Визначення умов для інтеграції у кримське співтовариство представників раніше депортованих народів. Розгляд кримської автономії як прийнятного компромісу. Огляд наслідків радикалізму національних вимог кримських татар. Оцінка концепції незалежності.
АВТОНОМІЯ КРИМУ: ІМІТАЦІЙНІСТЬ ЯК ДЖЕРЕЛО РИЗИКІВ І ВТРАТ Найпізніше порівняно з іншими регіонами увійшовши до складу УРСР, Крим, однак, виявив найпотужніший потенціал боротьби за підвищення власного статусу, що чималою мірою було зумовлене набутим у минулому досвідом автономізму і боротьби за державність. Б. Парахонський також писав про Кримську автономію як про прийнятний компроміс, який відвернув на початку 1990-х рр. масштабний конфлікт, зумовлений різноспрямованими інтересами Москви, Києва і місцевих еліт. Значно менше оптимізму у зв’язку з утворенням АРК вбачаємо в аналітиці німецьких науковців. Герхард Сімон передбачав майбутні ускладнення у зв’язку з «штучним і неісторичним характером» Російської Федерації і неусталеністю її кордонів. Вже у 2000 році він писав про те, що мобілізація російської меншини в Криму у вигляді ірреденти чи руху за приєднання до Росії в 1992-1996 р. виявилася яскравим винятком на загалом спокійному фоні ставлення меншин до розвалу СРСР. Як і Сімон, він докладно аналізував, зокрема, претензії РФ на Севастополь як «місто російської слави» і заяви її державних діячів щодо того, що історична свідомість росіян нікому не дозволить «механічно зрівняти кордони Росії з кордонами Російської Федерації і відмовитися від того, що створило славні сторінки російської історії». «Обидва сценарії здатні дестабілізувати ситуацію в Криму і на Україні». При цьому С.Стюарт зазначила, що у кримських татар і українців більше спільних політичних цілей, ніж у кримських татар з росіянами .
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
