Автентичність екзистенції в "негативному" та "позитивному" екзистенціалізмі - Автореферат

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ УДК 141.32 АВТЕНТИЧНІСТЬ ЕКЗИСТЕНЦІЇ В “НЕГАТИВНОМУ” ТА “ПОЗИТИВНОМУ” ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМІ Спеціальність 09.00.05 - історія філософії АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук ШЕВЧЕНКО Сергій Леонідович Київ 2009 Дисертацією є рукопис: Робота виконана в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, у відділі історії зарубіжної філософії. В умовах розвитку сучасного інформаційного суспільства та глобалізаційних викликів сформувався феномен “кризи ідентичності”, внаслідок якого постала нагальна потреба розв’язання дилеми справжнього і несправжнього існування, пошуку внутрішнього, справжнього “Я”. Проблема пошуку ідентичності спонукає багатьох сучасних науковців знову і знову звертатися до філософії екзистенціалізму та переосмислювати її вплив на сьогодення. Зокрема, запропоновані екзистенціалістами шляхи знаходження власної автентичності, ідеї свободи як екзистенційного вибору, екзистенції як сукупності можливостей тощо залишаються актуальними і для сучасної доби. Поділ екзистенціалізму на так званий негативний і позитивний, запропонований свого часу Н. Аббаньяно, сприймається, переважно, як належний, хоча і залишається нез’ясованим питання, наскільки “адекватно” Н. Аббаньяно вдалося проінтерпретувати “негативізм” класичноекзистенціалістських концепцій С. Кіркегора, М. Гайдеґера, Ж.-П. Сартра і наскільки правомірним є його прагнення створити альтернативну (“позитивну”) концепцію автентичності “екзистенції”. В онтологічному аспекті екзистенціалістське поняття екзистенції екстраполюється не лише на реальну проблему існування сучасного індивіда, а й на пошук фундаментального сенсу людського існування - не сенсу в значенні визначення раціональних підстав людської життєдіяльності (кар’єра, успіх, багатство, щастя тощо), а такого сенсу, що визначається первісною інтенцією людського буття. Саме тому тут виникають такі збіги та спільні конотації з психоаналізом, гуманістичною психологією тощо, а проблема визначення “автентичного” і “неавтентичного” існування, що пов’язана з людиноцентричними пошуками класичного екзистенціалізму, залишається нагальною для сучасної людини і відтворюється у найновіших моделях сучасної філософії, напрацьованих в концепціях Ж. Деррида, М. Фуко, Ч. Тейлора та в екзистнціально-гуманістичній психології, яка представлена роботами К. Роджерса, А. Маслоу, Р. Мея, Р. Лейнга, В. Франкла. Роде, Т. Щитцової; філософії К. Ясперса - праці А. Мислівченко, Л. Ситніченко, А. Тіпсіної; філософії М. Гайдеґера - праці Г. Арендт, В. Бімеля, Г.-Ґ. Гадамера, К. Льовіта, Н. Мотрошилової, О. Руткевича, Р. Сафранскі, Т. Шварца, Г. Шпігельберга; філософії Ґ. Марселя - праці В. Візгіна, Т. Сахарової, Г. Тавризян; філософії Ж.-П. Сартра - праці Л. Андрєєва, М. Кісселя, Г. Стрельцової; філософії Н. Аббаньяно - праці О. Беслюбняк, С. Ефірова; філософії О. Ф. Больнова - праці А. Абдулліна, Б. Головка, Т. Комісарової, О. Ломако. Опрацьовуючи проблеми, поставлені у філософії екзистенціалізму, дисертант звертався до досліджень сучасних українських філософів, доробок яких представлений працями І. В. Бичка, Б. А. Головка, В. П. Загороднюка, В. В. Ляха, В. С. Пазенка, К. Ю. Райди, Л. А. Ситніченко, В. Г. Табачковського, Н. В. Хамітова та інших учених, які присвятили свої філософські розвідки вирішенню проблеми людського існування в екзистенціалізмі.