Процес виникнення й розвитку української знаті епохи пізнього середньовіччя та її регіональні особливості. Час та обставини переходу Південної Волині під владу литовських князів і формування території Кременецького повіту. Роль давньоруської спадщини.
Аннотация к работе
Одним із регіонів, що в силу певних історичних обставин мав специфічні особливості розвитку, є Південна Волинь, територія якої протягом тривалого часу становила окрему адміністративно-територіальну одиницю під назвою Кременецький повіт. Князі і шляхта цього регіону перебувають у полі зору дослідників уже кілька століть, але результати їх вивчення поки що лише фрагментарні. Для досягнення вказаної мети необхідно було вирішити такі завдання: - встановити час та обставини переходу Південної Волині під владу литовських князів і простежити формування території Кременецького повіту; виявити й реконструювати всі княжі й шляхетські роди, що володіли в регіоні маєтками, зясувати склад належних їм володінь та простежити їх історію; З комплексу проблем історії знаті як предмет вивчення нами виділено родовід і склад володінь княжих та шляхетських родів Південної Волині, унаслідок чого дослідження набуло історико-генеалогічного й історико-географічного характеру.Принагідно автор торкається також генеалогії та володінь частини тих родів, що володіли маєтками на півдні Волині. Перший із цих документів хронологічно збігається з верхньою межею нашого дослідження; другий, віддалений на півтора десятиліття, через брак ближчих за часом використано для визначення складу частини тих володінь, що в реєстрі 1570 р. зафіксовані без переліку поселень або пропущені. Крім Кременецького повіту, у середині й другій половині XV ст. в межах досліджуваної нами території існували схожі за своїм статусом до Кузьминського Перемильський (частково) і Полонський повіти, адміністративно підпорядковані луцькому старості, Збаразький повіт роду Несвіцьких і похідних від нього княжих родів та Жаславська волость молодшого відгалуження князів Острозьких. Усі княжі роди, які протягом досліджуваного нами часу володіли маєтками на півдні Волині, для зручності розгляду поділено на три групи: перша охоплює роди, похідні від князів Несвіцьких, друга - споріднені між собою роди Острозьких і Жаславських, а третя - решту, чия присутність у регіоні була порівняно незначною. Станом на 1463 р. володіння цього роду на півдні Волині становили Збаразький повіт і нараховували два городи, 68,5 сіл, одне дворище й одне селище.Формування на півдні Волині місцевої групи знаті почалося, ймовірно, ще в домонгольську добу, але бурхливі політичні зміни, пережиті регіоном від середини XIII до кінця XIV ст., завадили закріпленню цього процесу, тому після досягнення на зламі XIV-XV ст. певної політичної стабільності розвиток тут землевласницької еліти, швидше за все, не продовжився, а розпочався заново. На початок XV ст. переважна більшість землі регіону перебувала ще у віданні великого князя. За походженням склад осіб, які отримували маєтки, був строкатим: за Свидригайла це переважно різноетнічні вихідці з руських земель Польської корони; за Казимира серед реципієнтів зявляються волохи, серби, татари; за Олександра й Сигізмунда I землі надавалися тільки підданим Великого князівства Литовського; за Сигізмунда Августа осіло кілька перебіжчиків із Московської держави. У XV - другій третині XVI ст. в Кременецькому повіті сформувалося 26 місцевих земянських родів: 15 із них були започатковані особами, що отримали тут землі від великого князя; пять виділилося в окремі роди внаслідок поділів володінь; три сформувалося на маєтках, успадкованих по жіночій лінії; два витворилося на куплених маєтках. З родів інших регіонів, які володіли маєтками в Кременецькому повіті, залишаючись землевласниками в себе на батьківщині, половину (8 із 16) становили луцькі повітники.
План
2. Основний зміст дисертації
Вывод
Формування на півдні Волині місцевої групи знаті почалося, ймовірно, ще в домонгольську добу, але бурхливі політичні зміни, пережиті регіоном від середини XIII до кінця XIV ст., завадили закріпленню цього процесу, тому після досягнення на зламі XIV-XV ст. певної політичної стабільності розвиток тут землевласницької еліти, швидше за все, не продовжився, а розпочався заново.
На початок XV ст. переважна більшість землі регіону перебувала ще у віданні великого князя. Передачу її в приватні руки започаткував Вітовт, а на кінець 20-х рр. XVI ст. у результаті донаційної політики монархів великокняжі земельні ресурси в Кременецькому повіті повністю вичерпались. За походженням склад осіб, які отримували маєтки, був строкатим: за Свидригайла це переважно різноетнічні вихідці з руських земель Польської корони; за Казимира серед реципієнтів зявляються волохи, серби, татари; за Олександра й Сигізмунда I землі надавалися тільки підданим Великого князівства Литовського; за Сигізмунда Августа осіло кілька перебіжчиків із Московської держави.
У соціальному плані землевласники Південної Волині становили дві відмінні групи - титуловану аристократію і рядовий шляхетський елемент. До першої з них належали 15 княжих родів, які протягом досліджуваного періоду володіли тут маєтками. Відгороджена від решти привілейованих своїми титулами, ця група відзначалася разючими майновими контрастами. В умовах малої заселеності регіону зусилля потужних княжих родів спрямовувалися не стільки на нагромадження, скільки на освоєння земель, тому властиве іншим регіонам нарощування князями маєтків за рахунок дрібних землевласників спостерігається в незначних розмірах.
