Зміни складу інозітолфосфатів, клітинного метаболізму при гломерулонефриті в експерименті і клініці - Автореферат

Не зважаючи на значні успіхи та нові знання, які, перш за все, були одержані в ході численних експериментів на тваринах, а також стали можливими в результаті впровадження сучасних морфологічних та імунологічних методів в клінічну практику і діагностику, ряд етіологічних, патогенетичних питань у розвитку запальних захворювань нирок залишаються ще не зясованими (Брайер Д.А., 1995, Стефані Д.В., Вельтищев Ю.Є., 1996). В подальшому розвитку гломерулонефриту (ГН) поряд з активацією гуморальних імунних процесів, основну роль відводять медіаторам запалення, що виробляються клітинами імунної системи - лімфоцитами, моноцитами, макрофагами, а також нейтрофілами, тромбоцитами і, головне, власними клітинами клубочка; процесам коагуляції (тісно звязаними з імунним запаленням) та неімунним механізмам - гемодинамічним і метаболічним (Тареєва І.Є., 1996, Головізін М.В., 1993, Simonson M.S., 1991). Установлено, що при утворенні комплексу антиген-антитіло відбувається активація макрофагів, тучних клітин, лімфоцитів, тромбоцитів, активація комплементу та ін., що призводить до звільнення клітинами цитокінів, вазоактивних амінів, медіаторів (Громихіна Н.Ю., Козлов В.А., 1996, Arend W.P., 1991). Ці біологічно активні речовини впливають на метаболізм тканин шляхом звязування зі специфічними рецепторами, які знаходяться на поверхні цитоплазматичних мембран клітин, і подальшій активації вторинних месенджерів (циклічних нуклеотидів, інозітолфосфатів, Са 2 та ін.), які опосередковують сигнал (Adler S., 1992, Butcher E.C., 1990). Вторинні месенджери, являючись регуляторами активності ферментів, впливають на метаболічні процеси шляхом зміни активності ферментів (Авдонін П.В.,Ткачук В.А.,1994, Berridge M.J., 1989).

По темі дисертації опубліковано 14 друкованих робіт: 5 статей в журналах, 4 статті в збірнику наукових праць, 2 статті - в матеріалах зїзду, 2 надруковано тез доповідей, 1 патент на винахід України.

Структура та обсяг дисертації

Дисертаційна робота викладена на 146 сторінках машинописного тексту і складається зі вступу, розділу огляду літератури, розділу власних досліджень, підсумків, висновків, практичних рекомендацій. Список використаної літератури містить 203 джерела, з них 116 на українській та російській мовах, 87 зарубіжних. Робота ілюстрована 5 рисунками (4 сторінки) та 22 таблицями (16 сторінок).

2. Зміст роботи

Матеріали і методи.

Для вирішення поставлених завдань проведено комплексне обстеження 88 хворих ХГН віком від 21 року. З них: 56 хворих з діагнозом ХГН з ХНН І-ІІ стадії, (I група);

32 хворих з діагнозом ХГН, без ХНН(II група).

III групу (контрольну) склали донори (30 чоловік).

Діагноз ХГН встановлювався на основі скарг хворого, анамнезу захворювання, даних обєктивного обстеження, лабораторних та інструментальних методів дослідження (ехосонографія, радіосцинтіграфія). Клінічна форма ХГН встановлювалась згідно класифікації І.Є.Тареєвої (1995).Стадії ХНН встановлювали згідно класифікації М.Я.Ратнер (1980).

У хворих досліджували склад інозітолфостфатів в крові і лімфоцитах, активність ферментів КП-N, у-ГТ, показники ліпідного, білкового обміну, імунного статусу.

В експериментальній частині роботи були використані щури-самці лінії Вістар вагою 150-170 г., віком 3 місяці, яким була введена ксеногенна нефротоксична сироватка. Ксеногенна антисироватка була одержана шляхом імунізації кроликів матеріалом, що містить базальні мембрани ниркової тканини щурів. Моделювання ГН проводилося по методу, запропонованому Саркісовим Д.С., Ремізовим П.І.(1960). Тварин розділили на 3 групи: 1 група (n=5) - інтактний контроль; 2 група - (n=7) - конроль на розвиток патології (у щурів моделювали тільки аутоімунний ГН); щурам 3 групи (n=9), починаючи з 15 діб від початку відтворення ГН, щодня на протязі 5 діб один раз в день вводили глюкозамін внутрішньобрюшинно в дозі 2 мг/100г маси тіла. По закінченню цього терміну (в цілому через 20 діб від початку експерименту на висоті протеїнурії, гематурії, циліндрурії) тварин всіх груп забивали і відбирали для дослідження кров та ниркову тканину.

