Оповідання періоду Великої Вітчизняної війни як окрема сторінка творчої спадщини Олександра Петровича Довженка. Кіноповість "Зачарована Десна" — автобіографічний твір, який складає основні спогади режисера про дитинство та перші кроки пізнання життя.
Аннотация к работе
Засоби кіномистецтва і детальне розроблення діалогу, увага до кольору, монтаж окремих епізодів і картин, часом не повязаних між собою, переміщення часових і просторових площин і т. ін) були складовою поетики письменника, тобто складовою його індивідуального стилю, його художнього почерку. Перу митця належать кіноповісті: «Арсенал», «Аероград», «Щорс», «Україна в огні», «Повість полумяних літ», «Мічурін», «Земля», «Зачарована Десна», «Поема про море». Чимало тут ліричних відступів, роздумів про теперішній суспільний устрій, історичну долю України, про український народ у цій страшній війні-схвильований автор не стримувався, він сміливо відкривав вражаючу правду про палаючу в огненному кільці між двох імперій Україну. У творі не було піднесеного пафосу, оспівування тріумфального руху Червоної Армії, жодного слова-про «натхненника героїчних зусиль» радянського народу Сталіна. Окрема сторінка творчої спадщини Довженка - оповідання періоду війни, але вони органічно вписуються в ту цілісну «книгу про український народ», безпосередньо перегукуються з кіноповістями «Україна в огні» та «Повість полумяних літ».
Список литературы
У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Словянство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета - Олександра Довженка».
У 1932р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933р. працював на «Мосфільмі».
У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах зявився «оптимістичний» «Аероград». У 1939р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа...
Протягом 1941-г 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну.
За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у 1949 р. одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні».
Протягом 1949-1956 pp. Довженко викладав у ВДІКУ (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), ставши професором цього навчального закладу.
У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. А 25 листопада Олександр Довженко раптово помер. довженко режисер кіноповість
У 1957р. зявилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави.
На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка...
За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві пєси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» 11928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко - першим поетом кіно. Низку кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість полумяних літ» (1944, 1961), «Поема про море» (1956, 1958), «Зачарована Десна» (1956, 1957).
Вражаючими документами доби є «Щоденники» О. Довженка, а шедевром його творчості - «Зачарована Десна». У преамбулі до кіноповісті письменник пояснив причину її написання «довгою розлукою з землею батьків» і бажанням «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел». У кіноповісті «Зачарована Десна» вабили до себе народні, виразно, національні характери, про які потім говорили не інакше, як про «довженківські», і щирий, всепроникаючий ліризм, тоді такою мірою ще не властивий, мабуть, жодному радянському творові, надто, якщо говорити про діапазон його тембрів - від найтрепетнішого, найпоетичнішого піаніссімо до громоподібного, набатного, спрямованого на глобальні болі й проблеми («Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних, 3 мязів моїх і потрощених кісток варили мило в Західній Європі в середині двадцятого століття. Шкіра моя йшла на палітурки і абажури для ламп, валялась на дорогах війни, виутюжена важкими танками останньої війни людства»),- і філософське, синівське осмислення й виявлення рис свого роду й народу, його духовних джерел.
«Зачарована Десна» - автобіографічний твір, спогади письменника про дитинство, перші кроки пізнання життя, про «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...», про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла - неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми - про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим - багатство їхніх душ, моральне здоровя, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війнуч спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду...» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».
Письменник прекрасно знав духовний світ селянина, народний побут, звичаї, його психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» - своєрідна енциклопедія сільського життя України кінця XIX і початку XX століть.
