Історичні та онтологічні аспекти співвідношення молитви й лірики. Літературна молитва: генологічні кваліфікації, модифікації. Проблема молитвослівного вірша. Рання стадія формування східнослов’янської молитовної поезії. Старослов’янський молитовний вірш.
Аннотация к работе
Правомірність такого підходу в осмисленні художньої літератури, зокрема, доводить присутність в усіх літературах світу з найдавніших часів до сьогодення величезного корпусу художніх творів молитовного змісту, багато з яких до того ж мають жанрову самоназву «молитва». З огляду на те, що молитва як найважливіший складник життя віруючої людини стоїть біля витоків словесної творчості, вона варта докладного філологічного вивчення в синхронічному і діахронічному вимірах на матеріалі різних національних літератур. Вагомим внеском у процес наукового опрацювання жанрово-тематичного розвою релігійно-духовної поезії власне українців насамперед стали антологічні видання («Богославень», «Слово благовісту», «Святі почуття, покладені в молитву…» тощо), які, відродивши забуту на десятиліття традицію збірників вітчизняної духовної поезії, засвідчили величезну роль молитовного тексту в українському письменстві. Реалізація зазначеної мети передбачає розвязання таких завдань: 1) відзначити основні чинники, що зумовили органічне адаптування та тривале функціонування жанру молитви в поетичному дискурсі світової літератури; 2) у світлі історичної поетики зясувати генезу української віршованої молитви; 3) узагальнюючи й систематизуючи різноманітні підходи у визначенні жанру молитви, а) окреслити основні генологічні параметри молитви як мовленнєвого, релігійно-культового жанру, з одного боку, та літературно-художнього - з іншого, б) запропонувати комплексну класифікацію базових моделей віршованої молитви, в) намітити основну стратегію вивчення віршованої молитви; 4) простежити в діахронії семантику й структуру парафразів та стилізацій канонічних молитовних текстів у вітчизняному поетичному дискурсі, виявити механізм та функції актуалізації сакрального першоджерела; 5) дослідити еволюцію домінантно-репрезентативних моделей індивідуально-авторської віршованої молитви; 5) визначити національну специфіку жанру української віршованої молитви; 6) запропонувати певні уточнення і корекції щодо інтерпретації конкретно-естетичних контекстів творів, а в ряді випадків - загальних усталених уявлень про світоглядні пріоритети визначних митців. У процесі роботи матеріал диференціювався передовсім за типологічним принципом, зокрема, був поділений на дві великі групи: 1) молитва як переспів або наслідування канонічного звернення до вищих сил; 2) молитва як індивідуально-авторське звернення до ідеального адресата.Розділ перший - «Віршована молитва як літературознавча проблема» - присвячений осмисленню ролі релігійно-культової молитви у розвитку ліричної поезії, причин, що обумовили крос-культурний характер цього жанру; огляду релігійно-філософської та літературознавчої літератури для осмислення жанрової специфіки моделей релігійно-культової молитви та зясування існуючих стратегій осмислення генологічних особливостей молитви літературної. Генетичний звязок лірики і молитви зумовив промовисті риси їхньої онтологічної спорідненості. У ліриці, як і в сакральному зверненні до вищого покровителя, митець оформлює трансцендентне світобачення і працює над своєю душею: звідси притаманні ліриці підвищена емоційність, медитативна тональність, тяжіння до стислості й місткості у висловленні ліричного почуття та особливості субєкт-субєктної організації. Якщо постгеґелівська теорія надовго приймає як само собою зрозумілу ідею про те, що лірика є виключно вираженням субєкта, при цьому маючи на увазі субєкта європейського, самоцінного, рівного собі, то лірика молитовного змісту дає серйозні підстави підтримати діалогічну концепцію ліричного дискурсу, згідно з якою будь-яке висловлювання має не лише безпосереднього адресата (слухача-читача), а й адресата, абсолютно справедлива рецепція якого передбачається або в метафізичній далі, або в далекому історичному часі (М. Але навіть розхитуючи жанровий канон релігійно-культової молитви, митці не усувають її первісний жанровий «закон», а навпаки, провокуючи читача з його відповідними «жанровими» очікуваннями, змушують згадати цей закон, привертаючи увагу до творчого життя душі автора, висвітлюючи ключовий етико-естетичний вектор розвитку певної національної літератури в конкретний період її існування.Про існування жанру молитви в дохристиянській поезії словян, як власне й про існування в них віршово-поетичної традиції, можна стверджувати апріорі, бо згідно з історичною концепцією, якої додержується автор роботи, художня словесна творчість, що на перших етапах свого розвитку виливалась у віршові форми (бо вірш старший за прозу), була частиною ритуалу, а отже - молитвою. Найдавніші памятки позалітургійної оригінальної молитвослівної творчості східних словян - молитви Володимира Мономаха, молитва митрополита Іларіона (у рукопису «Слова про Закон і Благодать»), молитва, що приписується Феодосію Печерському («Молитва за усіх християн»); а також вставні молитви, що знаходимо на початку «Слова про Закон і Благодать», в «Повісті временних літ» (молитви Володимира і Бориса), в «Молінні Даниїла Заточника». Особливе місце з-поміж христ