Кров використовували для визначення ІФ, активності ферментів, продуктів ПОЛ, постановки імунологічних тестів. Методом диференційного центрифугування виділяли мітохондрії та цитоплазматичні мембрани. В мітохондріях визначали активність ферментів СДГ, ізоцітрат - ДГ, глутамат - ДГ, Са 2, Mg 2 - АТФАЗИ. В мембранах нирок визначали вміст фосфоліпідів, активність фосфоліпази А2. В гомогенаті ниркової тканини визначали вміст АТФ, ІФ, активність ферментів АСТ, АЛТ, гексокінази, вміст початкових і кінцевих продуктів ПОЛ (дієнових конюгатів-ДК, малонового альдегіду-МДА), концентрації Са 2.

Активність трансаміназ АСТ, АЛТ, у-ГТ досліджували за допомогою наборів фірми “Labsistems” по доданим інструкціям. Білкові фракції, холестерин, тригліцеріди визначали за допомогою наборів фірми “Lachema” (Чехія). ІФ - визначали методом колоночної хромотографії, фракційний склад ліпідів мембран - методом тонкослійної хромотографії; загальні кініни, тіолові групи ферментів, активність гексокінази, каталази, фосфоліпази А2, КП-N, СДГ, ізоцит-ДГ, глутамат-ДГ, продукти ПОЛ (ДК, МДА), рівень АТФ, SH-груп, активність ЛДГ, ФЛ А2, СОД, - спектрофотометрично; активність Са 2, Mg 2 - АТФАЗИ - фотоколориметрично.

Дослідження показників Т-клітинної ланки імунітету проводилось методом розеткоутворення з ерицтроцитами барана (Jondal M. etal, 1972), і навантаження теофіліном (Shohat, 1982), кількісне визначення імуноглобулінів (Ig A, Ig M, Ig G) в сироватці крові - методом радіальної імунодифузії (по Manchini, 1965), вміст ЦИК - методом нефелометрії (в модифікації Гріневич Ю.А., Алфьорова Н.Н., 1981), активність комплементу - по 50%-му гемолізу (Л.С.Резнікова, 1967) спектрофотометрично, фагоцитарну активність нейтрофілів - з дріжжами, функціональний стан нейтрофілів крові - в НСТ - тесті. Визначення В-лімфоцитів - методом спонтанного розеткоутворення з зимозаном - Е -РОК (Stathononlos, Elliot, 1974).

Весь одержаний матеріал опрацьований на ПЕВМ ІВМ РС/АТ по пакету статистичних програм з використанням критерія t Стьюдента і критерія згоди К.Пірсона.

Результати дослідження і їх обговорення.

На підставі клінічного обстеження хворих ХГН та моделювання експериментального аутоімунного ГН у щурів встановлено, що між зміною рівня інозітолфосфатів і метаболічними, енергетичними порушеннями мається тісний кореляційний звязок.

Як відомо, в період антигенної активації відзначається значне прискорення гідролізу мембранних фосфоліпідів, що призводить до порушень структурно-функціональної організації клітинних мембран.

Як показав експеримент, при аутоімунному ГН вміст загальних фосфоліпідів (ФЛ) в цитоплазматичних мембранах нирок щурів зменшився в 1,5 рази в порівнянні з інтактними тваринами. При цьому більша питома вага належить фосфоінозитидам (ФІ), вміст яких зменшився в 2,16 разів та фосфатидилетаноламіну (ФЕ), вміст якого зменшився в 1,84 рази. Вміст фосфатидилсерину (ФС) і фосфатидилхоліну (ФХ) зменшився в 1,3 рази.

Посилення гідролізу ФЕ, ФС, ФХ, активація ферменту ФЛ А2 свідчать про активне утворення ейкозаноїдів - продуктів гідролізу арахідонової кислоти, які, поряд з ЛІЗОФХ, вміст якого підвищився в 1,8 рази, приймають активну участь в підтримці запального процесу в нирках.

