Основи теорії історичності розуміння, розробленої у філософській герменевтиці Г.-Ґ. Ґадамера, присутні у феноменології Е. Гусерля та М. Гайдеґера. Характеристика особливостей внутрішнього досвіду часу, який основується на зв’язкові розуміння і мовлення.
Аннотация к работе
Філософська герменевтика сьогодні перебуває в центрі уваги філософії та є своєрідним способом мислення в європейській культурі. Філософська герменевтика містить гуманістичну теорію досвіду, яка, на нашу думку, вдало протидіє спробам абсолютизації наукового досвіду. Відштовхуючись від того, що проблема сучасної людини полягає у штучному розщепленні її досвіду (через такі протилежні суспільні тенденції, як надмірна субєктивізація досвіду та анонімізація знання), теоретики-гуманісти цього напрямку доводять, що їй бракує важливої «антисубєктної» настанови, яка імплікує нове поняття субєкта та новий тип раціональності, переосмислених у термінах діалогу, котрі мають відображати здорову цілісність людського досвіду. У своїх спробах осягнути людину в соціальній дійсності філософська герменевтика близька, зокрема, до психоаналізу. Пропонована дисертаційна робота містить таке дослідження, що здійснене передусім з урахуванням італійської рецепції філософської герменевтики Г.-Ґ.«Концепція скінченного горизонту розуміння як дієво-історичної свідомості» зазначено, що історичність життєсвіту усебічно передає поняття «горизонт», яке семантично споріднене з поняттям «досвід» та переінтерпретоване як синонім поняттю «ситуація». У другому розділі «Відновлення риторично-гуманістичної традиції: антисубєктна та антиінструменталістська настанова герменевтики» зясовуються особливості феномена розуміння як пізнавального процесу, тобто ролі рефлексії у ньому, критерію істини та джерела його продуктивності на тлі критики субєкта та звернення до категорії життя. Доводиться, що завдяки визнанню обмеженості розуму і потреби в Іншому філософська герменевтика протиставляє замкненості трансцендентального субєкта на собі онтологічну відкритість досвіду. Утім, це не суперечить тому факту, що онтологічна відкритість досвіду має структуру «буття-один-з-одним», тобто умовами цілісності досвіду є спрямованість назовні (турбота), морально-етичне прийняття Іншого (дружба) та досвід «затримки» (Verweilen) у діалозі з Іншим. «Тілесність в аспекті онтологічної відкритості досвіду: феномен здоровя» обґрунтовано, що розуміння має біологічний вимір, де здоровя розглядається як психофізична цілісність досвіду та здатність до розмови.