Дослідження музичної й технічної специфіки фортепіанних творів радянського композитора, професора, музично-громадського діяча і педагога - Валентина Тихоновича Борисова. Концептуальна спрямованість та жанрової новизни музичних творів композитора.
Аннотация к работе
Проблематика, повязана з визначенням соціокультурних, естетичних, жанрово-стильових пріоритетів музичного мистецтва України на порозі ХХІ століття знаходиться у центрі напруженого дискусійного простору. Системне узагальнення досвіду видатних постатей української культури сприяє поглибленому осягненню змісту сповненої трагізму та протиріч сучасної епохи. Тишко), залишаючи поза увагою дослідників фортепіанний доробок митця: три концерти для фортепіано з оркестром, поліфонічні цикли, варіації для фортепіано та струнних «Етюди оптимізму», дві збірки пєс для дітей та юнацтва. Пафос даної праці зорієнтовано на збереження національної музичної спадщини, вагомою частиною якої є фортепіанна творчість В. Борисова. Котляревського і відповідає темі «Актуальні аспекти творчої та виконавської практики в історичному музикознавстві» перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Харківського державного університету мистецтв ім.«Формування естетико-стильових та жанрових пріоритетів Валентина Борисова у соціокультурному контексті 1920 - 1980-х років» на основі опрацьованої літератури та архівних розвідок (1.1.) визначається вплив регіонального середовища на творчу особистість композитора (1.2), висвітлюються його естетичні настанови (1.3), визначається місце фортепіанної музики у творчому спадку (1.4). У підрозділі 1.1 «Творчість Валентина Борисова у музикознавчих дослідженнях та у дзеркалі преси» здійснюється огляд літератури за проблематикою дисертації. Борисова був головним місцем реалізації творчих та особистісних амбіцій, мірилом звершень. В оркестрових творах пізнього періоду (1970-80-ті роки) - «Дивертисменті» (1972), «Музиці для струнних» (1975), як і у Першому концерті для фортепіано з оркестром композитор сміливо поєднує прийоми і засоби виразності класичного музичного мистецтва, фольклорні першоджерела з авангардними композиторськими техніками: алеаторикою, сонористикою, додекафонією, серійною технікою. Борисов не використовує у сольних фортепіанних творах великі форми (сонатну, варіаційну тощо), оскільки для нього вирішення магістральних завдань повязане, зазвичай, з оркестровим звучанням, поєднання мініатюр (прелюдії, етюду, скерцо, музичного моменту, маршу та ін.) у цикли виявляє концептуальність мислення композитора.У Висновках наголошується, що фортепіанна творчість Валентина Борисова є унікальним явищем української музичної культури, яскравою сторінкою європейського фортепіанного мистецтва ХХ століття. Підсумком проведення архівних розвідок стало не тільки введення до наукового обігу нових, раніше невідомих фактів особистого та творчого життя митця, а і повернення з небуття визначних опусів - Другого фортепіанного концерту та симфонічних варіацій для фортепіано з оркестром «Етюди оптимізму». Висвітлення «харківського контексту» творчості митця позначило регіональні чинники впливів на формування активної життєвої позиції, усвідомлення важливої ролі митця у гармонізації життя суспільства. Борисова дозволило визначити його місце, насамперед, у контексті індивідуальної еволюції митця. Борисова - «Дивертисмент» для симфонічного оркестру, «Музика для струнних», концертні композиції для фортепіано, скрипки, альта, збірки фортепіанних мініатюр зявилися у пізній період творчості, причому, саме фортепіанні твори репрезентують пізній стиль В.
План
2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
У Висновках наголошується, що фортепіанна творчість Валентина Борисова є унікальним явищем української музичної культури, яскравою сторінкою європейського фортепіанного мистецтва ХХ століття. Творчий спадок митця є «літописом часу» - в ньому знайшли відбиток численні художні тенденції вкрай різнобарвної, суперечливої і водночас плідної епохи. Проведений багаторівневий аналіз фортепіанного спадку В. Борисова дозволив внести суттєві корективи у сформовані погляди на творчість композитора. Підсумком проведення архівних розвідок стало не тільки введення до наукового обігу нових, раніше невідомих фактів особистого та творчого життя митця, а і повернення з небуття визначних опусів - Другого фортепіанного концерту та симфонічних варіацій для фортепіано з оркестром «Етюди оптимізму».
Опрацювання публіцистичної спадщини В. Борисова дозволило виділити публіцистику митця в окрему царину його професійної діяльності. Висвітлення «харківського контексту» творчості митця позначило регіональні чинники впливів на формування активної життєвої позиції, усвідомлення важливої ролі митця у гармонізації життя суспільства. Розпочавши у 1920-ті роки свій шлях в мистецтві як новатор, у зрілі роки В. Борисов пропагує цінності академічного мистецтва. Разом із створенням традиційних за музичною мовою опусів у симфонічних жанрах, активно веде пошуки нових виражальних засобів, здатних втілити складний духовний світ творчої особистості ХХ століття. Саме фортепіано стає тим інструментом, завдяки якому митцю вдалося вирішити це завдання.
