Падіння самодержавства в березні 1917 р. та початок неконтрольованого розвитку багатьох суспільно-політичних процесів, які до того стримувалися за імперською державною машиною. Аграрна політика Центральної Ради після проголошення І і ІІІ Універсалу.
Неспроможність російської влади від 1861 р. знайти прийнятний для всього суспільства спосіб модернізації сільського господарства, преференції дворянському, поміщицькому землеволодінню за рахунок селянства історики розглядають як одну з головних причин вибуху революцій і 1905, і 1917 рр. Селянин, утому числі з солдатською амуніцією в окопах Першої світової війни, став примітною дієвою постаттю революції. Аграрний характер революції 1917 р. загалом визнаний, з особливою силою він виявився в Україні, в складі населення якої селянство мало абсолютну більшість [5, 86]. Характерною рисою революційних подій в Україні було тісне поєднання національного та соціального моментів, які фокусувалися на постаті українського селянина. Передусім це мала зробити Українська Центральна Рада (УЦР), яка постала на початку березня 1917 р. у вузькому колі київської української інтелігенції. Першим кроком у цьому напрямі став кооперативний зїзд Київщини 14-15 березня 1917 р. Зїзд, за спогадами М. Грушевського, заманіфестував себе не в ролі фахової організації, а насамперед «представництва землі, села і селянства»2. З одного боку, кооперативний зїзд не оминув можливості солідаризуватися з революційною Росією, а з іншого - і це було головним - продемонстрував українські домагання федеративної перебудови Росії із забезпеченням національно-територіальної автономії України. Зїзд ухвалив утворити Всеукраїнську селянську спілку для чого створив відповідний організаційний комітет, який перейнявся проблемами скликання Всеукраїнського селянського зїзду. В резолюції йшлося про те, що справедливе вирішення земельного питання «можливе тільки при повній автономії України» [7, 241]. Українські соціалісти-федералісти не мали в 1917 р. чіткої позиції щодо способу реорганізації сільськогосподарської справи, але частина провідних діячів партії, таких, як Є. Чикаленко, В. Леонтович, дотримувались поглядів, близьких до програмних засад заснованої влітку 1917 р. української демократичної хліборобської партії (УДХП), яка до складу ЦР не входила і виступала опонентом до її соціалістичного курсу. Отже, практично всі українські партії (ті, що входили до УЦР, і ті, що їй опонували) поділяли думку про необхідність реорганізації земельної справи. Суголосність дій Центральної Ради та Всеукраїнського селянського зїзду була продемонстрована входженням до УЦР 212 членів Всеукраїнської Ради селянських депутатів, обраної на селянському зїзді. Інший, більш лівий український політик, есер М.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
