Час як детермінанта онтогенетичного розвитку свідомості - Автореферат

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І.МЕЧНИКОВА Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук Роботу виконано в Одеському національному університеті імені І.І. Науковий консультант: академік Української академії наук, доктор психологічних наук, професор Вісковатова Тетяна Павлівна, Одеський національний університет імені І.І. Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент НАПН УкраїниПроблема свідомості є точкою перетину інтересів і досліджень цілої низки наук: питання, повязані зі зясуванням природи свідомості та закономірностей її розвитку, традіційно є провідними та широко дискутуються у філософії, психології, соціології, мовознавстві, педагогіці, фізіології вищої нервової діяльності, а в сучасному науковому просторі у семіотиці, кібернетиці, інформатиці. Вивчення окремих аспектів свідомості у контексті цих дисциплін завжди спирається на певну філософсько-світоглядну позицію, в якій розглядається характер відношення свідомості до буття та здійснюється аналіз свідомості як специфічної людської форми регуляції і управління взаємодією людини з дійсністю, оскільки питання про сутність свідомості стосується вихідних методологічних установок будь-якого філософського напряму. Але, незважаючи на багатство фактичних та емпіричних досліджень феномену часу, у психологічній науці бракує вивчення розвитку індивідуальної свідомості в онтогенезі, який детермінований часом; не простежено шляхів переходу від конкретної до абстрактної свідомості; не визначено вік, у якому зміни у темпоральній свідомості відбуваються найінтенсивніше; не виділено стадії та типи розвитку свідомості, що детерміновані часовими уявленнями. Тому пізнання часу як одного з параметрів існування світу та основоположної форми людського досвіду в онтогенезі є актуальним і дозволяє: вивчити свідомість у її виникненні, становленні та розвитку, реконструювати онтологічну картину розвитку свідомості в онтогенезі на основі застосування різних форм концептуалізації темпоральної дійсності та презентацій знань про світ і визначити смислове поле людського світосприйняття на різних етапах життя. Актуальність дослідження визначається також постійним збільшенням інтересу психологів до вивчення онтологічних категорій свідомості та часу і відсутністю у науці фундаментальних робіт, присвячених часу як детермінанті онтогенетичного розвитку свідомості, що поєднують філософський, природничо-науковий, когнітивний, психосемантичний, культурологічний аспекти аналізу.У першому розділі «Свідомість як фундаментальна проблема психології» здійснено теоретичний аналіз проблеми свідомості, що має фундаментальне значення для розвитку науково-психологічної думки. Елькін відніс час до складних аналітико-синтетичних процесів, які характеризуються системною кортикальною будовою, довів, що немає спеціального аналізатора, який відповідає за сприйняття часу, визначив два тотожних рівні моделювання часу: I - безпосереднє переживання часу, на рівні першої сигнальної системи, і II - опосередкований час, на рівні другої сигнальної системи. Стверджується, що вивчення опосередкованого (поняттєвого) часу збагачує теорію психологічного рівня; показує взаємозвязок із психофізіологічним та особистісним рівнями вивчення часу; демонструє певні аспекти особистісно-часової проблематики та причинноцільової концепції, що інтегруються та виявляються у репрезентаціях часу; простежує розвиток індивідуальної свідомості в онтогенезі, детермінований змінами в усвідомленні темпоральної дійсності. У третьому розділі «Концепція розвитку свідомості, детермінованого репрезентаціями часу» розкрито вихідні аспекти роботи (епістемологічний, онтологічний і субєктно-специфічний) та методологічні принципи; визначено концептуальні положення дослідження; розглянуто інтеграційну роль репрезентацій часу у відображенні темпоральної дійсності та запропоновано паритетноієрархічну модель розвитку свідомості, що детермінується репрезентаціями часу. Відображення сутності темпоральної дійсності у свідомості в онтогенезі може також відбуватися у трьох взаємоповязаних напрямах: репрезентації метричних властивостей часу (тривалість), топологічних властивостей часу (безповоротна послідовність протікання подій з минулого через сьогодення у майбутнє) і репрезентації для орієнтування у часі.3, вік 3-11 років - це період конкретних уявлень про час: «час - годинник»; у 12 років у свідомості співіснують асоціативне значення «час - годинник», розуміння часу як життя і як зміни, зявляються комплексні судження про час; у 13 років у репрезентаціях виявляються соціокультурні детермінанти у вигляді темпорального дефіциту «часу не вистачає»; у 14 років збільшується кількість комплексних репрезентацій; у 15 років відзначається максимум в акмеологічних ставленнях до часу; вік 16-17 років відмічений максимумом комплексних суджень про час.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