Осмислення фортепіанного доробку В. Борисова дозволило визначити його місце, насамперед, у контексті індивідуальної еволюції митця. Весь творчий шлях композитора розглядається як підготовка до феноменального творчого сплеску 1970-х-80-х років. Найбільш яскраві, самобутні опуси В. Борисова - «Дивертисмент» для симфонічного оркестру, «Музика для струнних», концертні композиції для фортепіано, скрипки, альта, збірки фортепіанних мініатюр зявилися у пізній період творчості, причому, саме фортепіанні твори репрезентують пізній стиль В. Борисова, який, за типологією Н. Савицької, визначається у дисертації як прогностичний.
До цього часу фортепіано існувало для митця як навчальна лабораторія, ансамблевий інструмент (переважно в дуеті з голосом). Пріоритетними у творчості композитора були жанри хорової та вокальної музики, в яких він досяг значного успіху. Це була школа простоти та стрункості форми, де напрацьовувалися навички створення містких за змістом лаконічних композицій. Підпорядкування індивідуального загальнонаціональному - яскравий прояв комплексу покоління, до якого належав композитор. Інтерес до монументальних форм визначив їх провідне положення в жанровій палітрі митця зрілого періоду. У пізній період відбувається повна переоцінка цінностей. Ідея служіння загальній справі для В. Борисова перетворюється на ідею знаходження власного шляху в мистецтві. Композитор все більше починає заглиблюватися у проблеми власної творчої індивідуальності і людської долі. Концерти для фортепіано з оркестром В. Борисова - це «подорожі до самого себе».
В. Борисов трактує оркестр як ансамбль солістів, а соліста - у складі оркестру. Підтвердженням цієї тези слугує використання композитором різних прийомів ансамблевого музикування, персоніфікації тембрів, змінності рольових настанов учасників концертного спілкування. Він обирає з існуючих засобів саме ті, що йому потрібні - від найтрадиційніших до найновітніших.
Апробування нових фактурних ідей відбувається у фортепіанних мініатюрах. Музична мова митця має «власне обличчя», яке неможливо сплутати ані з романтично-витонченим стилем Б. Лятошинського, ані з піднесено-рахманіновським стилем В. Косенка, тощо. Це - інтелектуалізований мелодизм, що має у своєму арсеналі усі надбання професійного мистецтва кінця ХХ століття, укорінені на українському національному ґрунті. Висвітлення жанрової палітри фортепіанної творчості виявило сувору вибірковість митця у відношенні до жанрового фонду, що обумовило концентрацію уваги композитора на циклічних (поліфонічні цикли та цикли мініатюр) та великих концертних формах. Фортепіанна музика В. Борисова має завжди чіткий адресат: підростаюче покоління («Дитячий зошит», «Шість характерних пєс для фортепіано), вчитель («Три прелюдії та фуги памяті С.С. Богатирьова»), сучасники та нащадки (концерти для фортепіано з оркестром, «Етюди оптимізму»). Вивчення фортепіанного доробку митця дозволило не тільки осмислити особливості пізнього стилю композитора, а й визначити його як якісно новий рівень мистецького розвитку В. Борисова, феноменальний прорив крізь «комплекс генерації». У дисертації констатується, що саме у фортепіанних творах композитора знайшли відбиток найтонші зміни його індивідуального стилю. Поясненням неадекватної оцінки фортепіанної творчості В. Борисова може бути присвоєний йому статус «ветерана».
Проведене дослідження фортепіанного спадку дозволяє наголосити, що саме він найбільш яскраво репрезентує пізній стиль композитора, сповнений життєдайної енергії та світлої мудрості.
Список литературы
музичний фортепіанний композитор
1. Бевз М.В. До питання про побутування жанру фортепіанної мініатюри у творчості харківських композиторів / Бевз М.В. // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ін-т мистецтв ім. І.П. Котляревського. - Вип. 8. - К., 2002. - С. 172-177.
2. Бевз М.В. Концерти для фортепіано з оркестром І. Берковича у контексті розвитку жанру в українській музиці другої половини XX століття / Бевз М.В. // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка / Луган. держ. ін-т культури і мистецтв. - Луганськ, 2004. - Вип. 2. - С. 15-20.
3. Бевз М.В. «Детский альбом» П.И.Чайковского и фортепианные циклы для детей и юношества харьковских композиторов / М.В. Бевз // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ін-т мистецтв ім. І.П. Котляревського. - Вип. 14: «Спадщина П.І. Чайковського на шляху у ХХ1 століття». - Х., 2004. - С. 326-334.
4. Бевз М.В. Жанр концерту як складова частина сучасного педагогічного репертуару (на прикладі творів українських композиторів II половини XX століття) / Бевз М.В. // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ін-т мистецтв ім. І.П. Котляревського. - Вип. 17. - Х., 2006. - С. 29-36.