Аналіз розуміння мудрості як джерела розвитку індивідууму і умови формування товариства. Дослідження символіко-інформативних засобів та архетипів культури українського народу. Філософські судження людини як "мікрокосму" упродовж ХVІІ-ХVІІІ століть.
При низкой оригинальности работы "Архетипи світоустрою та життєустрою людини в українській філософській традиції", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Архетипи світоустрою та життєустрою людини в українській філософській традиції Тополь О. В. В наш час, із загостренням потреби в самоідентифікації українців з вільним, висококультурним народом, який має довести собі та світовій спільноті право на самостійне існування своєю дієздатністю та силою духу, збільшується інтерес до джерел української філософії як до закарбованої в них мудрості народу. Однією з таких основ є мудрість. М. Попович зазначає: “Поняття мудрості включає уявлення про єдине, узагальнене знання, що інтегрує всю інформацію про світ” [4, с. В.Шевченко Мудрою називає людину, яка “спроможна пов’язати переконливе тлумачення загальних підстав і причин життєбудівництва і світоустрою з пізнанням і використанням конкретних начал і причин у межах світу спільноти”, а немудрою або глупою - людину, “котра до речей і людей, а також до всього порядку світобуття ставиться на основі мір якоїсь однієї обмеженої мудрості” [8, с. Іоаннікій Ґалятовський (архімандрит Єлецького Успенського монастиря у Чернігові в 1669-1688 рр.) зазначає: “Троякій єсть світ - великій, малий и середній.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
