Обґрунтування філолофсько-антропологічного підходу до вивчення музичної культури, що концентрується на специфічно-музичних проявах людської тілесності і визначає останню як спосіб буття музичної процесуальності. Розкриття процесу музичного сприйняття.
ХАРЬКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА УДК 130.2:78.01 Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук АНТРОПОЛОГІЯ МУЗИЧНОЇ ТІЛЕСНОСТІ 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури ПОЛТАВЦЕВА ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА Харків - 2005 Дисертацією є рукопис. Захист відбудеться 22 червня 2005 р. о 15-15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 при Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Запропоноване дослідження зумовлене прагненням представити музику як мистецтво, що здійснюється за участю тіла і включає тілесний досвід людини в основу музичної мови. Так, М. Фуко інтерпретує тіло в різних філософських перспективах: як фактор здійснення владних відносин і як один з найважливіших аспектів турботи про себе; Ж. Дельоз звертає увагу на тіло як цілісність, віддаючи перевагу рухові від фізичної до метафізичної поверхні, - остання отримує назву тіла без органів; у філософії Ж.-Л. Нансі, людське тіло трактується як таке, що не має універсального смислу існування показу, експозиції, що примножує само себе за рахунок множинності смислів, означаючих тіло і означених ним: тіло завжди є множина. -П. Сартр, Я. Паточка, М. Мерло-Понті, В. Подорога), згідно з якими, у результаті переосмислення каузального звязку між ментальними і фізичними процесами, тіло перестає бути наслідком свідомості (Е. Метафізична настанова на розгляд музики абсолютним чином (Ф.В. Й. Шеллінг) детермінує ту вирішальну, на наш погляд, тенденцію у філософії й естетиці, що, за висловом Ф. Ніцше, зариває музику у пісок небесних істин і, в такий спосіб, легалізує свого роду музичну ідеологію, яка апелює не до феномену музичного становлення, який звучить і сприймається, а переважно до музики в ідеї, яка знаходиться за і після безпосередньо присутнього. Оскільки підхід до музики з точки зору іманентної їй тілесної присутності людини і комунікативний зріз феноменологічного аналізу є для метафізики музики нетрадиційними, доводиться констатувати зрозумілий брак філософської уваги до проблеми музичної тілесності: вона виявляється або навмисно не порушеною (Піфагор, Ф.В. Й. Шеллінг, А. Шопенгауер, О. Шпенглер, та ін.), або, через упереджено негативне ставлення до фізичної складової музики, зачіпається лише непрямо і не входить до концептуальної основи вчення (Платон, Аристотель, І. Кант, Г.В. Ф. Гегель, романтики). Щодо конкретики філософських підходів до музики, можна зробити висновок, що практично жоден з них не є іманентним, а як правило, опосередкованим, ангажованим якоюсь ідеєю, або галуззю знання, що лежить по той бік безпосереднього музичного висловлювання, - етичною (Платон), політичною (Аристотель, М. Гайдеггер), соціальною (Т. Адорно), ідеєю самопізнання духу (Г.В. Ф. Гегель), естетичною здатністю судження (І. Кант), ірраціональною волею (А. Шопенгауер), дуалізмом діонісійського й аполлонічного (Ф. Ніцше), культурними циклами (О. Шпенглер) і т.д. У філософських текстах можна зустріти лише окремі спостереження, як наприклад, про необхідність фігури виконавця в музичній естетиці Гегеля, про тілесний акомпанемент при сприйнятті музики - у вченні Аристотеля, або про розбалансованість тіла і свідомості в музиці нововіденської школи - у філософії Т. Адорно. Аналізуючи феномен музичного становлення, ми також спираємося на низку тверджень феноменології музики Р. Інгардена, що стосуються виконавської реалізації твору, і розрізнення емоційних якостей і відчуттів, іманентних звуковим музичним утворенням. Принципового значення для цього дослідження набуває маркування в сучасному філософсько-естетичному дискурсі перцептивно-афективної сутності мистецтва (Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі, Ф.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