Стимуляція обміну ФІ, як відомо, супроводжується утворенням вторинних мессенджерів (інозітолфосфатів, діацилгліцеролу), які являються важливими регуляторами кальцієвого обміну.

Однією з задач, що поставлені для виконання визначеної теми, було встановити роль ІФ в процесах розвитку та перебігу ГН, в звязку з чим їх визначення проводили хворим ХГН в плазмі крові та лімфоцитах, у щурів з експериментальними ГН - в крові та гомогенаті ниркової тканини.

Вивчення фракційного складу інозітолфосфатів в крові і лімфоцитах хворих ХГН, в крові і гомогенаті ниркової тканини щурів при експериментальному ГН показало, що система вторинних месенджерів зазнає значних змін в умовах визначеної патології. В результаті проведених досліджень встановлено, що при ГН рівень інозітолфосфатів в дослідженому матеріалі перевищує показники контрольних груп, окрім ІФ2 в гомогенаті ниркової тканини, вміст якого зменшився. Підвищення рівня інозітолфосфатів відбулося, в основному, за рахунок ІФ1 в крові хворих ХГН і експериментальних тварин (відповідно в 1,9 і 2,3 рази), ІФ3 в лімфоцитах хворих і гомогенаті ниркової тканини щурів (відповідно в 2,5 і 1,6 рази). Рівень ІФ2 в крові хворих та щурів збільшився відповідно в 1,3 і 2,0 рази, в лімфоцитах - в 1,2 рази, в гомогенаті ниркової тканини зменшився в 1,5 рази.

Найбільша питома вага серед інозітолфосфатів в досліджуваних матеріалах належить ІФ3 в лімфоцитах хворих (53,8%), ІФ1 в гомогенаті ниркової тканини щурів (55,8%) і ІФ3 в крові щурів (53,7%). При цьому, серед контрольних груп значна питома вага належить рівню ІФ3 в крові людей і щурів (відповідно 49,7% і 66,0%) та ІФ2 в гомогенаті - 56,7%. Значні зміни питомої ваги ІФ відзначаються: в лімфоцитах хворих ХГН (значне збільшення показників ІФ1 - 53,8% проти 34,1%), в гомогенаті ниркової тканини щурів (ІФ1 - 55,8% проти 26,7%, ІФ2 - 25,6% проти 56,7%.

Це свідчить про те, що визначення вмісту ІФ може служити важливим критерієм активності імунозапального процесу при ГН.

Як відомо, ІФ являються регуляторами кальцієвого обміну. ІФ1 і ІФ2 забезпечують “вхід” кальцію через плазматичну мембрану, ІФ3 - “вихід” кальцію із внутрішніх клітинних депо. При експериментальному ГН відзначається підвищення концентрації кальцію в гомогенаті ниркової тканини щурів та зниження активності мітохондріального ферменту Са 2, Mg 2 - АТФАЗИ. Між рівнем ІФ, концентрацією Са 2 та активністю Са 2, Mg 2 - АТФАЗИ мається тісний звязок.

Практично всі хронічні захворювання нирок, центральне місце серед яких належить ХГН, протікають на фоні виражених порушень обміну ліпідів. Гіпертригліцерідемія, гіперхолестеринемія створюють сприятливі умови для стимуляції перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та призводять до абсолютної або відносної недостатності факторів системи антиоксидантного захисту (АОЗ).

В першу чергу перекисні процеси стосуються ліпідів, що входять до складу мембранних структур.

В ході експерименту було установлено, що при ГН відзначається підвищення рівня початкових і кінцевих продуктів ПОЛ - ДК і МДА - як в крові, так і в гомогенаті ниркової тканини майже в 2 рази.

Також майже в 2 рази підвищилась активність ланки АОЗ, що приймає участь в знешкодженні активних форм кисню (СОД, каталаза), і в 1,7 рази зменшився рівень загальних тіолових груп в крові, що повязаний із зниженням активності ланки АОЗ, яка відповідає за знешкодження продуктів пероксидації. В умовах надмірної активації ПОЛ та недостатньо ефективної системи АОЗ, перекисне окислення виявляє пошкоджуючу дію. Змінюється проникливість мембран, порушується функціонування різних мембранозвязаних ферментів і рецепторів. Пероксидація ліпідів супроводжується утворенням високотоксичних проміжних сполук, наприклад, токсичних альдегідів, які інгібірують синтез білків, активність багатьох ферментів, сприяють підвищенню гемокоагуляції, викликають оксидаційну деструкцію білків і, відповідно, їх повязують з патогенезом аутоімунних захворювань, в тому числі ГН.

