Житійна проза як один із найпопулярніших жанрів у письменстві Київської Русі. Епоха розквіту цього жанру у візантійській літературі. Стиль "плетіння словес". Розвиток ораторсько-проповідницької прози. Східнослов’янська агіографія – "княжі житія".
Аннотация к работе
„Правильному житію” була властива розповідь від третьої особи, інколи допускались відступи: звернення автора до читача, похвала від автора святому. У композиційному відношенні були обовязкові три частини: вступ, власне житіє, висновки. Власне житіє - біографія святого (тобто позитивного героя) від народження і до смерті: народження від благочестивих батьків, раннє чернецтво, аскетичні подвиги, чудеса, які творять мощі. Умовно, враховуючи походження, житіє можна поділити на перекладні й оригінальні. З оригінальних збереглися „Житія Бориса і Гліба”, „Житіє Феодосія Печерського”, „Житіє Антонія Печерського”, написані переважно у кінці ХІ-на поч.ХІІ ст.