Раціональність як феномен діяльнісного буття людини, реконструкція її розуміння в прагматично зорієнтованих напрямках філософії ХХ ст. Значення відібраних для аналізу філософських концепцій, тотожність складових раціональності й модусів людського буття.
Антропомірність контекстів ствердження ідеї раціональності АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук Загальна характеристика роботи Актуальність теми дисертаційного дослідження. Кризовий характер сучасної епохи, пов’язаний насамперед з ситуацією кардинальних історичних зрушень та переоцінкою традиційних цінностей та смислів, набуває особливого загострення в українському суспільстві, яке перебуває в стані системної трансформації соціально-економічної, політичної та духовно-культурної сфер. Раціональність є невід’ємною складовою культурного буття та людської життєдіяльності, теоретичним способом розв’язання світоглядних проблем, що зумовлює в перехідні періоди актуалізацію теми. Як форма філософської рефлексії раціональність концептуалізує принцип усвідомлення людиною своєї присутності в світі - це ставить на порядку денному необхідність пошуку нових аспектів раціональності, здатних до рефлексивно-ціннісного способу розв’язання проблем сучасної людини та подолання кризового стану традиційної раціональності. Оновлення філософської раціональності дає змогу адекватно реагувати на цивілізаційні виклики (якщо скористатися термінологію А. Тойнбі) та слугує важливою запорукою економічних, соціально-політичних, демократичних перетворень українського суспільства і зокрема - його інтелектуальної, культурно-мисленнєвої складової. Провокаційну постановку питання щодо смерті людини й філософії (М. Фуко) в культурі постмодерну автор розглядає не як безпосередню констатацію онтологічного факту «смерті», відмови від усталеної в культурі філософської раціональності, а як символ певних зрушень в сфері пошуку новітніх форм осмислення людиною нового стану світу та свого місця в ньому. Так, екзистенціалізм ставить питання щодо необхідності розрізнення людини як персони та суб’єкта; прагматизм розглядає раціональність крізь ефективність людських вчинків; комунікативна філософія - на підставі ствердження категоріальної загальності через співспілкування; постановка проблеми відчуження та подолання людського відчуження є характерною для концепцій Л. Фейєрбаха, К. Маркса, неомарксизму, сучасної філософської антропології тощо. Серед авторів, інтерес яких зосереджено на предметі наукової раціональності та решти її форм, також необхідно назвати П.П. Гайденко, Б.С. Грязнова, Ф.В. Лазарєва, В.А. Лекторського, М.К. Мамардашвілі, Л.А. Маркову, І.С. Нарського, О.П. Огурцова, Б.І. Пружиніна, Е.Ю. Соловйова та ін.; представників київської філософської школи: О.І. Гвоздіка, А.М. Єрмоленка, В.П. Іванова, Ю.А. Іщенка, А.М. Лоя, В.С. Лук’янця, О.М. Соболь, Т.Д. Суходуб, В.І. Шинкарука та ін. Дисертантка також застосовує концептуальний підхід, заснований на прагматичній максимі, сформульованій С.Пірсом. У визначенні філософської раціональності використано метод антропологічної редукції, що розуміється в контексті філософсько-антропологічних концепцій О.-Ф. Больнова та М. Гайдеггера. Активно використовується метод структурного аналізу основних положень комунікативної філософії К.-О. Апеля, Ю. Хабермаса, Х. Йонаса, класичного та некласичного марксизму, класичного американського прагматизму. Спосіб застосування структурного аналізу запозичено у А. Сосланда, який здійснив свій фундаментальний структурний аналіз психотерапевтичних шкіл та технік, звертаючись до структуралістського методу Р. Барта.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
