Бінарна опозиція концептів життя та смерть у паремійному фонді - Курсовая работа

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського Факультет української філології Кафедра українського мовознавства Курсова робота з української мови Бінарна опозиція концептів життя та смерть у паремійному фонді студентки Євсєєнкової Анастасії Андріївни Зміст Вступ Розділ 1. Наукові основи дослідження понять життя/смерть у пареміях 1.1 Поняття паремії 1.2 Основні принципи класифікації паремій 1.3 Лінгвістичні основи дослідження концептів життя/смерть Розділ 2. Семантична реалізація концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ в українських пареміях 2.1 Життя та смерть у мовній культурі світу українців 2.2 Особливості розгортання простору й часу концептів ЖИТТЯ/СМЕРТЬ 2.3 Концепти ЖИТТЯ/СМЕРТЬ в українському паремійному фонді як захист від негативної інформації 2.4 Символи води, землі, вогню у пареміях - репрезентанти концептів ЖИТТЯ/СМЕРТЬ 2.5 Перетинання кордонів між життям і смертю в паремійному фонді Розділ 3. Структурний аспект пареміологічних одиниць української мови на позначення бінарної опозиції концептів життя/смерть Висновки Список використаної літератури Вступ Сучасний етап у розвитку лінгвістики характеризується поворотом до розгляду мовних явищ із лінгвокультурологічних позицій, а саме пізнання етносу через дослідження мови, мовленнєвої діяльності. Семіотичним результатом концептуальної репрезентації дійсності, взаємодії колективної мовної свідомості, реального світу й мови в етнічній свідомості людини є мовна картина світу. Паремійний фонд будь-якої мови - це потужне джерело для лінгвістичних досліджень, оскільки в ньому зафіксовано досвід народу, що передається від покоління до покоління, його традиції, звичаї, культуру, моральні й естетичні цінності, у синтезованій формі відображено всі універсальні та специфічні категорії і риси життєвої філософії етносу, національно-мовну картину світу. Мовознавці справедливо зауважують, що прислів’я є засобом освоєння емпірично пізнаваної дійсності та її оцінки, що репрезентована в образах-еталонах, які мають безпосередній стосунок до умов життя носіїв певної мови, до їхньої культури. До паремій - культурно маркованих вербальних одиниць - належать прислів’я, приказки, примовки, загадки, замовляння, прикмети і т. ін. Звернення до такого об’єкта дозволяє дослідити взаємодію мови й культури, колективної мовної свідомості й мови в етнічній свідомості людини, розглянути особливості віддзеркалення культури в мові, (див. праці М.Ф. Алефіренко, М.В. Гамзюк, І.С. Гулідова, В.А. Маслова, В.М. Мокієнко). Зокрема, досить продуктивно проводяться дослідження прислів’їв у соціокультурному, лінгвокультурному й історичному аспектах (Д.О. Добровольський, О.О. Селіванова, В.М. Телія та ін.), зростає зацікавлення мовознавців зіставним аналізом паремій (З.Г. Коцюба, В.М. Мокієнко та ін.), в останнє десятиріччя з’явилася низка праць, присвячених прагмалінгвістичному аналізові тектотворчих засобів прислів’їв (В.М. Мокієнко, Т.М. Ніколаєва, О.І. Селіверстова, З.К. Тарлаков, В.Д. Ужченко та ін.). Маніфестація концептів ЖИТТЯ і смерть у пареміях відбувається переважно через використання евфемізмів і метафор, що створюються та функціонують завдяки дії психологічного захисту: заперечення, переоцінки, усунення, відчуження, заміщення (З. Фрейд, Е. Фромм, К.Г. Юнг, М. Вебер, Г. Зіммель, І.Я. Березна, Р.М. Грановська, О.Т. Москаленко, В.Ф. Сержантов та ін.). Матеріал може бути використаний на уроках української мови в загальноосвітніх школах, гімназіях, ліцеях під час вивчення курсу «Фразеологія»; на уроках української літератури при вивченні особливостей мови художніх творів; при доборі матеріалів для народознавчих гуртків, у викладанні навчальних дисциплін культурологічного циклу; у вищій школі при викладанні дисциплін відповідного циклу. М.М. Пазяк зазначає, що „термін „паремія” здебільшого вживається для визначення родового поняття жанру поряд з терміном „прислів’я та приказки”, а видові поняття позначаються термінами „прислів’я”, „приказка”, „побажання”, „вітання”, „каламбур”, „велеризм”, „загадка” та ін., хоча нерідко обидва терміни змішуються і вживаються як синоніми” [Пазяк 2004: 3]. О.В. Дуденко до класу паремій відносить тільки прислів’я, відокремлюючи від них приказки [Дуденко 2002: 3]. О.В. Кунін та Н.Н. Амосова відносять прислів’я і приказки до фразеології, визначаючи їх як самостійні речення, які мають образний чи додатковий дидактичний або оцінний зміст [Амосова 1963: 9]. Г.Г. Молчанова розглядає прислів’я як художній мікротекст/дискурс і водночас мовний знак іконічного типу. Тематичний, вперше застосований М. Номисом у книзі «Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О.В. Марковича і других. СПб., 1864». О. Близнюк визначає важливий аспект дослідження вербальних маніфестацій уявлень про життя і смерть: «Смерть неминуча й універсальна, вона однаково чекає багатія й бідняка, короля й раба, людину й тварину, як кажуть, - перед смертю всі рівні. В українській паремії увагу акцентовано на візуальному аспекті цього явища