Балтійська етнокультурна провінція та проблема походження індоєвропейських і фінно-угорських народів - Статья

БАЛТІЙСЬКА етнокультурна провінція ТА ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИХ І ФІННО-УГОРСЬКИХ НАРОДІВ Леонід ЗАЛІЗНЯК доктор історичних наук, професор, старший науковий співробітник відділу української етнології НДІУ Анотація індоєвропейський угорський європа культура Автор статті робить спробу реконструкції за допомогою археологічних та антропологічних матеріалів культурно-історичних витоків перших фінно-угорських та індоєвропейських народів Європи кінця епохи каменю. Йдеться про балтійське коріння фінно-угорської сім’ї народів, а також про єдине мезо-неолітичне підґрунтя найдавніших індоєвропейських культур України (Маріуполь, Середній Стіг) та Центральної Європи (культури лійчастого посуду, кулястих амфор) IV-ІІІ тис. до н.е. Виклад основного матеріалу Європа та захід Азії є домівкою народів індоєвропейської мовної сім’ї, до якої належать слов’яни, зокрема й українці. Розселення індоєвропейців протягом останніх тисячоліть значною мірою зумовило сучасну етнополітичну карту світу (Рис. Наприкінці минулого тисячоліття вималювалося два потужних центри розселення найдавніших індоєвропейців - чорноморсько-азовський (у степах півдня України) та центральноєвропейський (території Німеччини, Чехії, Австрії) [18, с. Відповісти на це складне питання дає можливість концепція балтійської культурно-історичної провінції Центрально-Східної Європи [12, 13, с. Балтійська культурно-історична провінція Центрально-Східної Європи Історикам та археологам добре відомий факт функціонування протягом останніх трьох тисячоліть великого євразійського степу від Монголії на сході до Північного Надчорномор’я та Подунав’я в режимі міграційного коридору. Серед кочових народів, що з початку І тис. до н. е. рухалися цим коридором зі сходу на захід, часом досягаючи степів Нижнього та Середнього Подунав’я, назвемо кімерійців, скіфів, сарматів, гунів, аварів, болгар, хозар, угрів, печенігів, торків, половців, монголів, калмиків, башкирів. Маються на увазі періодичні хвилі міграцій, що з фінального палеоліту, принаймні від 12,5 тис. років тому, народжувалися в межиріччі Рейну та Ельби, а часом у Південно-Західній Балтії і котилися середньоєвропейськими низинами (Німецька, Польська, Поліська) в басейни Німану, Прип’яті, Дніпра, Десни. Часом ці міграції з Центральної Європи та Південної Балтії у східному напрямку сягали Верхньої і навіть Середньої Волги (фатьянівська культура шнурової кераміки) та Сіверського Дінця. Завдяки масштабним дослідженням мезолітичних пам’яток Південно-Західної Балтії [30, 31], Польщі [33-35, 37, 38], Литви [19, 28], Північної України [6-9] в останній третині ХХ ст. отримані переконливі археологічні факти про міграційні процеси середньоєвропейськими низинами на схід у мезоліті і навіть у фінальному палеоліті [6-10]. Рис. Значно переконливіші дані маємо про міграцію низинним коридором з Південно-Західної Балтії через басейни Вісли та Німану на Верхній Дніпро і навіть Верхню Волгу 11 тис. років тому людності культури Лінгбі Ютландії (Рис. Ці ранньомезолітичні переселенці із заходу сформували у VIH-VH тис. до н. е. культурну область Дювенсі, раніше відому під назвою «культура Маглемезе» (Maglemose).