Над повістю О. Довженко продовжував працювати до 1955 року. Якого великого значення надавав він цьому творові, підтверджує такий факт: в архіві письменника зберігається чотири варіанти рукопису українською мовою. Власноруч він здійснив і переклад твору російською мовою. За повістю «Зачарована Десна» 1964 року режисер Ю. Солнцева поставила однойменний фільм. Досить плідним періодом у творчості письменника була Велика Вітчизняна війна. Тільки протягом 1942-1943 років ним було створено 18 статей, 10 оповідань, пєса і кіноповість. Під безпосереднім враженням баченого й пережитого на фронті О. Довженко приступає до роботи над кіноповістю «Україна в огні». Почав писати з кінця, потім повернувся до мирних днів. Принцип ретроспективного зіставлення подій визначив і сюжет, і композицію твору: трагедія війни надовго розлучає членів родини колгоспника Запорожця, які уособлюють весь український народ, зганьблений, розтоптаний окупантами. Довженко поспішав, бо реально вже бачив майбутній фільм. Він хотів розказати «правду про народ і його біду», про палаючу в огненному кільці між двох імперій Україну. У творі не було піднесеного пафосу, оспівування тріумфального руху Червоної Армії, жодного слова він не сказав і про Сталіна. Його повість стала криком болю, першим гострим, вразливим сприйманням фашистської навали. Довженко не оминав гострих проблем, устами героїв запитував самого вождя, як же сталося, що не «бємо ворога на його території» і цілий народ український - віддано на заклання. Ясна річ, кіноповість «не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки... «...мені важко од свідомості,- записував у щоденнику О. Довженко,- що «Україна в огні» - це правда. Але Сталін думав по-іншому. У січні 1944р. скликали навіть спеціальне засідання політбюро ЦК ВКП (б), на якому було затавровано Довженка «як куркульського підспівувача, ворожого політиці партії - та інтересам українського й усього радянського народу». Письменника вивели зі складу комітетів і редколегій, звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії і назавжди вислали з України. Тільки 1966 року кіноповість уперше надрукували, щоправда, з багатьма цензурними купюрами.
Багато хто з дослідників Довженка звертає увагу на те, що його оповідання, кіноповісті мають внутрішню єдність, значно більшу, ніж звичайна спільність у творах, написаних тим самим письменником,- це й справді ніби одна книга про час і народ.
Її прологом по праву може вважатися «Зачарована Десна», а вивершенням - «Поема про море», перейнята прагненням широкого поетичного синтезу розповідь про сучасність і історію, народ і особистість, працю й красу, схвильовані роздуми про «народну душу» та «виховання почуттів».
Активна мистецька настроєність на сучасність і її проблеми, органічний історизм образного мислення, принципи творення глибоко народних, національно своєрідних характерів, поєднання високого романтичного злету думки з проникливим аналізом реальної дійсності, переосмислення поетики народної творчості, вільне застосування гіперболізму, гротеску, символіки - ці й багато інших рис Довженкової творчості істотно збагачували пошуки української прози. Його називали поетом і водночас політиком кіно. Митця порівнювали з Гомером, Шекспіром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом. А сам Довженко казав, що свої картини «писав з гарячою любовю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя». Система, використовуючи цю «гарячу любов», не тільки підносила митця, а й ламала його. Як один зі знаків тої боротьби Довженка за свою духовну свободу залишився запис в його щоденнику: «Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорному тілі. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту,- невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм в непотуранні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..».
Висновки
Проведене дослідження міфопоетичного аспекту національного характеру в кіноповістях О. Довженка "Україна в огні" та "Зачарована Десна" дозволяє зробити висновок, що міфопоетичний аспект ґрунтується на філософсько-естетичних уявленнях письменника. Серед чинників, що впливали на формування самобутнього характеру О. Довженка, важливу роль відіграли традиції класичної спадщини, зокрема Т. Г. Шевченка, вони полонили митця народністю ідеалу, тісним звязком з фольклором, пильною увагою до героїчних постатей борців за волю рідного краю, широкими філософськими і ліричними роздумами.
Використання міфологічних елементів в літературі є свідченням того, що міф завжди був і є важливим елементом культури. О. Довженко, працюючи з міфологічним матеріалом, демонструє здібності виражати особливий, міфологічний, одвічний зміст, повязувати історичний час із міфологічним часом. Міф немовби просвічує через тканину тексту і надає його звучанню особливої масштабності.
О. Довженко постійно вдається до розширення змістового поля своїх творів завдяки фольклору, використовує символи, порівняння. Естетичному мисленню О. Довженка властивий неоміфологізм як одна із визначальних засад його художнього світу, що тісно повязана з інтертекстуальністю і є характерною ознакою модерністської парадигми. Неоміфологізм, що від початку XX ст. активно входить у літературу, був синтезом архаїчного, класичного і культурно-історичного міфу. У О. Довженка це виявляється в одночасній художній асоціації міфологем праміфу, наприклад, образ води за поглядами давніх українців - один з прадавніх образів-символів очищення, оновлення. Так, О. Довженко в "Зачарованій Десні" показує картину весняної повені, герой кіноповісті вірив, що прийде повінь і знесе весь бруд з душі українського народу. Також у творі присутні образ тополі - міфічний образ - тотем давніх українців; зоря - символ доброї душі, щасливого життя, вічності; біблійних міфологем (свято Великодня, ікони). Великдень - це символ воскресіння, використовується письменником як знак майбутнього воскресіння, відродження України. Уособленням великої краси, символом найвищої божественної сили для українців завжди були покуття, ікони. В них людина вбачала Божу присутність. Кіноповість також сповнена міфологем, породжених літературою, історією, національною ментальністю.
