Характеристика процесу археологічного дослідження замків та замчищ Західної України, зокрема Прикарпаття та Волині. Обґрунтування висновку про важливе значення археологічних матеріалів для з’ясування багатьох аспектів функціонування замків та замчищ.
Аннотация к работе
АРХЕОЛОГІЯ ЗАМЧИЩ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ С.В. Терський Б.А. Омельчук На історичних землях Галичини, Волині та Закарпаття збереглося понад 90 відсотків українських замків-фортець козацьких часів. З перебігом століть з різних причин замки занепадали, або ж на їх місцях зводилися палаци, розвивалась міська забудова тощо. Внаслідок найбільших воєнних лихоліть, які пережила Західна Україна на початку XX ст., більшість замків втратили своє призначення як особисті резиденції, а відтак, почали руйнуватися. Питання археологічного вивчення замків Заходу України вже побіжно аналізувалося у публікаціях сучасних дослідників [7-10]. Лише М. І. Островський у 1946, 1949 та 1951 рр. провів невеликі розкопки замку у Крем’янці та 1946 р. на старому замчищі князів Острозьких у Дубно, поруч замку князів Любомирських, де вчений занотовує обстежені ним місця з “грубим шаром попелу від зруйнованих будинків” [7, с. У середині XIV ст. дерев’яно-земляні укріплення замку було відновлено, ймовірно, за останнього галицько-волинського князя Любарта (Дмитра) Гедиміновича, а протягом XV-XVII ст. старостинський замок неодноразово перебудовувався у камені [10].