Зовнішньополітичні орієнтири "Сталінської епохи" СРСР. Сталінізація країн центрально-східної Європи після Другої світової війни. Хрущовський погляд на зовнішньополітичні орієнтири. Відмова від доктрини Брєжнєва. Нові засади зовнішньої політики СРСР.
Аннотация к работе
До закінчення другої світової війни радянська зовнішня політика підійшла з базовими доктринальними настановами, які було сформульовано Леніним, а потім оформлено й закріплено в роки правління Й. Сталіна. Її основу становило розуміння історичного процесу як протиборства та зміни суспільно-економічних формацій: капіталізм приречений, на зміну йому неминуче прийде комуністична формація як підсумок розвитку людства. Міжнародні відносини - похідними від цього процесу і являють собою специфічну форму класової боротьби - основної рушійної сили всіх явищ та процесів у міжнародному житті. Пануюча в Радянському Союзі психологія «фортеці в облозі», замкненість позбавленого демократії суспільства, ізоляція від інших народів, настороженість і підозрілість, - усе це давало підстави ініціаторам «хрестових походів» проти соціалізму представляти радянську державу як уособлення образу ворога. Обєктом дослідження є історія міжнародних відносин і зовнішньої політики СРСР в нових геополітичних умовах, які встановилися в світі після закінчення другої світової війни і змінювалися протягом років до його розвалу у 1991 році.Предмет дослідження становлять головні напрями та пріоритети зовнішньополітичних відносин між СРСР та країнами «дружніх» та «ворожих» таборів., визначення основних закономірностей і тенденцій зародження та розвитку міждержавних стосунків, їх місце в структурі міжнародних відносин.У ході Великої Вітчизняної війни Радянський Союз поніс колосальні людські й економічні втрати, але його військова й політична могутність, авторитет у світі незмірно збільшилися. Якщо під час війни союзники намагалися переборювати розбіжності в імя загальної боротьби з фашизмом, то після катастрофи гітлерівської Німеччини основа для єдності країн - учасниць антигітлерівської коаліції зникла, змінившись взаємною недовірою й підозрілістю. Червона армія перебувала в центрі Європи, а Радянський Союз зштовхнувся з американською монополією на атомну зброю. Англія й Америка відмовилися обговорювати мирні договори з Румунією й Болгарією, поки там не будуть сформовані демократичні уряди. Зіткнення через Болгарію й Румунію, як і бажання Радянського Союзу встановити комуністичний режим у Польщі, остаточно переконало Захід у тому, що Москва вважає зайнятий під час війни регіон сферою свого панування.Маршалл висунув план надання Америкою економічної допомоги потерпілим від війни країнам Європи за допомогою надання кредитів і поставки товарів. Країни, що приймають допомогу, повинні були надати дані про стан своєї економіки, про валютні резерви, про плани використання одержуваних засобів. Маршалл стверджував: «Наша політика спрямована не проти якоїсь країни або доктрини, а проти голоду, убогості, розпачу й хаосу». Через те, що Москва оголосила про позитивний баланс радянського бюджету, американці схильні були в обмін на кредити зажадати від СРСР допомоги східноєвропейським країнам сировиною й продовольством. Але головне, Кремль вважав неприпустимим передачу США інформації про ресурси одержувачів допомоги або складання будь-яких економічних програм для країн, що беруть участь у плані Маршалла.Згідно з доповіддю, «імперіалістичний та антидемократичний табір» на чолі зі США ставить перед собою мету зміцнення імперіалізму, боротьбу з соціалізмом та демократією, встановлення американського світового панування; «антиімперіалістичний та демократичний табір» на чолі з СРСР веде боротьбу проти загрози нових війн та імперіалістичної експансії, за зміцнення демократії та викоренення залишків фашизму. Таким чином, утворилися два табори - табір імперіалістичний і антидемократичний, що має своєю основною метою встановлення світового панування американського імперіалізму й розгром демократії, і табір антиімперіалістичний і демократичний, що має своєю основною метою підрив імперіалізму, зміцнення демократії й ліквідацію залишків фашизму". Доповідь Жданова містила наступний не опублікований у той час пасаж: "Оскільки на чолі опору новим спробам імперіалістичної експансії стоїть Радянський Союз, братні компартії повинні виходити з того, що, зміцнюючи політичне положення у своїх країнах, вони одночасно зацікавлені в зміцненні міцності Радянського Союзу, як головної опори демократії й соціалізму. На нараді були піддані різкій критиці італійські й французькі комуністи за їхні спроби дистанціюватися від Москви, від досвіду більшовицької партії і йти до корінних перетворень у своїх країнах особливим національним шляхом. Сталін, який правив Радянським Союзом до березня 1953 р., до кінця своїх днів дотримуючись чорно-білого бачення світу, незмінно підкреслював запеклість та абсолютну непримиренність суперечностей між капіталізмом і соціалізмом, принципову несумісність систем і фатальну неминучість нової війни, доки СРСР перебуває «у капіталістичному оточенні».«Холодна війна» в 1947-1953 р. не раз приводила світ до порогу справжньої («гарячої») війни. Коли Хрущов в 1957-1958 р. захопив керівництво партією й урядом, уже стала вимальовуватися перспектива боротьби на два
План
План
Вступ
Розділ 1. Зовнішньополітичні орієнтири "Сталінської епохи" СРСР
1.1 Поворот до холодної війни
1.2 План Маршалла
1.3 Доктрина Жданова
1.4 Сталінізація країн центрально-східної Європи після Другої світової війни та її наслідки
Розділ 2. Доктринні засади зовнішньої політики СРСР 1950-1960 роки.
2.1 "Хрущовський" погляд на зовнішньополітичні орієнтири
2.2 Доктрина "Л. Брєжнєва"
Розділ 3. Нові засади зовнішньої політики СРСР - нове політичне мислення
3.1 Криза старої зовнішньої політики
Висновки
Список використаної літератури сталінський зовнішньополітичний брєжнєв післявоєнний