Визначення ролі Німеччини в Європі після розпаду СРСР. Дослідження участі ФРН у вирішенні криз на пострадянському просторі. Особливості зовнішньополітичної стратегії Німеччини. Аналіз сучасних відносин держави з США, країнами Європи та Центральної Азії.
Аннотация к работе
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Чорноморський державний університет імені Петра Могили Кафедра всесвітньої історії Реферат на тему: Зовнішня політика Німеччини (1991-2011 рр.) Виконала: Студентка 434 групи Лакутіна Ірина Олександрівна Перевірив: д. і. н., професор Пронь Сергій Вікторович Миколаїв 2012 ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ І. ГОЛОВНІ ЗАСАДИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ НІМЕЧЧИНИ У 1991 - 2001 РР. 1.1 Визначення ролі Німеччини в Європі після розпаду СРСР 1.2 Німеччина на пострадянському просторі РОЗДІЛ ІІ. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА НІМЕЧЧИНИ 2.1 Відносини Німеччини та США 2.2 Відносини Німеччини з країнами Європи 2.3 Політика Німеччини у Центральній Азії ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Актуальність теми дослідження. Повернувшись до ролі ключового учасника всіх важливих міжнародних подій, Німеччина бере участь у вирішенні світових і локальних конфліктів, в миротворчих операціях під егідою ООН, у антитерористичних кампаніях у складі різних коаліцій. ФРН залишається не тільки «локомотивом європейської інтеграції», але й головним донором Євросоюзу. Економічна криза кінця першого десятиліття XXI століття ліг важким тягарем на фінансово-економічну систему ФРН - Євросоюз в цілому, але в першу чергу саме на Німеччину, саме вони витягали з найважчого становища ряд європейських країн - від Греції до Ірландії, а на підході Португалія і, можливо, ряд інших країн, які не можуть поодинці впоратися з кризовими явищами. Найбільш успішним варіантом поведінки в нових умовах дослідники продовжують вважати участь в найважливіших глобальних інститутах, таких як ООН, ОБСЄ, НАТО, Євросоюз, Велика вісімка. З Росією в свою чергу Німеччину сьогодні повязує стратегічне партнерство. Федеральний уряд може стати ключовим партнером цієї країни серед «старих» членів, повернувшись до політики «представництва» інтересів східних сусідів до ЄС, яка досить успішно проводилася Г.