Окрім цього, при зниженні активності генерації радикальних продуктів, підвищується відновлений потенціал клітин за рахунок субстратів, коферментів, які знаходяться у відновленому стані що приводить до зниження РН. В цих умовах порушується система дихальних ферментів, синтез АТФ, спостерігається часткова деполяризація мембран та перерозподіл в тканинах іонів Са 2.

Порушення структурної організації мембран призводить до підвищення рівня цитозольного Са 2 і запуску каскаду кальційзалежних реакцій. Висока концентрація Са 2 призводить, в свою чергу, до розєднання окисленого фосфорилювання, стимуляції розщеплення глікогену, що супроводжується підвищенням рівня коферментів і субстратів в відновленій формі та зниженням РН і посилює дефіцит АТФ.

Як показав експеримент, вміст АТФ в гомогенаті ниркової тканини у щурів з експериментальним ГН зменшився в 2,9 разів, що свідчить про порушення енергетичного обміну в умовах досліджуваної патології. Зниження концентрації АТФ та підвищення концентрації Са 2 в нирках мають тісні звязки з підвищенням активності процесів ВРО ліпідів.

По даним експерименту, на фоні зниження АТФ, посилення процесів ПОЛ відзначається зниження активності дихальних ферментів (СДГ-в2,24 рази, ізоцит-ДГ- в 2,16 рази) і підвищення активності гліколітичних ферментів (ЛДГ - в 2,35 рази, гексокінази - в 1,98 рази). В умовах гіпоксії відзначається солюбілізація та активація лізосомальних ферментів, що призводить до інтенсивного переварювання власних тканин. Про посилення некротичних процесів в нирках свідчить підвищення активності трансаміназ АСТ і АЛТ в гомогенаті ниркової тканини (відповідно в 2,6 і 2,14 разів). Підвищення активності АСТ, АЛТ в гомогенаті має тісний звязок з підвищенням активності у-ГТ в крові. У щурів з експериментальним ГН активність g-ГТ підвищилась в 1,75 рази, у хворих ХГН - в 2,24 (I група) i 1,4 (II група) рази. Це свідчить про те, що визначення активності g-ГТ у хворих являється важливим критерієм активності запального процесу в нирках (рис.1). Про порушення біосинтетичних процесів при ГН свідчить також зниження активності мітохондріальної глутамат-ДГ (в 2,34 рази), протеолітичної активності лейкоцитів (за рахунок кислих гідролаз - в 2,9 рази, лужних - в 2,2 рази).

Підвищення активності трансаміназ, порушення енергетичних процесів мають тісні кореляційні звязки із зміною рівня інозіолфосфатів в крові i гомогенаті ниркової тканини щурів.

Із зміною рівня вторинних месенджерів, метаболічними порушеннями та імунним запаленням має тісні кореляційні звязки активація кінінової системи. Так, рівень загальних кінінів підвищився у експериментальних тварин в 3,4 рази, активність кінінази КП-N - в 2 рази, активність кініногеназ лейкоцитів в 2 рази. У хворих ХГН активність КП-N збільшилась в 1,7 (I група) та 1,5 (II група) рази. Таким чином, підвищення активності КП-N при ГН у хворих ХГН і щурів відображає активність процесу при ГН і може бути використано як критерій активності запального процесу в нирках.

Рисунок 1 Активність КП-N і трансаміназ при ГН

Як відомо, різноманітні механізми прогресування ГН повязані з механізмами імунного запалення.

Дестабілізація клітинних мембран посилення процесів ВРО ліпідів, підвищення рівня інозітолфосфатів, Са 2, порушення енергетичного та біосинтетичного процесів мають важливе значення в порушеннях імунного статусу при ГН, про що свідчать тісні кореляційні звязки між цими системами.

Як у хворих ХГН, так і щурів з експериментальним аутоімунним ГН відзначається активація Т-клітинної ланки імунітету і зниження показників В-ланки імунітету. Активація Т-клітинної ланки супроводжується підвищенням кількості Т-лімфоцитів, Тф-стійких (ТФС) лімфоцитів, зниження кількості Тф-чутливих (ТФЧ) лімфоцитів і підвищенням показника ТФС/ТФЧ. Відносно В-ланки імунітету відзначається зниження В-лімфоцитів, концентрації IGG.

