Агропродовольчі ланцюги: ключові проблеми створення та розбудови - Статья

Агропродовольчі ланцюги: ключові проблеми створення та розбудови Економіка сільського господарства Крисанов Д.Ф., д-р екон. наук, професор Інститут економіки та прогнозування НАН України Варченко О.М., д-р екон. наук, професор директор ННІ економіки та бізнесу Білоцерківського національного аграрного університету Анотації Систематизовано науково-методичні підходи та принципи створення і розбудови агропродовольчих ланцюгів, а також здійснено їх типізацію за різними класифікаційними ознаками. Класифіковано ключові проблеми вітчизняних агропродовольчих ланцюжків, які переважно сконцентровані у їх первинному сегменті, зокрема такі, як: правова неврегульованість економічних відносин, дефіцит сировини, незавершеність впровадження системних методів харчової безпечності, диктат підприємств-інтеграторів тощо. Встановлено, що розкрити внутрішній інноваційний потенціал агропродовольчих ланцюжків допоможе удосконалення організації, умов функціонування, інституціональних норм і неформальних правил, форм соціально-економічних відносин між акторами та членами їх колективів. З урахуванням зарубіжного досвіду обґрунтовано пропозиції щодо розбудови агропродовольчих ланцюгів з метою посилення їх сталості, підвищення ефективності та нарощування доданої вартості. Ключові слова: сільськогосподарські та переробно-харчові підприємства, агропродовольчі ланцюжки, сталий розвиток, ланцюжки доданої вартості. Постановка проблеми Ланцюговий підхід в аграрній сфері України у своїй основі формувався на технологічній єдності та взаємозалежності природно-біологічного (вирощування харчової сировини) та переробного (виробництво харчової продукції) процесів. Зокрема, ще в умовах планової економіки підприємства харчової промисловості були жорстко привязані до сировинної бази, а прямі звязки з конкретними сільськогосподарськими підприємствами (СГП) - освячені та закріплені державою. Водночас питання оплати за сировину вирішувалися планово-директивно, контроль за її якістю більшою мірою був формальним, а реалізація кінцевої харчової продукції забезпечувалася на основі її оптових закупок підприємствами державної та кооперативної систем торгівлі. Зазначимо, що пізніше в аграрному секторі економіки вони отримали назву агропродовольчі ланцюжки, або АПЛ (англ. Суттєві зміни відбулися і в сільському господарстві: кількість підприємств, включаючи селянські (фермерські) господарства, зменшилася з 59,0 тис. до 52,5 тис. од., особистих селянських господарств (ОСГ) - з 5,3 млн до 4,1 млн од. Із усього масиву ОСГ повністю орієнтовані на ринок 19%, напівкомерційні дрібні господарства становлять 41%, а решта виробляють продукти для власного споживання [3, с.82]. Зарубіжні вчені визначають агропродовольчі ланцюжки поставок як сукупність взаємозалежних компаній, які тісно співпрацюють з метою здійснення цілеспрямованого впливу на потік товарів і послуг по всьому ланцюжку доданої вартості сільськогосподарських і харчових продуктів, що забезпечить доведення цього потоку до споживачів з мінімально можливими витратами [4, с.133], або як діяльність, яка охоплює стадії від виробництва до розподілу, що забезпечує доведення продукції до кінцевих споживачів [5, с.49]. Вважаємо, що найповніше визначення агропродовольчих ланцюжків запропоновано ФАО (Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН): це - сукупність сільськогосподарських товаровиробників та організацій (або акторів), які послідовно, скоординовано забезпечують створення доданої вартості з виробництва конкретних видів сільськогосподарської продукції та її переробки з метою одержання харчових продуктів, які продаються кінцевому споживачеві і після споживання направляються у відходи, із забезпеченням прибутковості на кожному етапі, створенням широких вигід для суспільства без перманентного виснаження природних ресурсів [6, с. Водночас О. Бородіна визначає агропродовольчі ланцюжки як не просто взаємоповязані ланки одного процесу (включаючи шість ланок: від виробників сировини до споживачів кінцевої харчової продукції), але й (і насамперед) взаємовигідні звязки між групами виробників, продавців, переробників і сервісних компаній, які обєднуються разом із метою підвищення продуктивності та створення доданої вартості на основі розуміння спільної вигоди і справедливого розподілу досягнутого результату.