У XV - другій третині XVI ст. в Кременецькому повіті сформувалося 26 місцевих земянських родів: 15 із них були започатковані особами, що отримали тут землі від великого князя; пять виділилося в окремі роди внаслідок поділів володінь; три сформувалося на маєтках, успадкованих по жіночій лінії; два витворилося на куплених маєтках. З родів інших регіонів, які володіли маєтками в Кременецькому повіті, залишаючись землевласниками в себе на батьківщині, половину (8 із 16) становили луцькі повітники. На південних окраїнах Луцького повіту, у середині 60-х рр. XVI ст. переданих до Кременецького, склалося 7 окремих місцевих родів.
Шляхетські роди формувалися здебільшого в північно-західній частині Кременецького повіту, бо його південна й південно-західна частини належали князям, а східні околиці через свою малолюдність і вразливість перед татарськими набігами були непосильні для освоєння дрібними землевласниками, тому з XVI ст. теж перейшли до рук князів. Це породжувало виразну диспропорцію землевласницької ситуації.
На кінець 60-х рр. XVI ст. левина частка поселень Кременецького повіту (70,8%) перебувала в руках титулованої аристократії; шляхта, становлячи абсолютну більшість повітників (86,7% особового складу землевласників), володіла тільки чвертю поселень (27,3%); доменіальні володіння не дотягували навіть до двох відсотків; церковних маєтків не було зовсім. За розмірами маєтків структура приватного землеволодіння регіону на порозі нової доби відзначалася надзвичайно високим ступенем концентрації землі в окремих руках, коли 8 % осіб належало 69,1 % поселень регіону, тоді як решта володіла менше ніж половиною земельного фонду, причому на дрібну шляхту, яка становила понад дві третини повітників, припадало всього лиш 6,4 % поселень. Слабкі економічні позиції робили цю частину шляхти особливо вразливою перед магнатами, що, безумовно, накладало свій відбиток на життя в регіоні.
Список литературы
1. Собчук В.Д. Украинская шляхта русского происхождения на юге Волыни во второй половине XVI-первой половине XVII в. // Историческая генеалогия: Ежеквартальный науч. журн. - Екатеринбург; Париж, 1994. - Вып. 4. - 1994. - С. 67-73.
2. Собчук В.Д. Кремянецька волость у XVI столітті: територія і поселення // Записки НТШ. - Львів, 1996. - Т. 231: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. - С. 380-399.
3. Собчук В.Д. З історії землеволодінь шляхетських родів із княжими титулами в Південній Волині XV-першої половини XVII ст. // Записки НТШ. - Львів, 2000. - Т. 240: Праці комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. - С. 335-362.
4. Собчук В.Д. Архів Сапєг як джерело для вивчення генеалогії та землеволодіння феодальної еліти Південної Волині XVI ст. // Рукописна україніка у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та проблеми створення інформаційного банку даних: Матеріали Міжнар. науково-практ. конф., 20-21 вересня 1996 р. - Львів, 1999. - С. 442-445.
5. Собчук В.Д. Рід Ісерницьких (З історії волинської шляхти другої половини XV-першої половини XVII ст.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К.: Ін-т україн. археогр. та джерелозн. ім. М. Грушевського НАН України, 1999. - Т. 3. - С. 28-33.
6. Собчук В.Д. З історії титулованої української аристократії пізнього Середньовіччя (Становлення роду князів Збаразьких та його володінь на Волині) // Молода нація. - К., 2000. - № 1. - С. 228-245.
7. Собчук В.Д. До питання про джерела формування української феодальної знаті (Вихідці з Московської держави серед шляхти Південної Волині) // Волинь незабутня: Тези IV регіональної науково-практичної конференції “Краєзнавчі дослідження з історії Волині. Нові підходи, форми і методи”. - Рівне, 1993. - С. 17-19.
8. Собчук В.Д. Походження волинської шляхетської родини Сенют // Третя наукова геральдична конференція (Львів, 4-5 листопада 1993 р.): Зб. тез повідомлень та доп. - Львів, 1993. - С. 78-80.
9. Собчук В.Д. Дениско Мукосійович і Денисковичі на півдні Волині в XV-другій третині XVI ст. // Четверта наукова геральдична конференція (Львів, 10-12 листопада 1994 р.): Зб. тез повідомлень та доповідей. - Львів, 1994. - С. 69-71.
10. Собчук В.Д. Янушпольська волость у XVI-на початку XVII ст. // Велика Волинь: минуле й сучасне (Матеріали міжнародної наукової конференції, жовтень 1994 р.). - Хмельницький; Ізяслав; Шепетівка, 1994. - С. 111-114.
11. Собчук В.Д. Український шляхетський рід Батьківських у XVI ст. // Шоста наукова геральдична конференція (Львів, 27-29 березня 1997 р.): Матеріали. - Львів, 1997. - С. 153-155.