Визначення у хворих фагоцитарної активності нейтрофілів показало, що у хворих ХГН, особливо в 1 групі, відзначається зниження показників цієї ланки, а також підвищення кисневозалежних механізмів бактерицидності нейтрофілів (НСТ-тест), що має важливе значення в підтримці запального процесу при ГН. Показники фагоцитарної ланки мають тісні кореляційні звзки з рівнем фібронектину в плазмі крові хворих.

Таким чином, посилення гідролізу мембранних фосфоліпідів, зміна рівня ІФ, порушення енергетичних, біосинтетичних процесів, активація процесів ПОЛ, імуної, кінінової систем призводить до порушень структурно-функціональної організації клітинних мембран, трансмембранних механізмів регуляції метаболічних процесів в нирках, порушенню функції мембранозвязаних ферментів. Все це впливає на показники фільтрації та реабсорбції в нирках, секреції гормонів та ін., а також сприяє підтримці імунозапального процесу в нирках.

Враховуючи, що в біосистемах між різними підсистемами утворюються численні звязки, нами був проведений системний аналіз всіх вивчаємих показників за допомогою кореляційних структур (Зосімов А.М., 1993).

Інтегральна оцінка участі різних систем організму в патогенезі експериментального аутоімунного ГН показала, що найбільш значні відхилення в процесі розвитку захворювання виявлені для системи ПОЛ, Т-ланки імунітету, кінінової системи, протеолітичної активності лейкоцитів, енергетичному обміні, рівня ІФ в крові.

Ступінь відхилення від норми показників цих систем майже в 4-5 разів перевищував пороговий рівень достовірності (t=2,0) Для інших систем визначені помірні відхилення - на рівні 2-3-кратного перевищення порогового значення t-критерію. Відносно низькі зміни відзначені в цілому для В- системи імунітету, хоча при цьому відхилення значень В-РОК і IGG перевищували пороговий рівень відповідно в 4,3 та 2,3 рази.

Одержані дані про патогенетичну ієрархію систем організму при експериментальному ГН являються принципово новими, не мають аналогів в літературі і являються основою для подальших наукових досліджень.

В звязку з тим, що важливим фактором в реалізації цілого ряду патологічних процесів при ГН є порушення структурно-функціональної організіції клітинних мембран і повязана з цим активация системи вторинних месенджерів, нами було досліджено вплив мембранотропного препарату глюкозаміну на перебіг експериментального аутоімунного ГН у щурів. Визначення еффективності терапії експериментального ГН глюкозаміном показало, що величина динаміки параметрів (t1-критерію) під впливом лікування залежала від ступеню відхилення їх від норми. Практично, всі параметри, що мали найбільше відхилення від норми (А) зайняли ведуче місце у відношенні до ступеню нормалізації в процесі лікування глюкозаміном (Б). Дані рангової кореляції між параметрами в групах А і Б свідчать про наявність тісного кореляційного звязку (r=-0,89) відхилення признаку від норми і його динаміки під впливом лікування.

Для урахування ступеня відношення динаміки признаку по відношенню до величини його відхилення від норми, нами був використаний показник ефективності лікування (ПЕЛ).

Таблиця 1 Ефективність впливу глюкозаміну на системи організму при експериментальному ГН

№ п/п Параметри Середнє значення ПЕЛ

1 Кальцієвий обмін 1,32

2 ПОЛ 0,98

3 ІФ, кров 0,92

4 Енергетичний обмін 0,89

5 Білоксинтетичні процеси 0,85

6 ІФ, гомогенат 0,8

7 Мембранні фосфоліпіди 0,76

8 АОС 0,6

9 Протеолітична активність лейкоцитів 0,56

10 Кінінова система 0,51

11 В-система імунітету 0,35

12 Т-система імунітету 0,25

Визначення ПЕЛ у відношенні всіх систем показало, що найбільший терапевтичний ефект глюкозаміну виявлений для системи інозітолфосфатів, енергетичного і кальцієвого обміну, ПОЛ, білоксинтетичних процесів, мембранних фосфоліпідів. Помірний ефект виявлений у відношені кінінової системи, АОС, протеолітичної активності лейкоцитів. У відношенні показників Т-, В-ланок імунітету виявлений незначний терапевтичний ефект.