О. Довженко завжди перебував усередині світу, йому випало пережити все самому. Тому його твори - приголомшливий філософсько-художній документ людського життя. Все, описане в кіноповістях, відбувається в Україні у XX ст., про що свідчать побутові деталі, історичні події.
Характер окремої людини може сприяти її особистому розвиткові, якнайповнішій адаптації до середовища. А може, навпаки, ускладнювати життя як самій цій людині, так і тим, хто з нею спілкується. Історія, дійсність, здоровий глузд не раз довели, що кожна риса характеру, а тим паче характеру великої соціальної групи, якою є нація, залежно від обставин може відігравати і позитивну, і негативну роль. Характери О. Довженка виростали з матеріалу, що впливав на всю архітектоніку досліджуваних кіноповістей. Так, в "Зачарованій Десні" чітко розмежовується двоплановість розповіді: описова, з боку автобіографічного матеріалу, і чітко визначена авторська, що йде від присутності зрілого майстра-оповідача. Збагачений чималим життєвим досвідом письменник показує життя дореволюційного українського села і його людей так, як їх сприймав колись сам у дитячому віці. О. Довженко ніби дивиться на них очима наївного хлопця, характеризує і оцінює їх, виражає естетичне ставлення до них з позицій розумної дитини. Проте письменник, людина старшого віку, бачить не тільки те, що бачив Сашко, - автор бачить і те, чого Сашко не помічав, не брав до уваги. Погляди автора, його життєва позиція інші, вони відбивають вищий рівень суспільно-політичної та естетичної свідомості порівняно зі свідомістю Сашка. Автор-оповідач дивиться на своїх героїв і на самого Сашка з почуттям замилування і здивування, з теплим усміхом, помічаючи не тільки все гарне, прекрасне в них, а їх вади, недосконалості їхніх натур. Сюжету, в якому розвивались характери кіноповістей О. Довженка, властива внутрішня обємність, зорова опуклість і масштабність зображення. Важливу роль в інтерпретації характерів відіграє умовність, що її письменник використовує для конкретизації стрижневих питань образу, які потребували морального розвязання. Система образів, їх цілісний характер були взяті з життя, яке глибоко знав письменник і з максимальною художньою достовірністю прагнув передати в художньому творі. слід підкреслити самостійність пошуків О. Довженка у створенні неповторних образів сучасників, в яких зафіксовані глибокі соціальні й моральні проблеми нашого життя, історія нашого народу. О. Довженко постійно відчував подих історії, що завжди було поштовхом до народження нових ідей, нових образів у його творчості. Духовне багатство характерів у кіноповістях О. Довженка не поступається реальному багатству життя, воно допомагає відкрити істотне в цьому житті. У характерах О. Довженка постійно рухається, живе наша епоха.
Корені трагічної буттєвої моралі слід шукати у філософсько-естетичних засадах світосприйняття письменника. Відповідно до цього у творах О. Довженка формується специфічна концепція героя. Ідучи від народного трактування героя, від традицій дожовтневої літератури, О. Довженко творить самобутні образи мужніх, непереможних - Лавріна Запорожця, Василя Кравчини ("Україна в огні"), прості воїни виростають у монументальні постаті. Символіка кіноповісті допомагає авторові підкреслити, що його герої уособлюють безсмертя усього народу. Його героям властиві, епічні, героїчні риси. Трудове селянське середовище, його моральні, педагогічні принципи, уявлення про красу, що з дитинства формували світогляд, естетичні погляди митця, допомагали глибше проникнути у внутрішній світ людини.
Ґрунтовний аналіз образів позитивних і негативних персонажів дає змогу конкретно схарактеризувати й оцінити естетичний і морально-етичний ідеал письменника. Естетичний ідеал письменника історично змінюється. Риси і властивості цього ідеалу залежать від епохи, в яку живуть і діють герої творів.
