Жанрова інтерференція у романах Валерія Шевчука та Айріс Мердок - Автореферат

Маріно означив «зміною оптики», викликаною увагою до глибинних внутрішніх, а не фактичних (зовнішніх) взаємин у вивченні літератур на тематологічному, морфологічному, генологічному, інтертекстуальному рівнях. Наливайко, - не про впливи …, а про рух української літератури в силовому полі європейського літературного процесу, який попри всі … відмінності має спільні глибинні закономірності, … про моменти спільності й своєрідності в її русі та явищах». Інтертекстуальні перегуки та «унісонність паралельних художніх відкриттів» на філософському, естетичному та художньому рівнях творів, у їх жанровій специфіці, певна естетична однорідність постатей, належність до одного стадіального рівня у розвитку національних літератур, а відтак історико-літературний контекст і типологічні схожості дозволяють поставити поряд романи В. Мердок, адже вони визначають інтенції української та англійської літератур, їх присутність у європейському контексті, розкривають їх своєрідні порівняльні первні. Дисертацію виконано на кафедрі теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у межах комплексної теми «Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації» (Державний реєстраційний номер 02 БФ 044-01).Воррен) розуміють під поняттям жанру певний культурно та історично зумовлений комплекс ознак змісту й форми, що перебуває у процесі постійної трансформації та оновлення, долучає нові (у тому числі нелітературні) елементи, актуалізуючи увесь попередній жанровий досвід. Відтак під поняттям «жанр» розуміємо певний культурно та історично зумовлений комплекс ознак змісту й форми, що перебуває у процесі постійної трансформації та оновлення, долучає нові, у тому числі нелітературні, елементи та актуалізує увесь попередній жанровий досвід (сукупність успадкованих структур, сегментів ієрархічної цілісності) - жанровий генотип. Не тільки несхожі між собою твори поєднують ознаки різних жанрів, а й один твір може належати до різних жанрових утворень. Мердок визначаються як романи в загальному розумінні. Сартра, вирішення етичного питання релігії у романі «Свята і гріховна машина кохання» відбувається не на рівні метафізики, а на основі реального зіткнення характерів і пристрастей трьох головних героїв.Змінність рухомих елементів жанру, повязаних із особистістю та ідіостилем автора, а також зміщення домінанти в дихотомії «жанр-автор» у бік останнього, засвідчує цілеспрямований опосередкований письменницький вплив та уможливлює інтерференцію жанрів у романах В. Інтерференція виникає при «втраті стійкості» одним чи декількома елементами жанрової моделі (наприклад, при поєднанні елементів поетики «химерного» та «любовного» романів з екзистенційною проблематикою - «Дім на горі» В. Це відбувається при запереченні жанрових домінант заявленої моделі (романи «Око прірви» та «Свята і гріховна машина кохання»), внаслідок відповідності елементів жанрового інваріанта (романи «Темна музика сосон» та «Дика троянда») або при порушенні цілеспрямованого обігрування тих чи інших домінантних рис вихідної жанрової моделі (романи «Тіні зникомі» та «Червоне і зелене»). Центральними характеристиками романної творчості митців є металітературність, що на наративному рівні проявляється в запозиченні оповідних структур, продуктивність детективних сюжетів, використання засобів пародіювання утопічної, готичної та химерної літератури, відтворення ідеї множинності істини та текстуальності світу й мистецтва, принцип гри з фактом та вигадкою, принцип поліфонічності оповіді, зорієнтованість на інтелектуальний тип читача. Своєрідністю визначається роль оповідача (найчастіше й творця тексту) і персонажа, які діють в межах художнього світу твору: персонажі як учасники ігрового поля приймають участь в подіях, режисованих автором в рамках романного простору, водночас проявляючи риси, незалежні від авторських.Архетип демонічної жіночості у романі «Одноріг» Айріс Мердок // Актуальні проблеми іноземної філології: Лінгвістика та літературознавство: Міжвуз. зб. наук. ст. Ніжин: ТОВ «Видавицтво «Аспект - Поліграф», 2007. Екзистенційність як художньо-естетичний метод у творчості Валерія Шевчука // Актуальні проблеми словянської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. Сучасний психологічний роман: проблема поетики («Темна музика сосон» Валерія Шевчука та «Дика троянда» Айріс Мердок) // Літературознавчі студії.

ОСНОВИЙ ЗМІСТ РОБОТИОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Змінність рухомих елементів жанру, повязаних із особистістю та ідіостилем автора, а також зміщення домінанти в дихотомії «жанр-автор» у бік останнього, засвідчує цілеспрямований опосередкований письменницький вплив та уможливлює інтерференцію жанрів у романах В. Шевчука та А. Мердок.

