Бандурне мистецтво як культурне надбання сучасності - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства Бандурне мистецтво як культурне надбання сучасності 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ бандурний мистецтво культура Актуальність теми дослідження визначається тенденціями інтонаційного розвитку музичного мистецтва ХХ - початку ХХІ ст. в осяганні нової вокальності, яка поєднує оперний та поза-оперний вокал, втілює надбання інструменталізму та тембральне багатство мовлення. Природний вокально-інструментальний синкретизм бандурного мистецтва закладений генетично та усвідомлений у сьогоденні бандурного виконавства. Цей синкретизм складає неповторну якість та актуалізовану перспективу розвитку бандурної творчості як надбання нового інструментального мислення, яке минає вокальність в мелодизмі, підпорядковуючи останню оригінальному гетерофонному сполученню вказаних якостей традиційної та атрадиційної інструментальності. Об’єктом дослідження виступають позиції теорії виконавства в її онтологічному нахилі, запропонованому В. Медушевським та інтонаційно-семантичними розробками вітчизняного музикознавства у цілому, - в їх проекції на історичні накопичення бандурного мистецтва. Предметом дослідження обрано інструментальні та вокально-інструментальні обробки фольклорних зразків, сольні і ансамблеві твори для бандури С. Баштана, М. Дремлюги, В. Зубицького, В. Власова, О. Сокола, А. Гайденка, Ю. Гомельської, Ю. Олійника, Л. Тельнюк, О. Герасименко в аспекті двоїстості вираження бандурної вокальності й інструменталізму, а також у відродженні виконавського синкретизму творчості кобзарів-бандуристів в їх еволюційній ході аж до сьогодення. Метою даного дисертаційного дослідження постає виділення архетипових стрижнів значень виконавської творчості в осяганні бандурної специфіки гри-майстерності як стилістичного обсягу первісно-фахової, академічної та “бандурно-модернової” неосинкретичної спрямованостей творчості, підпорядкованих речовості “бандурного театру” - “театру одного актора в двох персонах”. Для досягнення поставленої мети вирішуються такі завдання: · аналіз смислових параметрів бандурного вираження з позицій філософії та поетики бандурної речовості; · визначення художньо-образної та формально-структурної типології бандурного репертуару в аспекті історично-стильової змінності ідеї бандурного артистизму; · здійснення проекції історично-генетичних показників еволюційного руху кобзарсько-бандурного мистецтва на художнє сьогодення - на матеріалі виконавського репертуару вітчизняної бандурної школи; · формулювання висновків про вокально-інструментальний синкретизм бандурної творчості. Наукова новизна одержаних результатів охоплює такі позиції: · зазначено концепцію стилістичних змін в історичній еволюції бандурного мистецтва і виконавства в ньому: виділяємо “первісний синкретизм” бандурної “співогри” епохи кобзарства як такого, “романтичну еклектику” співіснування фольклорних і академічно-професійних форм творчості у ХІХ столітті і “бандурний модерн” кінця ХХ - початку ХХІ століття; · вперше наголошені позиції юродства-просвіти в діяльності бандуристів-кобзарів, що запліднили художніми здобутками розвиток української культури; · проаналізовані естетико-психологічні та етико-філософські показники бандурної речовості звука і її виконавського подання з обґрунтуванням спеціального поняття “бандурного вокалу” як культури християнського смирення та артистичної світської вишуканості в традиції виконавської майстерності бандуриста; · визначена специфіка синкретизму бандурної співогри - “театр одного актора в двох персонах” - як втілення бандурної поетики творення і виконання; · вперше запропоновані типологічні диференціювання художньо образних та формально-діяльнісних надбань бандурного мистецтва; · вперше зроблені аналізи композиторських текстів творів С. Ця гуртова “гетерофонність” для всіх народів світу складає виток художнього винаходу - і тільки в бандурній емблематиці удостоюється поваги як втілення “родової Пам’яті” культурного самовираження нації.