У художній реалізації могутніх імпульсів своєї творчої натури О. Довженко спирався на потужні пласти міфологічної свідомості. Використання традиційних міфологічних символів води, землі, вогню досить виразно простежується в кіноповістях. Про це свідчать уже самі назви його творів "Україна в огні", "Зачарована Десна". Разом із цим образи і символи міфу існують так довго не внаслідок простої їх "цікавості". Вони мають на людей такий стійкий вплив через те, що торкаються найпотаємніших, життєзначущих смислів їх буття в світі, які не обійшов у своїй творчості О. Довженко.
У первісній культурі традиційно була наявна модель світу, у якій заселена людьми земля протиставляється небу, заселеному духами і богами. Таким чином людина починає із сприйняття надособистісного поза собою, тобто проектованого на небо чи світ богів, і завершує перетворенням його в особистісний технічний зміст. Свідомість дорослої людини схожа із сприйняттям оточуючого світу дитиною. Персоніфікація, яка виявляється в міфах, яка є своєрідним способом символічного кодування реальності, і дозволяє О. Довженкові пояснити як себе самого, так і оточуючий світ. Фантастичне символічне уявлення маленької людини про навколишній світ відтворює певний тип оповіді, яка, по суті, є міфологічною. У "Зачарованій Десні" митець розкриває умови та причини міфопоетичного світосприйняття героя, життєві витоки міфопоетичного погляду на світ.
У своїх спогадах О. Довженко повертається до Десни та всього того, що з нею як з певним світоглядно-смисловим ядром, повязано. Оскільки вода може розумітися ще й як аналог материнського лона, то через несвідомо визначену потужну символіку води митець нібито повертається до нього, що фактично є його другим народженням. Саме память дитини, вроджений характер коливальних рухів утворює основу, яка формує потенційні творчі нахили. У творі автор показує, як човен, в якому сидів Сашко, раптом захитався і поплив за водою, і світ поплив над ним. Глибоко особистісні переживання, які повертають митця до самого себе, до своєї суті, дозволяють архетипам вийти на поверхню. Память митця та техніка саморозкриття свідчать про повернення до власних джерел та звязок з архаїчними структурами свідомості.
Опинившись у середовищі, яке не сприяло розвитку національної свідомості, О. Довженко володів відчуттям нерозривної єдності з духом українського народу. Оригінальне і самобутнє світосприйняття дало йому змогу витворити неповторні художні образи-характери, які дуже точно передають соціальний, психологічний, моральний і духовний стан українського суспільства. Сила творчості О. Довженка саме в тому, в чому виявляє себе слабкість неореалізму. Так, радянський митець з повагою і любовю звертає свій погляд до "рядової", "маленької" людини0трудівника, - але ж яким велетнем, яким свідомим борцем, господарем країни і перетворювачем природи постає в нього ця людина.
Народність мистецтва О. Довженка - це не тільки висота ідейних позицій, що відповідає корінним інтересам і прагненням народу - народу-будівника нового суспільства. Народ у своєму колективному образі є й головним героєм цього художника, бо майже усі фільми О. Довженка, як і його літературні кіноповісті, - це романтично пристрасне дослідження про український народ. Нарешті, народність для автора "Зачарованої Десни" і "України в огні" - той незвичний масштаб зображення індивідуальних осіб і явищ, який притаманний цим творам.
Геройство, мужність і подвиг нерозлучні з любовю: вони проходили бойове випробування на дорогах Великої Вітчизняної війни. В ході війни багато хто з публіцистів, як і сам О. Довженко, твердив: героїзм радянської людини став традицією. Уся воєнна публіцистика О. Довженка зясовує власне одну проблему: як люди, утверджуючи і примножуючи в собі високе, перемогли ганебно низького, але сильного і жорстокого ворога. Незважаючи на очевидне підкреслення духовного в житті героїв, О. Довженко пильно вивчає конкретні характери в дії, використовуючи теми материнства, кохання, класової ненависті, зрадництва, перемоги.
Свідомість українця поєднала в собі глибоку релігійність і щирий патріотизм. В душі О. Довженка органічно злиті глибока віра в Бога і любов до рідного народу.
Підбиваючи підсумки, слід наголосити, що світогляд О. Довженка формувався під безпосереднім впливом народного українського характеру. Звідси його глибокий патріотизм.