Антоніми в українській поетичній мові ХХ століття: структурно-семантичний, функціонально-стилістичний і лексикографічний аспекти - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ УДК 811.161.2: 81’373.422 АНТОНІМИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ХХ СТОЛІТТЯ: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ, ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНИЙ І ЛЕКСИКОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТИ Спеціальність 10.02.01 - українська мова АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук БОБУХ Надія Миколаївна Київ 2009 Дисертація є рукописом. Роботу виконано на кафедрі загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Мойсієнко Анатолій Кирилович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри сучасної української мови; доктор філологічних наук, професор Мацько Любов Іванівна, Інститут української філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри стилістики української мови; доктор філологічних наук, професор Ужченко Віктор Дмитрович, Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри української мови. Захист відбудеться 25 лютого 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4). Полярні поняття відіграють важливу роль у процесі пізнання навколишнього світу, який зітканий із контрастів, пронизаний ними: світло і темрява, тепло і холод, день і ніч, зима і літо тощо. Через бінарні опозиції виявляється психічний стан людини (любов і ненависть, радість і горе, щастя і нещастя), ними вимірюються морально-етичні принципи (добро і зло, моральний і аморальний, справедливий і несправедливий). Об’єктивний світ, розчленований у свідомості індивідуума на пари полярних понять, вербалізується в лексичних одиницях із контрастною семантикою - антонімах. Теоретичні питання лексичної антонімії як семантичної універсалії на матеріалі різних мов (зокрема, російської, болгарської, англійської, німецької, французької) досліджували М. Бучкова, Г. Гочев, В.О. Іванова, Л.О. Новиков, О.В. Круківська, В.І. Круковський та ін. У 60-х роках ХХ століття активізувався етнолінгвістичний аспект вивчення опозицій, пов’язаний із формуванням структурної семіотики й працями В’яч. Вс. Окремим питанням лексико-семантичних відношень антонімії присвячено наукові розвідки В.А. Василенко, Н.В. Векуа, С.Є. Доломана, Н.В. Журавель, С.Я. Єрмоленко, В.С. Калашника, В.І. Кононенка, М.П. Кочергана, Л.О. Пустовіт, Л.О. Ставицької, В.А. Суковатої, О.О. Тараненка, В.Д. Ужченка, Т.О. Федоренко, В.А. Чабаненка та інших українських дослідників. Крім того, словника антонімів поетичної мови в українській лексикографії немає. Отже, актуальність запропонованого дослідження зумовлена потребою комплексного семантико-функціонального й лексикографічного аналізу лексем, зафіксованих в українських поетичних текстах ХХ ст. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: 1) обґрунтувати теоретичні засади антонімії - складного й багатоаспектного явища в лексичній системі мови; 2) розкрити роль контрасту в поетичному відображенні дійсності; 3) обґрунтувати виділення лексико-стилістичних категорій: поетичні антоніми, антонімічний біном, антонімічно-синонімічна парадигма; 4) схарактеризувати ключові опозиції у віршованому тексті з урахуванням позитивної та негативної маркованості їхніх конституентів; 5) запропонувати структурну, морфологічну й функціонально-семантичну класифікації опозитів; 6) проаналізувати зв’язок антонімії з полісемією і синонімією; 7) описати парадигматичні й синтагматичні властивості лексем із протилежними значеннями; 8) дослідити синтаксичні функції антонімічних пар у віршованих текстах; 9) визначити особливості структурно-семантичної організації оксиморонів; 10) здійснити функціонально-семантичний аналіз оксиморонних синтагм; оксиморон лексема семантичний текст 11) на матеріалі досліджуваних поетичних текстів визначити стилістичні функції художніх засобів, основу яких становлять антонімічні лексеми (акротези, амфітези, антитези, діатези, оксиморони); 12) сформулювати засади й запропонувати лексикографічний опис антонімічних пар, зафіксованих в українських поетичних текстах ХХ ст. Антонімічні пари утворюють складну систему засобів, які виконують оцінно-описову функцію, що дає змогу авторові створити контрастну характеристику персонажів, предметів, процесів і дій, відтворити складність та суперечність зображуваних явищ, передати суперечливу сутність позамовних сутностей. Олесь, Г. Чупринка, М. Упеник); поети-класики ХХ ст. (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, А. Малишко, М. Бажан та ін.); представники традиційної поезії, що творилася в межах соцреалізму (Л. Забашта, Л. Первомайський, Л. Дмитерко, С. Крижанівський, В. Забаштанський та ін.); митці „Розстріляного Відродження” (М. Зеров, О. Влизько); автори еміграційної літератури (насамперед представники „празької школи” - О. Ольжич, Є. Маланюк, неокласик Ю. Клен, а також М. Руденк