Центральні та місцеві органи влади у структурі Литовсько-Руської держави. Визначення бази оподаткування та характеристика бюджетних процесів в Литовсько-Руській державі. Структура доходів Запорізької Січі XVII-XVIII ст. Доходи та видатки скарбу Січі.
Бюджетні відносини Бюджетні відносини є складовою соціально-економічних відносин, й оскільки останні були досить різноманітними на окремих частинах українських земель в різні періоди, розглянемо їх окремі прояви. Головною особою у державі був Великий князь, який концентрував у своїх руках законодавчу, виконавчу, судову владу, був вищим командувачем військових формувань, провадив дипломатичні зносини з іншими державами. Спочатку він був монархом, але здобував престол на змішаних підставах наслідування: обрання одного з синів Великого князя, якого призначав князь-батько, не обмежувалося правами старшинства, тобто він міг передати престол і молодшому синові. Під кінець правління Казимира частину його повноважень у разі його відсутності виконувала Великокняжа Рада. Після Кревської унії титул володаря Польщі й Литви, куди ввійшли українські землі, мав назву король. Центральна адміністрація складалася спочатку з урядовців Віленського князя, що прийняли справи всього князівства Литовського. Першою особою був маршалок земський, який за відсутності князя головував на зборах Панів-Ради. Спочатку до неї входили чотири католицькі єпископи, деякі з удільних князів, намісники великих земель, з урядовців - канцлер, маршалок, підскарбій земський. XVI ст., коли вже не було удільних князів, загальне число провінційних і центральних урядовців досягло 80 осіб. Наприкінці XV ст. Сейми породили привілеї шляхти, які звільнили її від обовязків платити податки. За Люблінською унією, сейм Великого князівства Литовського зливається з сеймом Речі Посполитої. У великих містах - Вільно, Троках та Києві - були не старости, а воєводи, але з дещо іншими функціями, ніж староруські воєводи. Територія старосте (повітів) була неоднаковою: менші повіти були в Литві, більші - в Україні. У перших десятиліттях існування Литовсько-Руського князівства основою було законодавство Київської Русі, у тому числі звичаєве право. Привілейні грамоти. їх почали видавати з кінця XIV ст., і це тривало до середини XVI ст. У 1506 р. Великий князь звільнив Волинь від поволовщини, Київ - від підвід та тіунського суду. У інші міста це право було принесено через Польщу і діяло через застосування в самоврядуванні та суді норм міського права, сформульованих польськими юристами Павлом Щербичем та Бартошем Троїцьким. Спеціальна комісія, що її організував литовський підканцлер Лев Сапега, підготувала третю редакцію, де шляхта була зрівняна в єдиний стан і обмежувалися права селян.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
