Теоретичне осмислення змісту "міфічного часу", його висвітлення в релігії та історії філософії. Системний аналіз у творчій спадщині М. Еліаде, обґрунтування ним методологічних принципів та прийомів, які можуть бути використані в подальших дослідженнях.
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Науковий керівник - доктор філософських наук, професор КОНОТОП Людмила Григорівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри релігієзнавства філософського факультету. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01003, Україна, м.Водночас в сучасному вітчизняному релігієзнавстві очевидним є й те, що ці підходи не повністю забезпечують теоретичний ґрунт для аналізу таких концептів, як “віра”, “каяття”, “час”, “вічність”, “релігійне піднесення”, “буття”, “небуття” та ін. Кожну людину завжди хвилював та хвилює час її життя, час її мрій, думок та сподівань. Час турбує й людство, його прагнення осмислити буття цілісно, в гармонії та русі до майбутнього. Час завжди повязаний з людиною, з тими змінами - історичними, соціальними, економічними, та ін., які постійно трансформують дійсність в цілому. Зокрема, положення про час як про інформацію енергій простору, як потоку інформаційного поля (Г.Бічев, Ю.Бєлостоцький, Н.Козирєв, О.Разумовський та ін.) можна порівняти з гегелівським підходом до історії як часу й духу, до історії як смислової єдності.Позиція Г.Гегеля характеризується зверненням до світу, у його розумінні - час і дух конструюють історію; Августин Аврелій і М.Гайдеггер вирішують проблему часу як суто індивідуальну, як заглиблення до індивідуального світу. Якщо Г.Гегель підкреслює звязок між часом і духом, який є, в дійсності, перетвореною суттю звязку тіла й часу, в якій людина розглядає час як момент, що зумовлює процес старіння та деструкції її тіла; то Августин і М.Гайдеггер розглядають звязок часу й духу як форму людської уваги до внутрішніх переживань й відходу від світу. В цій точці “знаходження” людина перебуває в безпосередній спрямованості до сакрального буття, вона перебуває в часі, який “поза часом”. Уявлення греків щодо часу залишаються під великим впливом міфологічного осмислення дійсності, в той час, як римляни відкриті для лінійного сприйняття часу. Розглядаючи середньовічний етап розвитку проблеми часу, дисертант аналізує погляди на проблему часу таких філософів, як Іоан Скотт Еріугена, у якого час і простір є частинами світового цілого та існують невідємно одне від одного і від світу тварних речей; Вільяма Оккама, який зробив перший крок до класичного природничо-наукового уявлення про час, фактично, ототожнював час з рухом, водночас інтерпретував його і як деяке визначення руху; Пєра Абеляра, який вважав, що час слід вважати безперервним.
План
Основний зміст дисертації
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
