Виявлення особливостей та закономірностей формування і розвитку містобудівних систем, ролі фортифікаційних і монастирських комплексів у формуванні розпланувальної, об"ємно-просторової структури і образних характеристик населених пунктів доби Гетьманщини.
Аннотация к работе
У цьому розділі поміщено 3 таблиці і 3 карти: Історичні населені пункти регіонів України, що виникли (відновлені, зазнали суттєвих змін) в добу Гетьманщини; Архітектурні комплекси, сформовані реконструйовані) в добу Гетьманщини; Памятки архітектури - обєкти національного культурного надбання регіонів України, що постали в добу Гетьманщини. Ці таблиці, а також карти, зроблені на їх основі, демонструють нерівномірність розміщення архітектурної і містобудівної спадщини розглядуваної доби в межах різних регіонів України, що відображає нерівномірність процесів архітектурно-містобудівного розвитку різних регіонів України в добу Гетьманщини. До найважливішого розряду джерел слід віднести збережені донині памятки містобудування і архітектури доби Гетьманщини, натурне дослідження яких дозволяє виявити нові факти і закономірності розвитку архітектури й містобудування. У другому розділі ""Соціальні й архітектурно-мистецькі особливості формування архітектури й містобудування України доби Гетьманщини"" розглянуто політичні, соціально-економічні та культурні передумови розвитку архітектури й містобудування. Проте внаслідок значної інерційності розвитку містобудівних утворень етапність у містобудуванні не так чітко розрізняється, як в архітектурі, що дає право розглядати містобудування доби Гетьманщини як хронологічно нерозчленовану цілісність.Це пропозиції до концепції основних особливостей формування і розвитку містобудування й архітектури на теренах України в добу Гетьманщини, що включають такі основні положення: 1. Це відображає характерну для цієї доби різну інтенсивність процесів розвитку архітектури й містобудування по регіонах. Найбільше обєктів архітектурної та містобудівної спадщини зосереджено у Середній Наддніпрянщині та Північному Лівобережжі (24 % споруд, 38 % комплексів, 30 % міст), в Галичині (38 % споруд, 13 % комплексів, 5 % міст), а найменше - на Півдні України (3 % споруд, 8 % комплексів, 19 % міст). Бурхливий розвиток архітектури й містобудування в добу Гетьманщини був спричинений революційними соціально-політичними, економічними й культурними змінами в Україні у результаті переможної національно-визвольної та станової революції (Хмельниччини).
Вывод
Результат дисертаційного дослідження є теоретико-методологічним. Це пропозиції до концепції основних особливостей формування і розвитку містобудування й архітектури на теренах України в добу Гетьманщини, що включають такі основні положення: 1. Архітектурно-містобудівна спадщина доби Гетьманщини в межах регіонів України розподілена дуже нерівномірно. Це відображає характерну для цієї доби різну інтенсивність процесів розвитку архітектури й містобудування по регіонах. Найбільше обєктів архітектурної та містобудівної спадщини зосереджено у Середній Наддніпрянщині та Північному Лівобережжі ( 24 % споруд, 38 % комплексів, 30 % міст), в Галичині (38 % споруд, 13 % комплексів, 5 % міст), а найменше - на Півдні України (3 % споруд, 8 % комплексів, 19 % міст). Ця регіональна нерівномірність процесів розвитку архітектури й містобудування вперше кількісно охарактеризована в цьому дослідженні. Регіони з високою інтенсивністю архітектурно-містобудівних процесів становлять найбільший інтерес для дослідника.
2. Бурхливий розвиток архітектури й містобудування в добу Гетьманщини був спричинений революційними соціально-політичними, економічними й культурними змінами в Україні у результаті переможної національно-визвольної та станової революції (Хмельниччини). Найбільше на сферу містобудування і архітектури вплинули такі чинники, як створення своєї держави; розширення української етнічної території з містобудівним освоєнням Слобідської України, а також поява нової суспільної еліти й численного класу вільних підприємливих людей.
Дисертаційним дослідженням виявлено такі основні риси архітектурно-містобудівної діяльності у добу після Хмельниччини: - значний розвиток архітектурно-містобудівної діяльності у Наддніпрянщині, Лівобережжі й на Слобожанщині водночас із занепадом її в інших регіонах; центром такої діяльності стає і лишається до кінця доби Київ;
- безпрецедентний, порівняно з попередніми епохами, розвиток мурованого будівництва з головною роллю замовника у визначенні архітектурної програми та домінуючою роллю державних замовлень у становленні нової архітектурної типології та стилістики;
- поступовий перехід від середньовічних методів професійної праці (за вказаними замовником зразками) до розробки й ""апробації"" проектних креслеників і ведення за ними будівельних робіт, формування сучасного розуміння професії архітектора.
