Акантолітична пузирчатка: імуно-гемокоагуляційний, протеолітичний дисбаланс та ендотоксикаційний синдром в патогенезі проградієнтного перебігу - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ ПРИТУЛО ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА УДК 616.527:612.017.71:612.015.1:616-005.1-08 616.94-08:615 АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук Акантолітична пузирчатка: імуно-гемокоагуляційний, протеолітичний дисбаланс та ендотоксикаційний синдром в патогенезі проградієнтного перебігу 14.01.20 - шкірні та венеричні хвороби Київ - 2003 Дисертацією є рукопис. Робота виконана у Кримському державному медичному університеті імені С.І.Георгієвського МОЗ України. Рівень захворюваності на акантолітичну пузирчатку (АП) становить близько 1% в структурі дерматологічної патології. Актуальність і важливість подальшого вивчення проблеми АП обумовлена тяжким перебігом захворювання, високою інвалідизацією, смертністю, несподіваністю загострень, недосконалістю діагностики та лікування, а також наявністю серйозних ускладнень та побічних ефектів від традиційної імуносупресивної терапії (Торсуєв С.А., Романенко В.Н. 1979; Глухенький Б.Т., Грандо С.А., 1990; Корольова Ж.В., 1990; Коляденко В.Г. і співавт., 1997). Однак вони не завжди забезпечують можливість розмежувати подібні за клінічними проявами захворювання (Матушевская Е.В., 1996; Todd J.A., Acha-Orbea H.L., 1987; Kozlowska A, Hashimoto T. et al 2003), особливо на ранніх стадіях патологічного процесу, коли акантолітичні клітини Тцанка, головну цитологічну ознаку захворювання, ще не вдається виявити. Проблема терапії АП, як і, до речі, інших аутоімунних захворювань, полягає у використанні імунодепресантів - цитостатиків, глюкортикостероїдів (ГКС). Особливо складним є вибір тактики лікування хворих з тяжким проградієнтним перебігом захворювання та гормонорезистентністю. Необхідність призначення високих доз імунодепресантів незмінно веде до прогресування вторинного імунодефіциту, що пов’язано з розвитком у хворих на АП інтеркурентної інфекції, і веде до пониження антиендотоксинового імунітету, підвищення рівня білкового катаболізму, виразності синдрому ендогенної інтоксикації (Федорич П.В., 1997; Пантелєєва Г.А. та співавт., 2001).Тому вивчення та поглиблений аналіз імунних та біохімічних параметрів процесу, будуть сприяти визначенню патогенетичних механізмів, що обумовлюють тяжкий перебіг дерматозу, та дозволять запропонувати методи диференційованого підходу до лікування АП у кожному конкретному випадку. На основі отриманих результатів розробити метод диференційної діагностики бульозних дерматозів. 3.Вивчити перерозподіл рецепторів лектинів нормальної шкіри при істинній пузирчатці та дерматозі Дюрінгу, і на цій основі запропонувати метод диференційної діагностики цих дерматозів. 4.Визначити експресію Fas рецептору (антиген CD95) на кератиноцитах та описати формування акантолітичних клітин Тцанку шляхом апоптозу. 5.Вивчити рівні антитіл до ліпополісахариду кишкової палички, аутоантитіл до одно- та дво ниткової ДНК та визначити їх участь в імун-ній відповіді у хворих на АП в процесі проградієнтного перебігу захворювання. 6.Установити роль Fas-залежного апоптозу Т-лімфоцитів периферійної крові в залежності від проградієнтності перебігу захворювання, та терапії глюкокортикостероїдами. 7.Вивчити залежність між рівнем ендогенної інтоксикації у хворих, ступінню важкості перебігу АП, та вмістом молекул середньої маси в крові та сечі. 8.Вивчити значення змін системних та регіонарних гемокоагуляційних механізмів, протеолітичних реакцій у формуванні проградієнтності АП. 9.Розробити комплексні, патогенетично обґрунтовані методи лікування акантолітичної пузирчатки, які передбачають диференційне використання пара (амінометил) бензойної кислоти (ПАМБА), свіжозамороженої плазми (СЗП), гемоімуносорбції на ДНК-сорбентах, курантілу (дипиридамолу). 10.Порівняти клінічну та лабораторну ефективність загальноприйнятої терапії та запропонованих методів лікування. Виявлено дискретність в системі фібринолізу у хворих на АП, що заключається в пониженні системної активаторної активності крові, урокіназної активності сечі, з одночасним високим фібринолітичним потенціалом бульозної рідини. 1988); визначення еластазоподібної активності (ЕПА) сироватки крові та пузирної рідини за допомогою гідролізу синтетичного субстрату N-т-бок-аланіл-п-нітрофенілового ефіру (БАНФЕ) (Reanal) (Оглобліна О.Г. і співавт.,1980); визначення загальної протеолітичної активності (ЗПА) сироватки крові та пузирної рідини по Веремеєнко К.Н. (1988); визначення вмісту ? 2-макроглобуліну (? 2-МГ) та ?1-інгібітору протеїназ (?1-ІП) в крові на основі модифікованого мікрометоду (Русаков С.В., Кубишкін А.В., 1995.); визначення желатиназної активності (ЖАК) нейтрофілів пузирної рідини проводили по експрес методу Веремеєнко К.Н. (1988). Наявність ауто антитіл до ДНК є одним із важливих показників, які характеризують особливості аутоімунного процесу в організмі хворого, і мають важливе діагностичне та прогностичне значення.