Аналіз домінуючих жіночих образів у прозовій творчості Марії Матіос - Дипломная работа

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ В ЛІТЕРАТУРІ 1.1 Еволюція моделювання жіночих образів в українській літературі 1.2 Особливості презентації жіночого образу у прозі Марії Матіос РОЗДІЛ 2. ДРАМАТИЗМ ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ У ПРОЗІ МАРІЇ МАТІОС 2.1 Осмислення жіночого образу через призму повісті «Москалиця» 2.2 Культ жінки у романі «Солодка Даруся» 2.3 Трагічність долі жінки у психологічній розвідці «Щоденник страченої» ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Актуальність теми. По тому, як письменники порушували проблему, яке місце відводили цьому образу у власній творчості, можна робити висновок про ті соціальні явища, що мали місце в країні. Сьогодні неймовірними здаються для нас часи, коли їй не вільно було зіграти в театрі роль чи навіть показатися на сцені, а потім ще кількасот років не стати студенткою вищого навчального закладу. Минули століття, жінка разом із чоловіком займає важливе місце в суспільстві, а також у всіх галузях політичного та культурного життя. Зокрема, в українському літературознавстві ця проблема представлена у дослідженнях таких науковців, як О. Теліга, Н. Зборовська, Н. Білоус, А. Новиков, Г. Кошарська, С. Філоненко, О. Омельчук, Л. Демська-Будзуляк та інших, що свідчить про особливу актуальність цієї проблеми. Дослідження типології жіночих характерів і форм творення жіночих образів у художній літературі є одним із аспектів гендерного літературознавства. В українській науці про літературу подібну методику продуктивно вводять у рецептивний обіг представниці феміністичної критики - В. Агеєва, О. Забужко, Н. Зборовська, Т. Гундорова та інші. Твори характеризуються проблематизованою гендерною ідентичністю жінки-героїні в якості протагоніста. Прозова творчість письменниці стала предметом аналізу Я.Голобородька, С.Жили, Т.Тебешевської, Б.Червака. Проте, незважаючи на посилену увагу до цієї постаті з боку критиків і літературознавців, її надбання вивчене ще недостатньо, навіть сукупно наявні на сьогодні розвідки чітко не вимальовують константних особливостей епічного дискурсу М. Матіос, риси творчого портрета і художнього стилю прозаїка проявлені лише частково. Комплексне вивчення творчості М. Матіос доповнить історію української літератури кінця ХХ - початку ХХІ ст., відкриє певні перспективи для поглиблення наукового осягнення низки питань теорії літератури. Дослідити авторський тип жінки, драматизм жіночих образів у прозі Марії Матіос. В інтерпретації феміноцентричної прози М. Матіос використовуються наукові висновки ґендерної критики (В. Агеєва, Сімона де Бовуар, О. Забужко, Н. Зборовська, О. Карабльова, Л. Таран, Т. Тебешевська). Архетип жінки-матері є формою психічної організації світу, образом, через який людина сприймає світ, де виявляються особливості її ментальності, уявлення про родину як мікрокосмос, а про суспільство - як макрокосмос. У системі українських міфологічних уявлень про світ маємо чимало жіночих міфологічних образів - образи русалок, нявок, вил, мавок, Смерті, відьом, Мокоші, Дани, Марени, Чуми та ін. Через жінок, жіночі образи, писав С. Єфремов, ’’найкраще можна пізнати національну вдачу, національний дух, саму навіть ідею національну кожного народу” [15, с. Адже завжди і всюди жінка творила й охороняла домашнє вогнище, під її доглядом та піклуванням були усі «хатні справи», отже й традиції роду, а значить і самої породи певного ґрунту людей. Жіночий образ, на думку М. Кудрявцева відіграє у творі велику роль, «як суб’єкт нації у виборі моральних орієнтирів, сенсу життя, ідеалів, що визначають злет чи падіння, самоствердження чи деградацію, людяність чи бездуховність, прогрес чи стагнацію» [27, с. Модель творчої епістеми материнства літературознавцями досліджувалася на матеріалі поем Тараса Шевченка. На початку ХХ століття С. У поезії Шевченко зображував Україну і український народ як єдність матері й дитини. «Структура образу така, пише О. Воробйов, що він звичайно створюється письменником у своїх опорних провідних типових соціально-психологічних якостях. О. Бажан виокремлює такі типи жіночих образів, які були найбільш поширені в українській літературі ХІХ ст.: образ жінки-страдниці, характерний для народницької парадигми в українській літературі, та образ незалежної жінки, витворений модерністичною та феміністичною парадигмами. Бажан О. пропонує такі моделі характеротворення: 1) берегиня роду - жінка, що здатна пожертвувати собою заради дитини, батьків, коханого (потенційно - подружжя), кревного родича; 2) демонічна жінка (модифікація - жінка-звір) - жінка, тілесно приваблива, жорстока щодо оточення, здатна на сильне почуття; 3) жінка нового типу - незалежна жінка, в якій можуть бути присутні риси двох перших моделей, проте її світогляд позначений прогресивними рисами, вона сумнівається у справедливості існуючого світоустрою [2]. Головна героїня цієї повісті Северина, на прізвисько Москалиця.