Отже, ефект глюкозаміну направлений, головним чином, на нормалізацію регуляторно-енергетичних процесів.

Одержані експериментальні дані не мають аналогів у літературі і дають підставу рекомендувати даний препарат для лікування ГН.

Висновки

1. При ГН відзначаються значні зміни в системі вторинних месенджерів -збільшення рівню ІФ в крові і лімфоцитах хворих ХГН та крові і гомогенаті ниркової тканини щурів з експериментальним аутоімунним ГН, що свідчить про їх активну участь в механізмах розвитку та перебігу захворювання. При цьому, у хворих ХГН відзначається значне збільшення питомої ваги ІФ3 в лімфоцитах (53,8% проти 34,1%). В умовах експериментального ГН значна питома вага належить ІФ1 в гомогенаті ниркової тканини (55,8% проти 26,7%). Зміни в складі вторинних месенджерів ІФ можуть служити критерієм вираженості імунозапального процесу при ГН.

2.В експериментальній частині роботи в умовах моделювання аутоімунного ГН у щурів одержані дані, що свідчать про тісний звязок між порушеннями структурно-функціональної організації клітинних мембран нирок та зміною складу ІФ і розвитком метаболічних, енергетичних порушень в крові та нирках щурів.

3.Метаболізм інозітолфосфатів тісно повязаний з регуляцією внутрішньоклітинної концентрації кальцію, як за рахунок активації Са 2 транспортних каналів плазматичної мембрани, так і мембран внутрішніх кальцієвих депо. Тісний кореляційний звязок між збільшенням концентрації кальцію в гомогенаті ниркової тканини, зниженням активності Са 2, Mg 2 - АТФАЗИ і зміною рівня вторинних месенджерів підверджують участь ІФ в регуляції кальцієвого обміну при ГН.

4.Інтегральна оцінка різних систем організму в патогенезі ГН показала, що найбільш значні зміни маються в системах: ПОЛ, Т-ланці імунітету, кініновій системі, протеолітичній активності лейкоцитів, рівню ІФ в крові, енергетичному обміні. Ступінь відхилення від норми показників цих систем майже в 4-5 разів перевищував пороговий рівень достовірності (t=2,0).

5.Критерієм активності запального процесу в нирках при ГН служить підвищення активності ферментів КП-N та g-ГТ в крові.

6.Використання мембранотропного препарату глюкозаміну в лікуванні тварин з експериментальним аутоімунним ГН показало, що даний препарат выявляє нормалізуючий вплив на регуляторно-енергетичні процеси, що дозволяє рекомендувати проведення клінічних досліджень по використнню препарату в комплексному лікуванні хворих ГН.

Практичні рекомендації: 1. З метою покращення діагностики та прогнозування перебігу імунозапального процесу і контролю за ефективністю здійснюваної терапії до плану комплексного обстеження хворих ГН рекомендується включити визначення рівня інозітолфосфатів в плазмі крові і лімфоцитах.

2. Як інформаційний тест, що дозволяє оцінити стан біосинтетичних та деструктивних процесів в нирках, рекомендується визначення у хворих ГН активності ферментів КП-N i g-ГТ.

3.В звязку з тим, що при ГН відзначається посилення гідролізу мембранних фосфоліпідів, що супроводжується підвищенням рівня вторинних месенджерів, активацією процесів ПОЛ, які впливають на функцію мембранозвязаних ферментів, іонотранспортні системи, а це, в свою чергу, призводить до порушень процесів фільтрації, реабсорбції в нирках, секреції гормонів та ін., являється важливим застосування в лікуванні хворих ГН сучасних препаратів, що мають мембраностабілізуючу та антиоксидантну дію.

4. Позитивний вплив на перебіг експериментального ГН глюкозаміну (нормалізація процесів ПОЛ, активності АОС, покращення енергетичних, біосинтетичних процесів та ін.) дозволяє рекомендувати проведення клінічних досліджень препарату для лікування хворих на ГН.

Перелік робіт, опублікованих за темою дисертації

1. Козар В.В., Топчій I.I. Спосіб диференційноі оцінки впливу лікарських препаратів на організм людини // Патент на винахід 22360 А від 28.03.1997р.

2. Козарь В.В. Экспериментальное обоснование применения глюкозамина гидрохлорида в терапии гломерулонефрита. Сообщение1. Влияние на уровень инозитолфосфатов и показатели иммунного статуса при аутоиммунном гломерулонефрите у крыс // Фармаком.-1999.-№2.- С.65-68.

3. Козарь В.В. Экспериментальное обоснование применения глюкозамина гидрохлорида в терапии гломерулонефрита. Сообщение 2. Влияние на показатели кининовой системы при аутоиммунном гломерулонефрите у крыс // Фармаком.-1999.-№5.- С.67-69.

4. Козарь В.В., Горбач Т.В., Топчий И.И. Экспериментальное обоснование применения глюкозамина гидрохлорида в терапии гломерулонефрита. Сообщение 3. Влияние на фракционный состав липидов мембран почечных клеток, показатели перекисного окисления липидов и антиоксидантной системы при аутоиммунном гломерулонефрите у крыс //Фармаком.-1999.-№6.- С.61-64.

5. I.I.Topchy, T.V.Gorbach, V.V.Kozar. Phosphoinositide composition, the key-enzime of glikolisis and cycle Krebs activiti and eicosanoides biosyntesis limphocytes of glomerulonephritis patients during leucocytoplasmapheresis // School of Fundamental Medicine Journal.-1996.-V.2.-N1.-Р.42-45.

6. I.I.Topchy,T.V.Gorbach,V.V.Kozar. Changes of renal functional reserve, inositolphosphates and angiotensin - transforming peptidase composition in nephrogenic hypertensio patients with enalapril using //Assisi, European Meeting on Cardionephrology.-1997.-N4.- Р.441-442.

7.Топчий И.И., Козарь В.В., Горбач Т.В.. Влияние лейкоцитоплазмафереза на состав фосфоинозитоидов, активность ключевых ферментов гликолиза, цикла Кребса и синтез эйкозаноидов в лимфоцитах больных пиело- и гломерулонефритом //В кн.:Проблемы и перспективы развития клиники внутренних болезней.Сб.научн.труд.Харьков.-1996.-С.100-104.

8. Топчий И.И., Горбач Т.В., Козарь В.В. Влияние лейкоцитоплазмафереза на состав фосфоинозитидов, активность ферментов энергетического обмена и синтез эйкозаноидов в лимфоцитах больных нефрогенной гипертонией // В кн.:Нефрогенная гипертензия.Сборник научных трудов IY международной научно-практической конференции урологов и нефрологов.12-13 сентября 1996г. г.Харьков.-С.107-109.

9.Волос Б.Е., Топчій I.I., Денисенко В.П., Снігурська I.О., Козар В.В. Клініко-гемодинамічні та гуморальні особливості резистентності артеріальноі гіпертоніі, обумовленоі хронічним піелонефритом // Нирки та інфекція: Матеріали науково-практ. конф., Івано-Франківськ, 26-28 травня 1997 р.-С.77-78.

10. Topchy I.I., Gorbach T.V., Andryevsky G.V., Kozar V.V., Kolodub F.A. Fulerenes treatment in experimental glomerulonephritis therapy. //Abstracts XIVTH International Congress of Nephrology. Sydney.-1997.-P.183.

11. Топчій I.I., Горбач Т.В., Козарь В.В., Тітова Т.А. Склад інозітолфосфатів, активність ферментів гліколізу i цикла Кребса при нефриті в експерименті та клihiцi // Матеріали XIV зізду терапевтів. Украіна.Киів.-1998.-С.517-518.

12. Ж.Д.Семидоцька, О.С.Більченко, I.О.Чернякова, Т.С. Оспанова, О.I. Місюра, О.I.Ромаданова, В.В.Козар. Інфекція, імунітет та перебіг гломерулонефриту // Матеріали XIV зізду терапевтів. Украіна.Киів.-1998.-С.513-515.

13.Topchy I.I., Gorbach T.VKOZAR V.V.The glukozamine treatment in the glomerulonephritis terapy // Abstracts XVTH International Congress of Nephrology.Argentina.1999.-P.257.

14. Вплив глюкозаміну гідрохлориду на перебіг експериментального аутоімунного гломерулонефриту //Матеріали 13-ї Всеукраїнської конференції нефрологів,м.Харків.-1999р.-С.3-5.