” відзначається, що, хоча сучасна темпоральна логіка на перший погляд видається дисципліною вже до певної міри розвиненою, інтереси часових логіків чомусь завжди лежать у сферах, зовнішніх по відношенню до сфери досліджуваної, а саме, в логіці дій або норм (Г. фон Врігт), модальних логік, філософії часу (А. 1) наука про мови і умовиводи, а не зображувану в цих мовах дійсність; це виключає з розряду часових логік теорії часу, які досліджують час як самостійне явище, елемент онтології; Постулюється, що предметом часової логіки є часові висловлювання; останні ж виділяються в окремий клас на тій підставі, що, на відміну від позачасових висловлювань, крім відомої логічної структури мають ще часову структуру, яка зводиться до того, що висловлене у висловлюванні мислиться як таке, що займає деяке “місце” в часі, триває на протязі якогось часового проміжка, і без цього не може бути помисленим. Так, і речення виду “якщо число 2 - дільник числа 4, то 4 - парне число”, і речення виду “якщо я розведу багаття, воно димітиме” мають однакову логічну структуру R (а, b) ® P (b), однак інтуїтивно цілком очевидно, що перше з цих висловлювань не містить жодних вказівок на часову тривалість, зображаючи двомісне відношення і властивість, які мають принципово позачасовий характер, в той час як у другому висловлюванні обидва предикатні атоми “я розвожу багаття” і “багаття димить” не можуть мислитися інакше, аніж у формі тривалості: і розведення багаття, і процес диміння потребують деякого часу для своєї реалізації, тобто деякої тривалості.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