Археологічні памятки Одеси - Реферат

Вступ Актуальність теми дослідження. Вивчення історії становлення і розвитку археологічних досліджень в Одесі є важливим науковим напрямком вітчизняної історичної науки. Воно дає можливість сформувати цілісне уявлення про етапи здобуття археологічних знань у тих історичних процесах, які відбувалися в глибоку давнину в Південній Україні, зокрема, на території Півдя і Центру Одеси. При такому підході до вирішення головної проблеми даного дослідження особливо чітко виявляється внесок цілих поколінь істориків у розвитку археологічної науки, оригінальні теорії та ідеї які відповідали потребам конкретного історичного етапу розвитку суспільства, науки, культури. Археологічні памятки Одеси мають величезне наукове і художнє значення, свідчать про найдавніший період становлення людини, появі різних суспільств на цій території, де здійснювалося взаємодія різних етнічних, соціальних, культурних та релігійних явищ і традицій, які залишили глибокий слід в історії не тільки Одеси , а й у Центральній і Південній Україні в цілому. Системна розробка памятників була здійснена радянськими археологами. У контексті вищесказаного визначається високий ступінь актуальності формування цілісної наукової картини процесу вивчення вітчизняною історіографією історії археологічних досліджень памяток Одеської області . Джерельною базою стали дослідження, праці і звіти Одеського міського музею старожитностей (згодом - Археологічного музею), відкритого у 1825 р. Значна увага до античності відбилася і в структурі наукової діяльності Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей.Видатні здобутки членів Товариства в галузі дослідження греко-римських пам’яток. Наприкінці ХІХ ст. до традиційного мистецтво - знавського та загальнокультурного напрямків дослідження античності додається польова робота: під керівництвом професора Е.Р. фон Штерна започатковані розкопки давнього міста Тіри та поселення на острові Березань, Б.В. Фармаковський в ході робіт в Ольвії вдосконалює методику розкопок. На початку ХХ ст. та в радянські часи традиції фундаторів античної археології в Одеському університеті продовжує М.Ф. Болтенко, проводячи розкопки на Березані. Організації та роботі Одеського археологічного інститут, його основних цілей та досягнень. Особливий інтерес у дослідників викликає галузь регіональної історії археології. З огляду на те, що у досліджуваний період територія краю була частиною Російської імперії, Радянського Союзу, а згодом, самостійної України, питання розвитку археології неодноразово розглядалися вченими з різних країн. Його розвиткові сприяло створене 1839 року Одеське товариство історії і старожитностей, що мали право вести розкопки на півдні Російської імперії. Даний етап позначився першими археологічними відкриттями на території краю; формуванням перших музейних зібрань та переходом від наукових мандрівок і праць антикваріїв до формування перших дослідницьких програм у вітчизняній археології. Перші дослідники археологічних памяток - вчені-мандрівники відкрили для вітчизняної та зарубіжної громадськості археологічні скарби півдня України, поставили питання про необхідність проведення розкопок, організації наукового вивчення й охорони пам’яток археології. ОАІ відкрито у серпні 1921 (ректор Ю.Оксман, проректор - С.Дложевський), згідно з рішенням Одеського губпрофосу, як вищий науково-навчальний та професійно-технічний заклад з трирічним курсом навчання для наукової і практичної підготовки архівістів, музеєзнавців та культурологів. Володимира (1834 - 1917 рр.), сьогодні Київський націо- нальний університет імені Тараса Шевченка, мав чи не найсильнішу кадрову базу класичної філології в Російській імперії. Сергій Степанович Дложевський (1889 - 1930), В.Солодової Етнографічні напрями діяльності Одеської комісії краєзнавства (1923 - 1931) Одеського історико-краєзнавчого музею, оскільки значна кількість його робіт була надрукована у Віснику Одеської комісії краєзнавства при ВУАН за період його археологічних досліджень Ольвії у 1923 - 1929 рр. Деякі згадки про діяльність C.C.Дложевського також знаходяться у трьохтомному випуску архівних матеріалів ALMA MATER за редакцією В.А.Короткого, В.І.Ульяновського.