Взаємовідношення комунікативно-епістемічних рис фольклорно-міфологічного та літературно-художнього типів дискурсу з семіотичними й іншими властивостями паремійних утворень іконічного характеру. Інтенціонально вжиті одиниці перцептивного дейксису.
Аннотация к работе
Темою дисертаційної праці є дослідження питання про те, у який спосіб певний смисловий підхід до витлумачення дійсності за допомогою мови, певний епістемічний різновид мовного моделювання дійсності, співвідносний із тією чи іншою вторинною семіотичною системою, відображається у знаковій структурі мовних одиниць, які беруть участь у такому моделюванні й витлумаченні. Розвідки, тема яких була б експліцитним чином сформульована саме так, як у цій дисертації, є, наскільки можна судити, відсутніми, але водночас є підстави вважати, що відповідні інтуїції є доволі широко розповсюдженими, так або інакше відображаючись і в лінгвістичному, тобто власне науковому, дискурсі, і у творчості та рефлексіях митців-художників слова, і в деяких традиційних і навіть архаїчних донаукових уявленнях про мову, і, нарешті, у повсякденному побутовому мовленнєвому мисленні й сприйнятті тих чи інших мовних моделей. Ця остання в рамках такої загальнотеоретичної налаштованості теж змінює свій характер, стаючи не поза-, а довколамовною, а її мовне моделювання, будучи опосередкованим людиною у стосунку до мови й мовою у стосунку до людини, постає не просто як віддзеркалення, а як витлумачення, тобто як онтологічно, прагматично й семіотично детермінований феномен, обумовлений водночас обєктом відображення, його субєктом і, нарешті, його засобом і способом. Натомість центр ваги в цих дослідженнях пересувається до вивчення специфіки різноманітних і водночас споріднених у семіотичному плані формацій; розуміння їх як співвідносних і водночас як sui generis знаходить вираження в аналізі різноманітних систем знаків у єдності з їхнім конкретним субстанціональним субстратом, у розгляді цих семіотичних формацій у контексті реальних умов їхнього виникнення й існування, до занурення інваріантної семіотичної схеми в живу й змінну, щоразу нову стихію функціонування й розвитку. Отже, центральною для дисертаційної праці є теза про те, що семіотичний характер структури мовної одиниці, особливо її знаково-репрезентативні властивості, з одного боку, і комунікативно-епістемічна перспектива того дискурсу, у котрій виступає й функціонує ця мовна одиниця, з іншого боку, являють собою два протилежні за масштабом своєї маніфестації різновиди, чи рівні, моделювання мовою дійсності.Спосіб вирішення лінгвофілософського за своїм характером питання щодо місця й ролі стосунків знакової репрезентації в будові зазначених утворень, той чи інший підхід до проблеми вмотивованості (мовного) знака мали й надалі зберігають першорядне значення для реалізації різноманітних дослідницьких програм, здійснюваних у різних царинах та напрямах науки про мову. Орієнтація на послідовний пошук відносин знакової репрезентації у площині мовної системи та у її мовленнєвої реалізації виявила, що маніфестація цих стосунків є далеко ширшою, ніж це вважалося раніше, зокрема, у соссюріанській моделі, яка на загал відмовляла мові у володінні відповідними репрезентативними рисами, повязуючи їх з такими маргінальними випадками, як звуконаслідувальні одиниці, але також - далеко більш значущий випадок - і з відношеннями т. зв. відносної вмотивованості. Нарешті, тут же постає й проблема критеріїв оцінки співвідношень між мовним формуванням та його позначуваним як належних до того чи іншого типу знакової репрезентації; у цьому плані видається важливим розрізнення й взаємозвязок між "онтологічним" та "епістемічним" іконізмом, між відображенням дійсності у мовних моделях, з одного боку, та, з іншого, наслідком цього відображення у вигляді таких мовних моделей, які можуть не лише заступати собою свій прототип, навязуючи йому певний образ, а взагалі й створювати собі цей прототип, гіпостатично транспонуючись у площину дійсності. Міфологізм календарно-паремійної моделі світу не зводиться до міфологізму імені, будучи ширшим і взагалі різнорідним явищем, але й у ньому можна виділити приблизно ті ж два аспекти, що й в останньому; один із них є повязаним із відображенням у народному календарі давніших поганських уявлень (евентуально видозмінених шляхом їхньої взаємодії з уявленнями християнськими), а також і вторинних християнських міфів, натомість інший аспект відображає існування й використання календарно-паремійних мікротекстів у стихії спонтанного усно-розмовного спілкування із властивими останньому психосеміотичними закономірностями; ці аспекти можуть часом "перехрещуватися", заторкуючи той самий складник календарно-паремійної моделі. Водночас міфологізм виступає тут у тісних контактах із християнським мовно-культурним кодом, безпосередньо взаємодіючи з церковним календарем та властивими йому змістом, структурою і номенклатурою: паремійна народно-календарна модель світу дуже значною мірою являє собою наслідок формування священного (чи літургічного) року з його системою свят та постів, із календарно-циклічною привязкою відповідних подій та з їхнім відповідним осмисленням.Площина знакової структури мовних одиниць і утворень, поряд із площинами змісту й вираження, належить до найс