Філософські стратегії антропології тривалості. Причини зміни типів суб’єктивації у зв’язку з трансформацією антропології тривалості. Трансформація антропологічних концептів у зв’язку зі змінами акценту на минулому, теперішньому або майбутньому часі.
При низкой оригинальности работы "Антропологія та поетика тривалості у контексті філософії іншого", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Харківський національний університет ім. В. Н. КаразІна Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук Антропологія та поетика тривалості у контексті філософії іншого Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури Зіборова ДАР’Я АНАТОЛІЇВНА Харків - 2009 Дисертацією є рукопис. Ця відмова від теми суб’єктивності проходила паралельно із «забуттям» теми часу, у зв’язку з чим філософія ситуації постмодерну (дослівно - після сучасності) опинилася в певному есхатологічному стані після часу. Історія філософії демонструє, що відкриття теми суб’єкта, особистості завжди позначалося трансформацією уявлень про час (Августин, Кант, Бергсон), тому суб’єктивність та час можуть розглядатися як концепти, що тісно пов’язані між собою. Класичну теорію тривалості Берґсона, що виділена нами як базова, доповнюють комунікативна традиція філософії діалогу Мартіна Бубера та етична філософія Іншого Емануеля Левінаса; в кожній з них процес суб’єктивації повязаний з певною трансформацією суб’єктивної темпоральності. Ступінь наукової розробки теми Аналіз філософських досліджень проблеми часу та суб’єктивності призводить до виокремлення декількох груп джерел: · Аналіз проблеми часу як суб’єктивної категорії від античності (Аристотель), через традицію богослов’я (Августин) і до Канта, який остаточно пов’язав темпоральність та суб’єктивність; дослідження проблеми суб’єктивної темпоральності в філософії часу П. П. Гайденко, І. Прігожина, М. Д. Ахундова, Дж. Mантзардіса, Дж. Бегбі, С. А. Аскольдова, Н. Н. Трубнікова та інших; · дослідження, що належать до аналізу французького спіритуалізму, який намітив перехід в антропології від класичної кантіанської парадигми до некласичної, ірраціональної: Бутру, Бергсон, Колінгвуд, Кротов; · розвиток теорії суб’єктивності як тривалості в філософії А. Бергсона, її сприйняття та переосмислення Ж. Дельозом, М. Мерло-Понті, Ж. Марітеном, а також російською релігійною філософією - М. О. Лоським, С. А. Аскольдовим, С. Л. Франком, та аналіз дослідників творчості Берґсона: І. І. Блауберг, Ф. Нетеркотт, К. Свасьяна, А. Н. Чанишева та інших; · діалогічний напрямок у дослідженні антропології та поетики, що повязаний з іменами М. Бубера, Ф. Розенцвейга, О. Розенштока-Хюссі, Ф. Ебнера та М. Бахтіна, та їх дослідники: Л. Шестов, В. С. Біблер, С. Л. Франк, В. А. Малахов, В. Л. Махлін, І. М. Cоломадін, Г. С. Померанц, Дж. Браун, Р. Коен, М. Фрідман, Р. Гіббс та інші; · феноменологічна теорія суб’єктивного часу, що представлена у працях Е. Гуссерля, М. Гайдеґґера, Ж. П. Сартра, М. Мерло-Понті, та філософія Іншого Е. Левінаса, що виходить за її межі і може бути умовно поділена на праці, присвячені аналізу феноменології, та роботи, що є критичними щодо феноменології та гайдеґґеріанської онтології. Окремо можна виділити Б. Вальденфельса, який, залишаючись у межах феноменологічної парадигми, розвиває близьку до філософії Іншого проблематику, Ж. Дерріда у зв’язку з його рецепцією проблематики філософії Левінаса, та філософію події А. Бадью - у зв’язку з його критикою етичної концепції Левінаса. До цього ж блоку належать праці дослідників філософії Іншого Е. Левінаса (Р. Коен, А. Пеперзак, В. А. Малахов, А. В. Ямпольська, О. С. Філоненко, І. С. Вдовіна та інші); · теоретичні праці з проблем поетики, що слугували методологічною базою для побудови антропологічної поетики тривалості: Р. Якобсона, М. Гайдеґґера, С. Аверінцева, Р. Барта , П. Рікера , Б. Успенського, О. Н. Суховея; · дослідження поетики М. Пруста, серед яких можна умовно виокремити літературознавчий напрямок: Н. Л. Савранскій, В. Н. Божович, С. Г. Бочаров, А. Н. Владимірова, М. В. Толмачов; та філософський напрямок, пов’язаний з іменами П. Рікера, Ж. Дельоза, В. Подороги, М. Мамардашвілі, А. В. Ахутіна. Метою даного дослідження є осмислення антропологічного змісту теорій суб’єктивної темпоральності (тривалості), зв’язку цих теорій з процесами та типами суб’єктивації, а також породжених ними поетик темпоральної антропології в контексті філософії Іншого. «Час та суб’єктивність: від онтології до антропології» присвячений розгляду різних підходів та концепцій філософії темпоральності, які аналізуються як рух від онтології (антична традиція) до антропології часу (Кант, Берґсон). Запропонований метод інтуїтивного пізнання тривалості знаходить своє обґрунтування в еволюційній концепції Берґсона.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы