Журналістська діяльність Бориса Грінченка в газетах "Громадська думка", "Рада" - Курсовая работа

Заборона мати власну національну пресу була однією з тих, що найтяжче відчувалася українцями в цілій системі утисків і заборон, яку практикував російський уряд у відносинах до українського руху. Із часів «Основи» (1861-1862) й «Черниговского Листка» (1861-1863) українці не мали в Росії такого органу, де б вони могли систематично розвивати свою ідеологію, оборонятися від нападів, подавати звістки про своє культурно-національне життя. Тож із початку XX століття не проходило року, щоб хтось з українців не подавав прохання про видання чи то місячника, чи то тижневика, але на все була одна відповідь - рішуча заборона. Аналіз національно-патріотичної преси початку ХХ століття нині доволі актуальний: на сучасному етапі державного будівництва в Україні журналістика як суспільне явище і вид суспільної діяльності відіграє важливу роль культурно-політичного чинника у розвитку нації: несе не лише інформацію, а й впливає на формування суспільних взаємозвязків, допомагає у визначенні духовних орієнтирів. Мета дослідження - комплексне розкриття першого щоденного українськомовного видання Східної України початку ХХ століття через призму національної ідеї, умов його функціонування у складний історичний період 1905-1914 рр., визначення особливостей, структури, змісту та ідейно-тематичного спрямування публікацій, у тому числі Б.Грінченка, їх рівня у контексті суспільно-політичних подій, що відбувалися в Україні.Тому, як зазначав сам видавець, виникла потреба у щоденній газеті для інтелігенції й освічених селян, тижневій - для менш освічених селян і літературно-науковому, з політичними оглядами, поступовому, але безпартійному, місячнику, а ще у тижневій газеті для робітників. Газета для селянства, як наголошував Грінченко, повинна обговорювати всі сільські теми й показувати, що вони зовсім не тримаються осторонь від інших проблем. Крім цього, така газета, - акцентує Н.Гаєвська, - «має зацікавлювати селянина й іншими проблемами. Щоденна газета, на думку Бориса Дмитровича, має охоплювати все світове життя у всіх його виявах, подавати для розгляду всі найважливіші справи з політики, громадського життя, науки, літератури тощо. «Для того, щоб не було розбіжностей в правописі, на що так багато дорікань з боку читача, треба взяти за основу один, той, який санкціонувала Російська академія наук у «Словаре украинского язика», яким друкувалася «Нова Громада», «Рада» та ін.Ця газета фактично творила нову журналістику - українською мовою - у період заборон уряду, коли відбувалися постійні заворушення, революційні сплески, коли народ у переважній більшості був неграмотний, коли українці просто боялися передплачувати часописи. У такі часи видання щоденної українськомовної газети було можливо лише завдяки зусиллям окремих національно свідомих заможних людей, які глибоко усвідомлювали значення українського слова, мови для відродження, становлення нації. І мав незаперечний вплив на формування мови преси цього періоду: на її сторінках відбувалося удосконалення норм публіцистичного стилю як поєднання логізації викладу та експресивності, для чого використовувалися різноманітні образні мовні засоби (багатозначність, порівняння, епітети, синонімічні ряди, антонімічні пари, повтори, фразеологізми тощо). Оскільки українською мовою довгий час, окрім як у побуті, не користувалися, то, звичайно, цілі сфери життя, галузі знань, науки опинилися без унормованого лексичного складу, без виробленої термінології. Наявні в газеті також юридична, філософська, медична, економічна, технічна термінологія, терміни з видавничо-поліграфічної галузі, лексика, повязана з міжнародними відносинами, що зумовлено тематичним спрямуванням окремих публікацій, а також активним розвитком цих галузей знань.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПЕРШІ ЩОДЕННІ УКРАЇНСЬКОМОВНІ ГАЗЕТИ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ 1905 - 1914 РР

1.1 Газета «Громадська думка» - повноформатне україномовне видання Наддніпрянщини

1.2 Щоденник «Рада»: специфіка функціонування часопису

РОЗДІЛ 2. ФАХОВА ДІЯЛЬНІСТЬ БОРИСА ГРІНЧЕНКА В УКРАЇНСЬКИХ ВИДАННЯХ («ГРОМАДСЬКА ДУМКА», «РАДА»)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК

Зазначені у вступі завдання, у ході дослідження ми вповні зреалізували.

Видання щоденника «Громадська думка» / «Ради» мало незаперечне значення для становлення українськомовної преси, формування публіцистичного стилю на початку ХХ століття. Ця газета фактично творила нову журналістику - українською мовою - у період заборон уряду, коли відбувалися постійні заворушення, революційні сплески, коли народ у переважній більшості був неграмотний, коли українці просто боялися передплачувати часописи. У такі часи видання щоденної українськомовної газети було можливо лише завдяки зусиллям окремих національно свідомих заможних людей, які глибоко усвідомлювали значення українського слова, мови для відродження, становлення нації. У когорті таких патріотів був і Борис Грінченко.

Часопис був зразком української публіцистики початку ХХ століття. І мав незаперечний вплив на формування мови преси цього періоду: на її сторінках відбувалося удосконалення норм публіцистичного стилю як поєднання логізації викладу та експресивності, для чого використовувалися різноманітні образні мовні засоби (багатозначність, порівняння, епітети, синонімічні ряди, антонімічні пари, повтори, фразеологізми тощо). Вдалий добір тропів мав справити необхідне враження на читача, свідченням чого є редакційна пошта видання, відгуки громадськості на певні публікації.

Основу мови газети складала загальновживана українська лексика. Оскільки українською мовою довгий час, окрім як у побуті, не користувалися, то, звичайно, цілі сфери життя, галузі знань, науки опинилися без унормованого лексичного складу, без виробленої термінології. Відпрацюванням лексичної норми, добором українських відповідників якраз і займалася преса, зокрема газета «Рада». Це був важкий, суперечливий процес, що має неоднозначні оцінки як творців преси, так і сучасних дослідників. Про невиробленість лексичного складу на час виходу «Ради» свідчить використання лексем, термінів, що становлять російські кальки, польські запозичення. Деякі з них було з часом замінено на більш природні відповідники, а деякі лишилися у словниковому складі й до сьогодні.

Редактори видання активно та ретельно працювали над добором необхідного лексичного матеріалу, що засвідчують різні стилістичні шари лексики української мови. Найуживанішою є суспільно-політична лексика, що зумовлено функцією періодичного видання - висвітлювати явища, події суспільного, політичного життя, а також військова лексика, що викликано революційними, пізніше - військовими подіями того часу. Наявні в газеті також юридична, філософська, медична, економічна, технічна термінологія, терміни з видавничо-поліграфічної галузі, лексика, повязана з міжнародними відносинами, що зумовлено тематичним спрямуванням окремих публікацій, а також активним розвитком цих галузей знань.

Виданню притаманно синтаксичне розмаїття, характерне і для сучасної української мови. Найрізноманітніші синтаксичні конструкції (різні типи простих та складних речень) покликані вирішити головне завдання ЗМІ - обєктивно та доступно подати інформацію про певні події, справити вплив на читача. Зокрема, у газетах використано стилістичні можливості простого речення: однорідні члени, присудки ускладненої форми, притаманні книжним стилям, порядок слів.

Не можна стверджувати, що в газеті надається особлива перевага якомусь типу складних речень - чи то складносурядним, чи то складнопідрядним, як, наприклад, у науковому стилі, де більшою мірою використовуються складнопідрядні реченні. У публіцистиці існує рівна необхідність як у перших реченнях (підрядних) - адже вони виражають складні причинкові, часові, умовні, наслідкові звязки, так і в других (сурядних) - там де частини ніби нанизуються одна на одну, відтворюючи послідовність подій.

Загалом можна стверджувати, що успіх «Громадської думки» / «Ради» полягає передусім в тому, що вона була близькою до народу, намагалася не загравати з ним, а завойовувала авторитет завдяки чіткій громадянській позиції: писати правдиво - для народу і про народ, виховувати національну свідомість.

Чи не першочергове значення Борис Грінченко надавав освіті, що ілюструє його публікація «Український університет» з приводу вимоги київських студентів викладати у вищих школах рідною мовою. Провідні положення тут перегукуються з проблематикою таких його статей, як «На беспросветном пути. Об украинской школе», «Яка тепер народна школа на Вкраїні», «Народнопросвітні книжки» та ін. Порушена проблема знайшла широкі відгуки у читачів «Ради». Чи не в кожному номері газети почали зявлятися заяви різних верств населення на підтримку. Крім того, Б.Грінченко - колишній провінційний учитель - переймався браком освіти на селі. Свої твердження публіцист ілюструє низкою відгуків селян про цю проблему, їхнє нерозуміння літературного українського слова. Дискутуючи з цього приводу, письменник дає ґрунтовні пояснення принципів українського правопису і тим самим проводить просвітню роботу на сторінках «Ради».

Проаналізувавши публіцистику Б.Грінченка на сторінках щоденника в контексті його письменницької та політичної діяльності, можна зробити висновок, що на початку ХХ ст. письменник висловлював досить сміливі й актуальні ідеї про соціальний та культурний стан України своєї доби і тим самим зробив значний внесок у процес пробудження національної свідомості й становлення вітчизняної періодики.

Завдяки газетам він суттєво вплинув на формування як української мови початку ХХ століття, так і сучасної літературної мови, адже мова розвивається у функціонуванні, і саме друковані часописи є однією з найкращих можливостей вироблення мовної норми. А «Рада», будучи щоденним українськомовним виданням, і до сьогодні залишається яскравим зразком української публіцистики, а один із її творців - Б.Грінченко - зразком жертовної, наполегливої праці на користь української ідеї, української нації. Його по праву можна вважати за визначенням С.Єфремова, «символом епохи». Інформаційний простір незалежної України насичений (на різноманітних засадах) тисячами періодичних друкованих видань. Безперечно, більшість із них стоять на позиціях державотворення, утвердження незалежності, суверенності країни. Але на ринку періодики зустрічається чимало видань, які негативно відображають дійсність, вносячи ворожі нотки в державну ідеологію. І для того, щоб сучасна національна преса вистояла, зберегла своє раціональне зерно, необхідно час від часу звертатися до її історичних витоків. Одним із таких виважених в ідеологічному та національно-патріотичному плані джерел і є досліджуване щоденне видання «Громадська думка» / «Рада».

1. Веркалець М. Суспільно-літературні взаємини А.Кримського з Б.Грінченком / М.Веркалець // Українська мова і література в школі. - 1989. - № 5. - С. 17-13.

2. Гаєвська Н. Борис Грінченко // Дніпрова хвиля. - К.: 1989.

3. Грінченко Б.Д. Тяжким шляхом ( Про українську пресу ) // Вид. М.Грінченко. - 2-ге вид. - К.: Друкарня 1-ої Київської Друкарської спілки Трьох Свят. - 1912. - 5. - С. 47-59.

4. Животко А.П. Історія української преси: Навч. посіб. для студентів факультетів журналістики вищих закладів освіти // М. Тимошик (упоряд.). - К.: Наша культура і наука, 1999. - 368 с.

5. Історія української дожовтневої журналістики: Навчальний посібник для студентів із спеціальності «журналістика» / О.І.Дей, І.Л.Моторний, М.Ф.Нечиталюк та інші. - Львів, 1983. - 511 с.

6. Історія української преси ХХ століття: Хрестоматія / Упор. О.Мукомела. - К.: НВЦ Наша культура і наука, 2001. - 352 с.

7. Качкан В.А. Грінченко Борис Дмитрович // Українська журналістика в іменах. - Львів, 1894. - Вип.1. - С. 56-59.

8. Кобинець А. Київська хроніка на шпальтах щоденника «Громадська думка» / «Рада» (1905-1914) /А.Кобинець // Образ. - К., 2004. - Вип. 5. - С. 58-65.

9. Кобинець А. Українська національна школа: проблеми, пошуки, дискусії на сторінках щоденника “Громадська думка” / “Рада” (1905-1914) /А.Кобинець // Образ. - К., 2005. - Вип. 6. - С. 73-79.

10. Кобинець А. Щоденник “Громадська думка”/ “Рада”(1905-1914 рр.) “кузня” журналістських кадрів // Журналістика 2004 у світлі підготовки журналістських кадрів: Тези конф. / Ін-т жур-ки КНУ ім. Т. Шевченка. - К., 2004. - С. 29-30.

11. Козар Л. Борис Грінченко на терені наукового українознавства / Л.Козар // Дивослово. - 1997. - № 10. - С. 17-19.

12. Лизанчук В. Засоби масової інформації про русифікаторську політику в Україні. - Львів, 1993.

13. Лященко О. Публіцистика Бориса Грінченка в газеті «Рада» // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 9. - С. 133-139.

14. Одінцова М.І. Б.Д. Грінченко про становлення української преси // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 8. - С. 60-66.

15. Петров С. Книжкова справа в Києві 1861 -1917. - К.: Екс Об, 2002. - С.71 - 220.

16. Погрібний А. До питання про суспільно-політичні погляди Б.Грінченка / А.Погрібний // Український історичний журнал. - 1970. - № 6. - С. 63 - 70.

17. Погрібний А. Із щоденників Бориса Грінченка / А.Погрібний // Жовтень. - 1970. - № 5. - С. 114 - 124.

18. Потужна сила рідного слова / Упорядник Н.М.Сидоренко. - Полтава: «РІК», 2005.

19. Сарбей В. Історія України в дожовтневій більшовицькій пресі. - К., 1986.

20. Смоляр Л. Минуле заради майбутнього: Жіночий рух Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Сторінки історії. - Одеса, 1998.

21. Солдатенко В. Більшовицька періодика в Україні / В.Солдатенко // Український історичний журнал. - 1990. - № 7. - С. 57 - 62.

22. Українська журналістика в іменах. Матеріали до енциклопедичного словника / За ред. М.М.Романюка - Львів, 1994.

23. Фіголь Н. М. Мова видання, якому не судилося відродитись / Н.Фіголь // Урок української. - № 10 (44). - 2002. - С. 31-35.

24. Фіголь Н. М. Культура періодичного видання (на прикладі газети «Рада») / Н.Фіголь // Поліграфія і видавнича справа. - Львів, 2002. - С. 134-140.