Інтерференція виникає при «втраті стійкості» одним чи декількома елементами жанрової моделі (наприклад, при поєднанні елементів поетики «химерного» та «любовного» романів з екзистенційною проблематикою - «Дім на горі» В. Шевчука та «Чорний принц» А. Мердок) або при зменшенні стійкості в результаті обєднання різних жанрових моделей. Це відбувається при запереченні жанрових домінант заявленої моделі (романи «Око прірви» та «Свята і гріховна машина кохання»), внаслідок відповідності елементів жанрового інваріанта (романи «Темна музика сосон» та «Дика троянда») або при порушенні цілеспрямованого обігрування тих чи інших домінантних рис вихідної жанрової моделі (романи «Тіні зникомі» та «Червоне і зелене»).

Аналіз фенотипних моделей психологічного, філософського, історичного та екзистенційного романів В. Шевчука та А. Мердок на проблемно-змістовому рівні розкриває ідейно-тематичний поліфонізм та семантичну багатоплановість текстів митців, що зумовлює взаємодію в одному романі елементів декількох жанрових різновидів (наприклад, філософського, пригодницького, історичного, травестійного роману В. Шевчука «Срібне молоко» та детективного, готичного, любовного роману-випробовування А. Мердок «Одноріг»).

Центральними характеристиками романної творчості митців є металітературність, що на наративному рівні проявляється в запозиченні оповідних структур, продуктивність детективних сюжетів, використання засобів пародіювання утопічної, готичної та химерної літератури, відтворення ідеї множинності істини та текстуальності світу й мистецтва, принцип гри з фактом та вигадкою, принцип поліфонічності оповіді, зорієнтованість на інтелектуальний тип читача. Крім того, оманливість фабули та подвійна специфіка пластів текстів у романах В. Шевчука та А. Мердок визначає ряд прихованих особливостей. На структурному, проблемно-тематичному та художньому рівнях романи обох авторів являють собою пародію на певний літературний жанр. За допомогою максимальної амбівалентності ігрового тексту (під якою розуміємо закладену в твір настанову на багаторазове прочитання) письменники маніпулюють сприйняттям читача, націленого на одночасне виділення альтернативних можливостей інтерпретації як всього тексту, так і його окремих елементів. Своєрідністю визначається роль оповідача (найчастіше й творця тексту) і персонажа, які діють в межах художнього світу твору: персонажі як учасники ігрового поля приймають участь в подіях, режисованих автором в рамках романного простору, водночас проявляючи риси, незалежні від авторських. Оповідна стратегія В. Шевчука та А. Мердок безупинно призводить до розмитості у поєднанні / протиставленні двох вимірів світобачення (реального та ірреального світів, ні в чому не компрометуючи жоден із них) та відроджує «призабуті» можливості готичного роману. Двійництво як процес самоідентифікації не лише авторів, а й героїв змушує в щоразу новій ситуації усвідомлювати в собі іншу істоту, своєрідного двійника чи антагоніста. Це допомагає процесу самоусвідомлення власної інакшості як самототожності. Двійникові пари в текстах експлікують різні модуси авторської думки, актуалізуючись як символічна багатозначність. До того ж, використання персонажів, наділених амбівалентними характеристиками, дозволяє романістам поєднувати пародіювання декількох жанрових моделей водночас. Стереотипізація персонажів та постійна театралізація дії, яка часто сприймається дослідниками-традиціоналістами як недолік романістики В. Шевчука та А. Мердок, стає закономірним наслідком її установки на пародійне переосмислення канонів, літературних жанрів.

Зовнішні чинники інтерференції жанрових систем романів митців закладено у взаємодії текстів, а внутрішні - в дуальній природі жанру, в поділі його на константні та змінні елементи, кожен з яких за певних умов може стати домінуючим складником. Визначення жанрових властивостей творів В. Шевчука та А. Мердок спирається на виявлення концепції, яка стає зрозумілою в аспекті жанрової домінанти їх творчості. Таким чином, унікальна іманентна структура більшості романів письменників із додатковими рівнями композиції не вкладається у чіткі канонічні жанрові рамки. Потребуючи обємного сприйняття, вона відтворює картини кількох текстових площин, зараховуючи їх до особливих - шевчукового та мердоківського - романних типів, зіставний аналіз яких розкриває глибинні аналогії і спільності, розширюючи та поглиблюючи пізнання національних літератур у системі світової.