Історіографічний огляд трансформації поняття "символ". Інтертекcтуальні та індивідуально-авторські первні у знакових образах-символах. Виокремлення головних знакових образів-символів у поезії та прозі символізму (на прикладі творчості П. Карманського).
Аннотация к работе
Науковці по-різному називають такі образи-символи: “знаки-симптоми”, “знаки-сигнали”, “символи-ключі”, “маркери”, “образи-стрижні”, “ключові символи”, “домінанти” тощо; у нашому дослідженні вони фігуруватимуть під назвою “знакові образи” і “знакові образи-символи”. Досі бракує вичерпної теоретичної бази до поняття “знаковий образ”, слабо простежені механізми творення національних символічних дискурсів на основі знакових образів-символів, немає ґрунтовних теоретико-прикладних праць про знакові образи як чинники стилю символізму. Тож безсумнівною є потреба не лише розробити теоретичну концепцію знакового образу, поглибити і систематизувати знання про знаковий образ-символ, а й практично показати його характерні властивості, дослідити особливості функціонування знакового образу в національному символічному дискурсі (у даному випадку - ранньому українському символізмі). виявити своєрідність знакових образів-символів, визначивши сутність цього поняття; розробити теоретичну базу для терміна “знаковий образ-символ” через співвідношення понять “архетипний образ” - “образ-символ” - “знаковий символ”; розглянути знаковий образ-символ як маркер індивідуально-авторських характеристик, здійснюючи аналіз символу сну у поезіях П.Карманського і В.Пачовського; образ символ поезія карманський інтерпретувати знаковий образ-символ з позицій його наповненості часовими і стильовими характеристиками, порівнявши особливості творення та побутування символів Сонця і Місяця у поезіях П.Карманського і П.Тичини;У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено обєкт, мету і завдання дослідження, охарактеризовано теоретико-методологічну основу і методи аналізу, вказано наукову новизну і практичну цінність роботи.Простеживши трансформацію поняття символу від доби міфологічного світосприймання до наших часів, дисертант детальніше зупинився на літературній теорії символізму межі ХІХ - ХХ століть, яка передає символ особливою мовою натяків, навіюючи щось неадекватне до зовнішнього слова. Розглянувши різні визначення символу, ми зупинилися на тезі К.Норвіда, який, на нашу думку, найповніше і найвимовніше охарактеризував це поняття: “Символ - це індивідуальний, неконвенційний, позбавлений виховної, а також орнаментаційної функцій, багатозначний і неточний, здатний до суґестії, відповідник таких якостей, які не є чітко окресленими якостями і не мають адекватних означень у системі мови”. Відмінні риси між символом і знаком - це, насамперед, наявність у структурі символу внутрішнього звязку між означником і означеним, тоді як у знакові означник і означене утворює єдність, не маючи ні формального, ні сутнісного звязків. Знаки є позірно зрозумілими, а символи ніколи не можна повністю витлумачити; знаки позначають просто щось відмінне від себе, а символи - щось “вище”: абстрактні ідеї, поняття. Дослідивши характерні риси знакових образів-символів у різних їхніх виявах (архетипні образи, образи-символи), розробивши теоретичну базу для цього терміна, увиразнивши рівні інтертекстуальних та індивідуально-авторських первнів у знакових образах-символах, ми маємо змогу простежити, як на основі знакових образів-символів твориться національний символічний дискурс.