Художня специфіка прози Наталі Саррот як прикладу Нового Роману та літератури постмодернізму. Нова форма презентації ментальних процесів за допомогою "тропізмів". Філологічний аналіз романів Н. Саррот "Золоті плоди", "Ви чуєте їх?" та "Відчиніть".
Аннотация к работе
Саррот присвячено сотні статей у пресі, а також чимало наукових есе, монографій та дисертацій, в яких висловлені різноманітні тлумачення змісту й форми творів письменниці. Її романи мають неповторні індивідуальні риси художнього мислення, вона пропонує нову форму презентації ментальних процесів за допомогою “тропізмів”. Для вирішення дослідницького завдання автором взято два основних напрямки аналізу - жанрова своєрідність та комунікативні властивості прози письменниці. Саррот пропонує нову специфічну форму роману, в якій читач, звільнений від традиційних оповідних схем і читацьких стереотипів, повинен вступити в спілкування з творцем-романістом через його твір - в іншому разі твір не буде зрозумілим для читача та не буде ним усвідомлений. Для досягнення мети автор передбачає розвязати низку конкретних завдань: - дослідити проблеми Нового Роману як значного явища культури ХХ століття, як етапу підготовки нових культурологічних поглядів, які вплинули на формування оригінальної ідейно-естетичної системи становлення літератури постмодернізму;Перший розділ - “Специфіка літературного явища ХХ століття - Новий Роман” - подає аналіз великої кількості літератури та особисте бачення здобувачем феномену Новий Роман. В роботі розглядається проблема приналежності творчості “новороманістів”, і зокрема Н.Саррот, до естетики постмодернізму, причому автор вбачає в творчості “новороманістів” початковий момент становлення постмодернізму, один із “проходів” постмодерністської свідомості в мистецтво. Ця частина пропонує для ознайомлення як матеріали середини століття, так і новітні наукові дослідження, наприклад, дається аналіз нового (маловідомого в Україні) напрямку осмислення творчості Н. Саррот у генеруванні критичної думки дуже велика: романістка була своїм активним критиком і пропогандистом, пояснюючи, аналізуючи свої романи і безупинно вступаючи в діалог і дискусію з традиційною університетською та журналістською критикою, з читачами. Можна сперечатися про те, чим насправді виявився Новий Роман, що він вніс у культуру, як вплинув на розвиток суспільної свідомості, але безперечно те, що “новороманісти” прагли “вилікувати літературу”, намагалися боротися проти легковажного чтива, намагалися змусити читача думати і визволити його уяву, допомогти відшукати пояснення у пізнанні стрімкого мінливого світу.