3. Етапи суспільно-політичного розвитку України розглядуваної доби відобразилися в етапах розвитку архітектури й містобудування. Дисертантом обгрунтована дещо інша, ніж дотепер, періодизація розвитку архітектури доби Гетьманщини. На основі поточнення висновків попередніх дослідників запропоновано розрізняти три основні етапи: 1. 1648 р.-1720-і рр. Етап революційних новацій в архітектурі й містобудуванні.
2. 1720-і рр.-1750 р. Етап кризового розвитку.
3. 1750 р.-1781 р. Етап подолання кризових явищ, посилення державної регламентації архітектурно-містобудівної діяльності.
4. Результатом містобудівних процесів доби Гетьманщини стало формування містобудівного каркасу і основних рис архітектурного середовища українських міст з притаманною їм структурою, розплануванням, обємно-просторовою композицією, гармонійним звязком з природним ландшафтом, естетичною виразністю. Просторовий устрій міст, сформований у розглядувану добу, обумовив їхній містобудівний розвиток у наступні століття і нині становить невідємну складову національної архітектурно-містобудівної спадщини.
5. Дослідженням зясовано, що у просторовому устроєві й розплануванні всіх комплексів розглядуваної доби - як фортифікаційних, так і монастирських - спостерігаються спільні особливості: опанування архітектурними комплексами ландшафтних зон високої композиційної активності; ізоляція внутрішнього простору цих комплексів від довкілля; чітка ієрархічна структура будівель і споруд; тенденція до регулярності розпланувальних вирішень. Все це забезпечило фортифікаційним і монастирським комплексам домінуючу роль в обємно-просторовій композиції міст і сіл.
ДОСЛІДЖЕННЯМИ доведено, що католицькі та греко-католицькі монастирі на західних землях і православні монастирі в інших регіонах розвивалися за традиціями, притаманними кожній з цих конфесій. Тому не може бути вироблено спільної для всіх конфесій класифікації композиційних типів монастирів. Поточнюючи висновки попередників, запропоновано розрізняти такі композиційні типи монастирів: Для католицьких - замкнутий; компактний; блокований.
Для православних - павільйонний центричний; павільйонний лінійний (фронтальний).
Для греко-католицьких - блокований, павільйонний лінійний (фронтальний).
6. У добу Гетьманщини провідним функціональним типом були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції. У православному церковному будівництві, окрім двох класичних для доби типологічних груп (хрещато-банної; тридільної і хрещатої) велике значення для розвитку архітектури мали контамінації цих основних типів, а також маргінальні типи - безбанні зального типу, триконхові, тетраконхові.
7. Для розпланувально-просторових та архітектурно-пластичних вирішень будівель і споруд розглядуваної доби характерні: відкритість, розімкненість композиційних побудов; переважання обємних композицій над фронтально-площинними; центричність та ієрархічність побудови обємів і мас; поєднання мальовничості силуетів і форм з регулярністю розпланувальної побудови, що забезпечило логічність архітектурної форми і ясність її візуального сприйняття; тектоніка на основі неканонічно (декоративно і символічно) трактованого ордера; вживання однакових пластичних засобів для будівель усіх функціональних типів: кількість застосованої пластики залежала тільки від ступеня репрезентативності будівлі.
У неправославній культовій архітектурі розглядуваної доби панували тенденції ретроспективізму, особливо властиві іудейській та ісламській сакральній архітектурі. Для католицького костельного будівництва під кінець доби характерна майже буквальна ретрансляція центральноєвропейських взірців.
8. У дисертаційному дослідженні вперше запропоновано розрізняти два напрямки в стилістиці архітектури розглядуваної доби: - місцеве відгалуження центральноєвропейського бароко в західних регіонах України;
- суттєво відмінну від бароко стилістику, що розвивалася у Наддніпрянщині, на Лівобережжі й Слобожанщині.
Доведено, що стиль архітектури доби Гетьманщини, який досі звично називали ""українським бароко"", має глибокі феноменологічні відмінності від європейського бароко. Зроблено висновок про те, що в силу розвитку національної державності та гуманістичних тенденцій в культурі архітектура України доби Гетьманщини типологічно ближча до явищ європейського Ренессансу, ніж до синхронних барокових стильових течій Європи. Попри проникнення під кінець доби барокової стилістики і навіть рококо, українська архітектура розвивала власні засади як в типології, так і в архітектурно-пластичних вирішеннях. Тому стилістично архітектуру України доби Гетьманщини неправомірно визнавати ні бароковою, ані ренесансною. Натомість запропоновано поточнити визначення її стилістики як ренесансно-бароковий синтез в умовах хронологічної ретардації.
9. Архітектурний процес 1648-1781 рр. став завершенням семивікового розвитку середньовічної української архітектури. Саме ця доба дала архітектурні й містобудівні витвори, в яких найяскравіше відбилася своєрідність архітектурної творчості українського народу. Засвоєння світової архітектурної спадщини (класичні ордери, хрещато-банні структури) й розвиток автохтонних об"ємно-просторових композицій дозволили синтезувати неповторний національний архітектурний стиль доби Гетьманщини, який став найвагомішим внеском України до скарбниці світового зодчества.